загрузка...


Чому саме Росія підтримала ухвалення Польщею закону про «бандеризм»?

13.02.2018 - 15:18 Думки 387
Загрузка...
630_360_1518478722-3560.jpg (58.15 Kb)Не випадково, чи не єдиною країною у світі, яка підтримала ухвалення Польщею так званого закону про «бандеризм», є Росія.

Як історик знаю, до чого призводить так звана симетрія протистояння між Польщею та Україною. Зокрема, подібний конфлікт 20-30 років минулого століття виявився абсолютно не потрібним і таким, яким не скористалися ані українці, ані поляки, а яким скористалася тодішня радянська Росія чи СРСР.

Ситуація зараз, слава Богу, не настільки драматична, ми не говоримо про збройний конфлікт, але ми говоримо про дуже непотрібне ані Україні, ані Польщі інформаційне протистояння, яке справді вже набуває просто драматичного масштабу і, безперечно, цим скористається Росія. Не випадково абсолютно, чи не єдина країна у світі, яка підтримала ухвалення цього закону – це Російська Федерація, чи не єдиний політик, який підтримав його ухвалення – це одіозний Рамзан Кадиров…

ЧИМ КОМПРОМІСНІША ПОЗИЦІЯ КИЄВА, ТИМ ЖОРСТКІША – ВАРШАВИ. ПОЛЬЩА ГОТУЄТЬСЯ ДО ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ СТОСУНКІВ ІЗ РОСІЄЮ?

Кожного разу спроба українців розв’язати ту чи іншу проблему в польсько-українських стосунках, якийсь крок назустріч сприймається окремими польськими політиками як слабкість, як необхідність йти далі, робити наступний крок. Ми стали свідками цього ще з кінця минулого року, коли, здавалося, вже зустрілися в рамках консультаційного комітету при президентах, де вирішили організувати зустріч, яка мала би вирішити питання про пам’ятники на польській і українській територіях, буквально ж наступного дня після цього секретаря Державної міжвідомчої комісії, яка безперечно займається цим питанням, з України Святослава Шеремета не пустили на територію Польщі.

Тепер на 10-і числа лютого, відповідно до домовленостей президентів, готується візит віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка до Польщі. Натомість атмосфера абсолютно помінялася. Чи можливий його візит у новій атмосфері? Про що саме він буде говорити? Як можна домовлятися, зважаючи на те, як швидко і різко міняється на гірше ситуація в Польщі? Це залишається питаннями. Але однозначним є те, що ми знову є свідками односторонньої ескалації цієї проблеми з польського боку…

І, напевне, одним із найбільш логічних пояснень, навіщо відбувається ця ескалація польсько-українських стосунків і ситуації якраз з боку польських політиків, навіщо будується образ «страшної бандерівської України» – найпростішим і вірогідним поясненням є підготовка польського населення до перезавантаження стосунків із Росією.

Можна знайти ще одне підтвердження цієї тези. Справа в тому, що теперішня польська влада і той же Ярослав Качинський неодноразово висловлювали свої євроскептичні заяви щодо того, що Польща, яку вони бачать, амбітна Польща не бачить можливостей розвинути свої можливості у ЄС. Натомість, можливо, на цьому євроскептицизмі знову ж зіграє Росія, яка може запропонувати якусь глобальну гру, гру на глобальному рівні для Польщі.

Хоча я сподіваюся, що ці постійні заяви, які звучать з боку польських політиків про їх неймовірно велике зацікавлення історією, спонукатимуть їх таки згадати історію, чим закінчилися кожного разу спроби домовитися з Росією, поділивши Україну. Ми прекрасно розуміємо, що після Ризького договору 1921 року був 1939 рік, коли ділили вже Польщу…

СТЕПАН БАНДЕРА ДУЖЕ СХОЖИЙ НА ТОГО Ж ЮЗЕФА ПІЛСУДСЬКОГО

Що стосується моєї оцінки Степана Бандери, то я переконаний, що він типовий представник типового революційного покоління десь початку ХХ століття. Справді в цьому відношенні дуже схожий на таких самих – на того ж Юзефа Пілсудського, на того ж Менахема Бегіна, на представників ірландського визвольного руху.

Нельсон Мандела теж, попри те, що потім отримав премію миру, починав із терористичних методів боротьби. Тому що часто поневолений народ вважає це єдиним для себе методом боротьби. Це типовий представник поневоленого народу, молодого покоління. Через те саме в такому контексті антиколоніальної, визвольної боротьби треба сприймати і діяльність Степана Бандери.

Те, що зі Степана Бандери роблять головного антипольського героя, є абсолютно недоречним. Тому що насправді він був жертвою польської держави, зважаючи на те, скільки років перебував у польському ув’язненні. Але головним ворогом для нього особисто завжди залишався СРСР. ОУН, яку він очолював, і УПА, яка постала потім, коли він вже перебував в нацистському ув’язненні, завжди вважала своїм головним ворогом саме СРСР.

Крім того, очевидно, розуміючи, що і німці не збираються давати незалежність Україні, він був серед тих, які зрозуміли, що треба розгортати і антинацистський рух. Це коштувало йому свободи, це коштувало йому перебування в нацистському концтаборі. Через це дуже недоречними, знову ж таки, дивними і антиісторичними є ці положення закону про Інститут національної пам’яті Польщі, в яких український націоналізм ставляться в один ряд з нацизмом і комунізмом. Це є антиісторичним, це є до певної міри блюзнірством по відношенню до пам’яті тих людей, які в роки Другої світової війни знайшли в собі сили і відвагу боротися проти двох тоталітарних режимів…

А боротьба українських націоналістів навіть у міжвоєнний період проти польської держави абсолютно вписується у боротьбу інших визвольних рухів цього періоду. Тому що не могла йти мова про якусь фронтову боротьбу, не могла йти мова про якесь масштабне повстання. Відповідно ці підпільні революційні організації брали за озброєння терористичні методи боротьби, які були спрямовані не проти цивільного населення, а які були спрямовані проти представників органів влади даної конкретної держави.

Так, Польща вважалася українськими націоналістами окупантом Західної України. Зрештою, вона такою і була, якщо ми подивимося на історію, яким чином, до прикладу, Галичина опинилася в кордонах Другої Речі Посполитої. Після завоювання, після поразки у війні Української галицької армії, після завоювання ЗУНР.

ЩЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ПАМ’ЯТНИКИ ЛЕНІНУ ЯК МАРКЕРИ НЕБЕЗПЕКИ І НЕСВОБОДИ

Декомунізація в контексті позбавлення символів тоталітарного режиму фактично завершена. У нас відбулося перейменування населених пунктів – близько тисячі. Це майже всі. Кажу, що майже, тому що після перейменування виявилися 9 чи 10 неочевидних комуністичних назв, тим не менше вони підпадають під дію закону про декомунізацію.

Демонтовано майже всі пам’ятники Леніна. Пам’ятників близько 2,5 тисяч. Не тільки Іллічу, а й іншим комуністичним вождям. Але ми не можемо сказати, що це точно всі, тому що значна частина цих пам’ятників просто не перебуває на жодних обліках. Це може бути пам’ятник на території якогось заводу, про який вже ніхто не пам’ятає, чи на території якогось села, про яке ніхто не пам’ятає. Відповідно ми можемо реагувати тільки по факту виявлення цих пам’ятників. З тих пам’ятників, що ми знали, комуністичних, зокрема Леніну, вже немає.

На жаль, відстає у цьому питанні столиця України, Київ, де й досі залишаються ті символи, які мали бути демонтовані. Мова йде про пам’ятник Щорсу, який мав би бути забраний з публічного простору…

Була попередня домовленість, яка, на жаль, поки що не виконана, що його перевезуть в якості музейного експонату у спеціально створений музей на території ВДНГ. На жаль, не демонтовано й досі радянський герб на щиті Батьківщини-Матері. Попри те, що вже близько двох років тому почали нібито розмову про те, яким чином має це робитися, було створено комісію для вивчення цього. Не демонтовано скульптурну групу під так званою «Аркою дружби народів», яка теж цьому підлягає. Так само, на жаль, не завершене, як не дивно, у Києві остаточне перейменування вулиць, які підлягають декомунізації. Щойно нарешті ми дізналися про те, що перейменували станцію метро «Петрівка» на «Почайна». Але залишається ще кілька вулиць, які вже давно пройшли громадське обговорення, які мали б бути проголосовані депутатами міськради.

Загалом за цей час по Україні перейменовано майже 52 тисячі вулиць. До речі, що стосується так званої «бандерізації», про яку так голосно говорять польські політики – з тих 52 тисяч вулиць насправді Бандері присвячені тільки близько 30. Більшість з них, очевидно, на Західній Україні. І всі – це безпосередньо ініціатива органів місцевого самоврядування, що не є виявом якоїсь єдиної державної політики, як намагаються показати у Польщі, що нібито Леніна міняють на Бандеру.

Ми не повинні забувати, що, на жаль, ще залишаються пам’ятники Леніну як певні маркери небезпеки і несвободи на територіях, які контролюються Росією. Я маю на увазі Крим. І територія, яка контролюється Росією і проросійськими терористами на Донбасі.

До речі, це є приклад того, наскільки є важливим позбавлення тоталітарних символів. Тому що для Росії наявність цих тоталітарних символів – це створення відповідного потрібного їй поля, на яких розгортається її інформаційна чи навіть збройна агресія.

ЩОДО ДИСКУСІЇ ПРО «ЩУПАЛЬЦЯ «РУССКОГО МИРА» – БУЛГАКОВ, ВИСОЦЬКИЙ…

Хочу звернути увагу, що дана дискусія дуже швидко зійшла на манівці на предмет того, чи забороняти їх, чи не забороняти. Я не вважаю, що їх треба забороняти. Я вважаю просто, що ми повинні пам’ятати, що, власне, і цих діячів російська пропаганда буде використовувати для посилення свого впливу. Тому що вони нагадують про єдиний культурний простір, який існував. Вони є інструментами відтворення цього єдиного культурного простору. Вони апелюють до цих концептів «один народ», який є абсолютно основою сучасної російської пропаганди. І це означає, що це ми повинні пам’ятати. Бо це означає, що ми повинні з застереженням ставитися до таких речей. Я не говорю: забороняти, не слухати і так далі. Але разом з тим розуміти, як це буде використовуватися…

Можна і треба вивчати в тому числі й російську літературу в рамках світової літератури. Але разом із тим розуміти, що не меншу роль у світовій літературі відіграли і Бальзак, і Діккенс. Коли я ще вчився в радянській школі, у нас фактично не було світової літератури. У нас вся світова література зводилася, власне, до Толстого і Достоєвського. Це абсолютно неправильно, некоректно. Це якраз є певне спотворення і гіперболізація ролі російської культури в рамках світової.

Я пригадую, коли нам в рамках курсу історії теж розповідали про те, що фактично всі найважливіші винаходи в історії людства – радіо, лампочка і так далі – ніякі не Едісони, а якісь там російські попови, кулібіни чи ще хтось інший винаходили це все. Це було зумисне спотворення інформації. Я думаю, що це те, проти чого ми повинні боротися.

Ми повинні зараз все-таки відкривати молодому поколінню та й собі відкривати світ. Слава Богу, ми зараз маємо можливість вибирати. Якщо й досі хтось хоче вибирати... Не знаю, замість «Led Zeppelin» досі хтось вважає, що краще слухати Цоя, то на це має право….

Нам слід позбутися й тих стереотипів, штучних нагромаджень, які робилися на абсолютно культових для української культури фігурах – такх, як Франко, Шевченко, Леся Українка, щодо яких радянська влада розуміла, що вона їх не здатна позбутися з української культури, відповідно вирішила навіть їх використати собі на користь. Але ми знаємо, що це було абсолютно невдалим, це можливо було тільки шляхом жорсткої цензури, обрізання, приховування якоїсь частини творчості й так далі.

Це радше приклад того, як російській пропаганді цього не вдалося. Тому що попри спроби використання Шевченка, Шевченко й досі залишається одним із головних символів українства. І не випадково образ Шевченка виринав на Майдані й виринає тепер на теперішній війні. Тому що це справді певний архетипічний образ, який відлунюється в житті, в душі кожного українця, не зважаючи навіть на те, що радянська пропаганда намагалася скористатися ним….

А щодо таких постатей як Висоцький – я не збираюся оцінювати його творчість. І я не хочу говорити, чи добра вона, чи погана. У мене теж є у домашній колекції платівок фактично повна збірка колекції Володимира Висоцького. Я маю ці платівки. І слухав багато Цоя свого часу. Я не збираюся засуджувати їх за їхню творчість. Я ще раз хочу наголосити: в теперішній особливій ситуації ми повинні розуміти, що їхню творчість, очевидно, вже без їх відома будуть використовувати як інструменти поновлення російського впливу.

Підписка на новини News UA на ваш Е-mail

Інші новини:






Loading...