загрузка...


Крим: повернення в «совок»

18.03.2017 - 15:33 Думки 414
Загрузка...
630_360_198211-9908.jpg (71.04 Kb)

Куди і до чого «прийшов» вкрадений в України Крим за ці три роки

18 березня 2014-го, у річницю підписання Паризького миру 1856 року, що зафіксував ганебну поразку Росії в Кримській війні, Володимир Путін сказав слова про те, що Крим та Севастополь нарешті повернулися «до порту приписки», що є для них рідним та прийнятним. Цим самим, як і тезою про «сакральність» Криму, були накреслені два головних напрями за якими й здійснюється ідеологічна та психологічна обробка населення. У ці дні суцільних річниць (ще можна пригадати референдум про збереження СРСР 17 березня 1991 року), можна підбити певні підсумки – як змінився Крим за ці три роки? І чи змінився?

«Ты записался добровольцем»?

На таке запитання потрібна однозначно артикульована відповідь і тому гасло з плакату часів Громадянської війни досить влучно ілюструє процеси, що характерні для Криму. Якщо ти не соромишся висловлювати лояльність до влади – то все у тебе з владою буде добре. А от далі ідеологічна машина пропонує тобі вибір тих самих «двох пігулок», як у фільмі «Матриця»: якщо тобі вистачає кайфу від самого визнання «Кримнашу», то й добре – от сам собі від того кайфуй і нікуди не лізь. А от якщо ти ще й ентузіаст…

На півострові, як і в інших регіонах РФ вже створені загони лоялістів - за віком, фахом, уподобаннями, статтю... Здавалося б, від цього у будь-якій країні нікуди не дінешся, але назви трохи лякають: «Молодая Гвардия Единої Росии», «Всеросийское Движение Школьников», «Юнармия»… Тобто, ідеологічний напрямок обробки свідомості зрозумілий, але головне те, що саме ці мілітарно-канцелярські одоробли дають «перепустку» у красиве номенклатурне майбутнє. Не всім, звісно, але це – обов’язкова умова: трохи побудь дурником на підхваті, а потім – от тобі і кар’єра. Хто бажає працювати на держслужбі просто з професійної точки зору (не будемо заглиблюватися у моральні аспекти) – ти маєш публічно демонструвати вірність ідеологічним засадам, що створені у Кремлі та транслюються через ТБ.

«Не болтай»!

А цей заклик – з радянського плакату «про шпигунів» - для тих, хто з чимось не згоден. Ні, не можна говорити про якісь відкриті масові репресії проти інакомислячих у Криму. Зараз тут у повітрі розлита атмосфера пізнього СРСР: часи не людожерські, але анекдоти про кілька таборів тих, хто їх розказує – дуже популярні. Ролі тодішніх дисидентів виконують – кримськотатарські активісти і ті хто «болтает» більше, ніж можна Висловлюватись відверто краще на кухнях, причому треба пильно слідкувати за складом та настроями гостей кухні. Чому? Звісно, можна бути впевненим у своїх друзях, але – пропагандистська машина своє робить. І чим далі від 2014-го, тим частішими стають випадки, коли достатньо нормальні та адекватні раціональні люди хай й не з піною на губах, але стають саме на бік пропаганди у різних ступенях її сприйняття.

Частіше за все використовується один аргумент: от бачите, а війни, як на Донбасі нема, ну і чого Україна добилася – Європі вона не потрібна, та все таке інше. Той очевидний факт: що переважна більшість нинішніх проблем України свідомо створені Росією, до уваги не береться. Спрацьовує обивательська логіка, про «хату скраю» та «сорочку, що ближче до тіла»– от платять нам зарплатню, а батькам пенсію – і вже добре, адже не стріляють. Такі люди, які загалом комфортно жили й при Україні та не мають до неї ірраціональних претензій (на кшталт, що їх нібито «не чули» та «не розуміли»), добровільно відмовляються від будь-якої громадської активності та обирають таке собі «спокійне життя», під гаслом «досить вже політики» та «давайте без політики». Ну, ви пам’ятаєте афоризм про те, що політика має властивість в певний момент сама цікавитися людьми, які не цікавляться нею …

Інакомислячі: чи є життя у Криму?

Інакомислення в Криму має свої різновиди. Є ті, хто відважується на протест в рамках російської дійсності - критикує місцеву владу, що нібито «дурить Путіна», а насправді в Росії життя інше, а в Криму – влада краде. База таких настроїв – у Фейсбуці, тобто, далі отаких балачок справа не йде. І не піде. Бо куди йти? Перший та єдиний поки що одиночний пікет у Сімферополі два місяці тому скінчився через 15 хвилин – чоловіка відправили до поліцейського відділку. Мітинг про «обманутий Крим», що навіть був узгоджений із владою далеко від центру Сімферополя – провести так і не дали. Це і є вся «опозиційність» за російськими правилами.

Ті ж, хто не сприймає «російську владу» як таку, стають ізгоями у повному розумінні цього слова: їм небезпечно демонструвати свої переконання. З одного боку, це може стати предметом «зацікавленості» з боку ФСБ, але «мундиры голубые» реагують не на усіх без розбору: тут треба наговорити у Фейсбуці чи десь ще публічно все ж таки на статтю російського УК (в тому числі – ту саму, де карають за сумнів чи відмову визнання результатів «референдуму 16 березня»). Головна небезпека йде з боку співгромадян – сусідів, колег по работі, друзів, які стають колишніми… Машина ФСБ – це все ж таки державна структура, поки вона буде розвертатися… А от написати донос – це справа десяти хвилин і гарантувати, що це не зробить сусід чи колега – неможливо. Можуть пригадати і «чем занимался в 2014 году»… Чи масове це явище? Ні, але атмосфера слідкування за тими, хто потенційно може бути проти – відчувається, розлита в повітрі - це факт.

Ще гірша вона - атмосфера - у соцмережах. Незгода із політикою Кресля, навіть якщо це не стосується Криму та України, а, наприклад, оцінки подій в Сирії, чи просто критиці Путіна, Лаврова, Шойгу, покійного Чуркіна та інших – це привід для цькування та навішування ярликів «бандерівця», «фашиста» та усього іншого. Звісно, це не обходится без проплачених мережевих «хробаків», але у Фейсбук з «відвертостями» краще не лізти. Притому, що критика може бути абсолютно нейтральною саме по «кримському» чи «українському» критеріям, все одно – якщо розкриваєш пащу на святе – то в оцю саму «пащу» може залетіти усе, що завгодно. Ну а якщо не заспокоїшся, то й донос можна написати…

Спогади про майбутнє

Найточніше, атмосфера цих трьох років відчувалася на «святкуванні» річниці «референдума» 16 березня. Похмурий день, відсутність будь-яких атрибутів свята – прапорів, транспарантів, посмішок - люди поспішають на роботу, але центр Сімферополя перекрито. Будуть офіційні урочистості. Вони – не для народу, а для влади: повідомлень про мітинг біля «Держради» через ЗМІ не було. Масовку забезпечили згідно рознарядки: центром міста пройшли співробітники бюджетних закладів, що були «занаряджені» на ходу під власний розпис. На театралізованому дійстві на центральній площі Сімферополя присутні були десь тисячі півтори людей, особливо виділявся загін поліції та ряжені «казаки». На контрасті із зануреним у власні проблеми містом, свято для начальства було дуже промовистим…

Складалося враження, що все це ми вже колись проходили: і участь в мітингах згідно списку профкому, і школярі на узбіччях - хто з прапорцями, хто з паперовими квітами (і це нагадувало північнокорейські традиції – там завжди махають квітами), і офіціозний бездарний концерт, під час якого «вєжливиє люди» перемагали «фашизм». Крим усе це вже пройшов і не лише за радянських часів, а зовсім недавно - при владі Партії регіонів.

За формою все це – повернення до часів Януковича, за змістом та загальним настроєм в головах – часи розвиненого «застою», десь 1981-1982 роки. Іронія історії і тут є: 17 березня – роковини референдуму 1991 року про збереження СРСР. Перед «святкуванням» дорогами Криму були розвішані білборди - «Крим обрав майбутнє». Яке саме – уже видно, але підсумок, як це завжди бувало в історії, буде сформульовано пізніше. Так, розуміння катастрофи прийде не завтра, ще багатьом перебування в омані фальшивих лозунгів здається цілком природним. Але дисонанс реальності та офіціозу вже є очевидним.

Віктор Чопа
Читайте також:
Інші новини:





Loading...