загрузка...


Чому Путін не відмовляється від своєї нищівної політики щодо України? – Аtlantic Council

31.03.2017 - 16:26 ІноЗМІ 524
Загрузка...
f383080e-451b-4f1c-a4ec-c26e9b186b_w1023_r1_s.jpg (53.93 Kb)

«Путін став в’язнем гібридної війни, яку він сам розв’язав, але, в якій не зможе перемогти»

У квітні виповниться третя річниця гібридної війни Росії проти України, кінця якої не видно, і внаслідок якої понад 10 тисяч людей загинуло. Конфлікт уразив і змінив Україну так, що наслідки будуть повністю відомі щойно через десятиліття. Але важливим є і те, що Росії конфлікт не приніс жодної користі, а лише рани, які вона завдала сама собі. Таємна війна Володимира Путіна скалічила російську економіку, ізолювала Росію на міжнародній арені, згуртувала НАТО і підштовхнула Кремль до посилення протистояння із Заходом, в якому, реалістично, він навряд чи зможе перемогти.

Про це в статті Пітера Дікінсона, головного редактора англомовної служби UATV і видавця журналів Business Ukraine та Lviv Today, опублікованій на сайті аналітичного центру Atlantic Council. Автор пише, що, незважаючи на все це, немає жодних ознак, що Москва хоче зберегти лице і вийти з конфлікту. Навпаки, Кремль нещодавно засвідчив про свою відмову відступити, повідомивши про своє рішення визнати паспорти, видані його сепаратистськими ставлениками. Отож, варто запитати, чому російський президент настільки готовий прийняти тяжкі наслідки його нищівної політики щодо України?

Можна сказати, що впертість Путіна суперечить будь-якій логіці. Зрештою, російська спроба розчленувати Україну явно провалилася. Це було вже очевидним влітку 2014 року, коли очікувані Кремлем народні повстання на підтримку російського вторгнення у східних і південних українських областях не відбулися. Опинившись перед громадянською армією українських волонтерів і населенням, раптово об’єднаним спільною опозицією до агресії з боку Кремля, плани Путіна щодо гібридної інвазії незабаром стали провалюватися. Остаточно лише масштабне вторгнення російської армії запобігло цілковитій поразці, і дозволило Москві утримувати певний контроль над Донбасом. Це привело до перших Мінських домовленостей у вересні 2014 року.

Тоді, деякі аналітики сподівалися, що Путін почне переговори щодо чесного виходу з кризи. Але цього не сталося. Натомість, Росія продовжувала підігрівати конфлікт, надіявшись на те, що Захід, остаточно, вратить інтерес або, що Україна сама розвалиться під тягарем власних внутрішніх поділів. Цього також не сталося. Євро-атлантичні санкції досі діють, а Україна залишається на подив міцною у протистоянні Росії, незважаючи на всякого роду політичний хаос і корупцію в Києві, пише Пітер Дікінсон.

Навіть такі геополітичні землетруси як Brexit та обрання Дональда Трампа президентом США не змогли змінити загальну картину, залишивши Кремль у подальших пошуках пролому.

«Відсутність будь-якого очевидного послаблення західної позиції повинна була б створити родюче підґрунтя для дипломатичного завершення війни. Але ситуація на окупованих територіях Донбасу, за ознаками, рухається в протилежному напрямку. Заморожений конфлікт тепер виявляється найбільш реальним сценарієм, який залишить Росію і Захід у пастці довгострокового протистояння, а Україну - між ними», - йдеться в статті Пітера Дікінсона.

На думку автора, у Путіна можливо значно менше простору для маневрування, ніж багато оглядачів уявляють. Путін «осідлав тигра російського імперіалізму» і добре свідомий того, що може статися, якщо він спробує саджати «звіра в клітку». Пересічні росіяни досі змирилися з труднощами, які їм принесли останні три роки. Але це тільки завдяки регулярним ін'єкціям шовінізму. Вже наявні перші ознаки зменшення ейфорії, яка з'явилася після анексії Криму. Відступ на сході України, як того вимагають Мінські домовленості, може спричинити націоналістичний спалах, який призведе до повалення режиму.

Автор також вказує на практичні питання, які також треба враховувати. Кінець окупації Донбасу відкриє територію для української влади, а також гуманітарних організацій і міжнародних ЗМІ. Вони побачать регіон, просякнутий доказами російських воєнних злочинів, і населення, яке, прийнаймні частково, готове продемонструвати свою відновлену вірність Україні, розповідаючи про реальності окупації. Те, як Кремль заперечує пряме втручання на сході України, вже давно заслужило осуд міжнародної спільноти. Але ситуація буде гіршою, коли спустошення, катівні і масові могили після путінської таємної війни відриються перед цілим світом», - йдеться в статті.

Навіть якщо такі питання вдасться якось вирішити, цього буде все одно не достатньо, щоб закінчити війну, - вважає Дікінсон. Небажання Путіна йти на компроміси в Україні бере свій початок з його відмови визнавати статус-кво після 1991 року, а також з його страху перед повністю незалежною Україною. За словами авторам, для Путіна, як і для багатьох росіян, Україна - це не окрема країна. Він неодноразово повторював своє переконання, що українці і росіяни - «один народ», маючи на увазі, що українці - лише складова великого російського світу на чолі з Москвою. І тому, з огляду на таку логіку, для Кремля і його лідерів існування демократичної і європейської України - це неприхований жах. Якщо українська революція матиме успіх, залишиться питанням часу, коли таке ж повстання відбудеться в Росії, - йдеться в статті. Кремль постійно наполягав на тому, що європейська демократія - це чуже поняття для російського народу. Демократична і процвітаюча Україна анулює цей аргумент.

Путін розуміє усі підтексти української історії успіху. Йому варто зрозуміти, що він тепер в'язень гібридної війни, яку він сам розв'язав, але, в якій не зможе перемогти. Натомість, він мусить вести війну на виснаження, в якій програють усі», - йдеться в статті. Росія спускатиметься все глибше в автроритарну ізоляцію, водночас намагаючись підривати західні інститути та зберігати нестабільність в Україні.

Єдиним способом виходу з цієї невтішної ситуації так це значне посилення Заходом фінансової, дипломатичної та військової підтримки України. Путін не є розсудливим партнером, який шукає вирішення шляхом переговорного процесу. Він є диктатором, особисте виживання якого залежить від поразки його ворогів. Поки він не зіштовхнеться зі значно більшою силою демократичного світу, він буде продовжувати ниншній конфлікт до кінця свого життя, - зазначає Пітер Дікінсон у статті на сайті Atlantic Council.


Інші новини:



Loading...