загрузка...


10 міфів про УПА: хто і чому затаврував членів УПА «гітлерівськими посіпаками»

2.06.2017 - 18:46 Історія 697 Джерело: Ігор Бігун

30_main.png (255.58 Kb)10 міфів про УПА. Як було насправді? — спільний проект, мета якого — спростовувати міфи, що існують у колективній пам’яті щодо діяльності Української повстанської армії

Міф 1: УПА — «гітлерівські посіпаки» і проти нацистів не воювали
Цитата-міф: Немає жодного документа, який би свідчив про бойові дії УПА проти німців. І в 42-му, і в 43-му, і в 44-му роках німці поставляли зброю загонам УПА

Дмитро Табачник, міністр освіти і науки (2010—2014)
в ефірі передачі Велика політика на телеканалі Інтер,
12 листопада 2012 року


Суть міфу
УПА створили німецькі окупанти, в тісній співпраці з ними вона займалася проведенням каральних операцій проти радянських партизанів, українського, єврейського і польського населення. Немає жодних свідчень про антинацистську боротьбу УПА.

Факти стисло
Про боротьбу між УПА та німецькими окупантами і їхніми союзниками свідчать численні документи німецького, радянського, польського і власне упівського походження. Діяльність УПА і німецька, і радянська сторони оцінювали як антинімецьке повстання.

Факти докладніше
Надзвичайно жорстока окупаційна політика гітлерівців змушувала Провід ОУН(б) виступити на захист населення збройно. Першу сотню УПА створили 22 січня 1943 року. Уже 7 лютого вона розгромила німецьку комендатуру в райцентрі Володимирець на Рівненщині.

Весною 1943 року УПА постійно збільшує чисельність і масштаби опору. Найзапекліші сутички з німцями вони мали на Луччині, Ковельщині, Горохівщині, Рівненщині, Кременеччині, Костопільщині, Сарнeнщині й Лановеччині. Протягом березня 1943 року повстанці п’ять разів захоплювали районні центри. Під кінець першого місяця весни німецькі урядовці звітували райхскомісару Еріху Коху, що на Волині залишилося тільки два райони, вільні від «банд».

Окупаційна адміністрація почала проводити великі антипартизанські операції за участю бронетехніки й літаків. У кінці квітня в райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Острог, Шумськ і Кременець було перекинуто дивізію для боротьби з УПА.

Каральні акції нацистів виявилися малодієвими. Якщо у березні підрозділи УПА лише 8 разів нападали на німецькі економічні об’єкти, то у квітні було вже 57 нападів, а в травні — 70.

На нараді в Рівному 5 червня 1943 року з участю нацистського міністра окупованих східних земель Альфреда Розенберґа окупаційний керівник Волині та Поділля Гайнріх Шене доповідав, що його адміністрації «українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди».

Цікаво, що цей факт згодом визнало і керівництво радянських партизанів. Командир радянських партизанів Петро Вершигора 4 березня 1944 року повідомив Український штаб партизанського руху: «Не можна допустити в Польщі тієї помилки, яку ми зробили на Волині, віддавши керівництво народним повстанням проти німців у руки контрреволюційних угруповань націоналістів».

__________1943_.jpg (102.52 Kb)
Листівка УПА із закликом бити німців усіма доступними засобами, червень 1943 року Фото: надано Українським інститутом національної пам’яті


Наявних сил для придушення опору гітлерівцям не вистачало. Тому з липня 1943 року боротьбою проти УПА зайнявся командувач антипартизанськими силами на Сході Еріх фон дем Бах. Під його орудою перебувала 8-ма кавалерійська дивізія СС Флоріан Ґейєр (10 тисяч солдатів) і 10 батальйонів мотопіхоти з артилерією. З повітря це угруповання прикривало 27 літаків, а на землі — 50 танків і бронемашин.

Проте відділи УПА маневрували і не давали себе знищити. Загалом у липні повстанці 295 разів атакували німецькі опорні пункти і 119 разів — господарські об’єкти.

З початком серпня 1943 року фон дем Баха відкликали у Галичину для боротьби із рейдом Ковпака. З послабленням німецького натиску активність антинімецьких виступів УПА зросла: 391 напад на гарнізони й 151 атака на підприємства.

Але невдовзі вищий командувач СС і поліції України Ганс Прюцманн організував новий наступ на УПА. Цей наступ тривав на Південній Волині з 23 серпня до 9 вересня 1943 року. Спершу авіація розбомбила село Антонівці, в якому стояв штаб групи «Богун». Відтак каральна експедиція напала на табори УПА в Кременецьких лісах. Куреням групи довелося розділитися на дрібні відділи і прориватися з оточення.

Улітку 1943 року повстанський рух проти нацистів перекинувся й на Галичину. 18 серпня Українська народна самооборона (УНС, першопочаткова назва УПА в Галичині) напала на німецьку каменярню в місті Сколе на Львівщині. 150 примусових робітників націоналісти звільнили, а охорону табору знищили.

Восени 1943 року почалися масштабніші бої між повстанцями і гітлерівцями. 3 вересня під містом Долина з домінуючих висот українські солдати розстріляли батальйон німців, що їхали вузькоколійкою в горах. На полі бою окупанти залишили близько 200 солдатів. 25-29 вересня сотня Трембіта відбила наступ карателів на свій табір на горі Стовба.

29-30 листопада 1943 року відбувся важкий бій між 1,5-2 тисячами шуцманів і куренем Кривоніс-ІІ неподалік села Недільна на Самбірщині. Повстанці відступили зі значними втратами, на полі бою залишився майже весь штаб куреня і сам курінний.

На Волині останню велику антиповстанську операцію Прюцманн провів у листопаді 1943 року. 2-3 листопада авіація розбомбила місто Степань і витіснила підрозділи групи Заграва на північ. Одночасно 3 листопада німецькі літаки обстріляли та розбомбили місто Колки, де УПА утворила «Колківську республіку». Тут треба зазначити, що територію «республіки» нацисти не могли захопити з червня до початку листопада 1943 року, коли провели зачистку, вбивши до 600 цивільних.

За жовтень – листопад 1943 року між УПА-УНС і німецькими окупантами відбулося 47 боїв, а сільська самооборона УПА провела 125 сутичок. Гітлерівці втратили понад 1,5 тисяч солдатів.

Повністю придушити опір УПА нацистам не вдалося. Радянсько-німецький фронт, що наближався, відтягав на себе більшість військових сил. Тому масштабних антиповстанських акцій на Волині німецькі генерали більше не проводили. На галицьких землях протистояння тривало до кінця літа 1944 року. Українську народну самооборону (УНС) переформували в УПА-Захід. Вояки УПА в березні – травні 1944 року виступали в обороні українських сіл від німецького грабунку. Часом недостатньо успішно: у травні Вермахт розбив сотні імені Галайди та Сіроманців на Львівщині.

30_main.png (255.58 Kb)
Розстріл нацистами повстанців, взятих у полон у бою під Недільною, 2 грудня 1943 року Дрогобич Фото: Надано Українським інститутом національної пам’яті


З 31 травня до 6 червня 1944 року в Чорному лісі із УПА воювали частини 7-ї танкової дивізії Вермахту. До середини літа протистояння в Галичині досягло піку.

Найбільші зіткнення УПА-Захід із німецько-угорськими військами відбулися навколо гори Лопата на стику Дрогобицької і Станіславської (тепер – Івано-Франківської) областей. Про ці події докладно повідомляють також і письмові донесення польського підпілля. Із 6 до 16 липня 1944 року точилися напружені бої, які від артилерійських обстрілів переходили до рукопашних сутичок. Але перемога була за повстанцями під командуванням Василя Андрусяка – «Різуна». Полягли 50 українців, а окупанти втратили близько 200 вояків і відступили.

Під ударами Червоної армії Вермахт залишав Україну. До початку вересня траплялися переважно дрібні сутички та роззброєння упівцями німецьких частин.

В історії українського повстанського руху були епізоди, коли окремі командири спробували самочинно провести переговори із німецьким командуванням за формулою «нейтралітет в обмін на зброю» або «їжа в обмін на зброю». Також відомо про декілька випадків, коли за такою формулою від 80 до 100 одиниць стрілецької зброї було-таки передано повстанцям. Але такі домовленості не віталися командуванням українського підпілля. У деяких випадках дійшло навіть до суворого покарання. У березні 1944 року за вироком військово-польового суду УПА розстріляли першого ініціатора самочинних переговорів Порфирія Антонюка – «Сосенка». Також у квітні 1944 року за вироком суду УПА стратили Миколу Олійника – «Орла».

Пізніше переговори з німецькими окупаційними урядовцями все ж відбулися на рівні Проводу ОУН(б). Окупанти були зацікавлені в тому, щоб ОУН і УПА припинили антинімецьку боротьбу, аби німці могли кинути більше сил для стримування радянського наступу. Оунівці ж прагнули домогтися звільнення політв’язнів з концтаборів (Степана Бандери, Ярослава Стецька та багатьох інших), а також здобути зброю для УПА, якої завжди бракувало. Зустрічі між представниками Проводу і німецьких органів відбулися в березні, квітні, червні та липні 1944 року. Внаслідок них повстанці одержали кількасот одиниць зброї, а у вересні – жовтні 1944 року нацисти звільнили Степана Бандеру та інших українських націоналістів, щоправда залишили під наглядом Гестапо.

Натомість бандерівці зменшили інтенсивність антинімецьких акцій (переважно на Волині), але не припинили їх зовсім. Як доносив офіцер групи армій Південь майор Мюллер, «у той час, як окремі націонал-українські банди ставлять себе до розпорядження німецького Вермахту або виконують його завдання, інші ведуть скажену боротьбу проти Вермахту з фанатичною ненавистю». Приклади такої «скаженої боротьби» в Чорному лісі чи на горі Лопаті в Галичині згадувалися вище.

Діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням і німецькі окупаційні керівники Шене, фон дем Бах і Прюцманн, і радянський партизанський командир Вершигора. Дослідники оцінюють втрати від рук УПА у 12 тисяч німецьких окупантів та їхніх союзників. У збройному протистоянні з окупантами українське підпілля та повстанські підрозділи втратили також 10-12 тисяч.

Щоб поставити крапку в історії цього міфу, залишається процитувати один із багатьох німецьких документів про існування яких «не знав» вищезгаданий колишній міністр освіти Дмитро Табачник. Це — телеграма вищого керівника СС і поліції України обергрупенфюрера СС Ганса Адольфа Прюцманна від 25 серпня 1943 року: «Головнокомандувачу території групи армій Південь. У зв’язку з тим, що райхсфюрер СС віддав сильні загони доручених мені військових частин у розпорядження фронту, я вимушений обмежитися залишками цих частин для придушення українського національного повстання на Волині. Оскільки на півночі України виникають через це великі неконтрольовані райони, то в найближчому майбутньому треба розраховувати на посилений тиск банд у південному напрямку».

_________25__1943_.jpg (67.7 Kb)
Телеграма Прюцманна стосовно придушення «українського національного повстання» на Волині, 25 серпня 1943 року Фото: Надано Українським інститутом національної пам’яті




Читайте також:
Інші новини:





Loading...