загрузка...


ОПАЧА, або як нам реформувати ООН

21.04.2017 - 05:43 Думки 622
Загрузка...
58f8c4e3f3c0d.jpeg (100.65 Kb)Учорашнє рішення Міжнародного суду ООН по процесу України проти Росії очікувано збурило в вітчизняній блогосфері нові хвилі зневіри. Суд задовольнив лише частину українських позовних вимог, а для українського суспільства це вже неспростовний доказ зради Порошенка з Путіним прямо в підсобці Липецької фабрики, підтвердження змови світового співтовариства зі здачі України кремлівському ведмедю та публічна демонстрація бездарності вітчизняних дипломатів і юристів.

Утім, перш ніж із трагічними зойками “Зрада!” повзти на цвинтар власних завищених очікувань, варто було би згадати, що за чинної з 1945 року системи міжнародної безпеки цінність будь-якого рішення Міжнародного суду ООН щодо Росії дорівнює нулю. Відтак — чи ділити цей нуль на два, чи множити його — крім моральних бонусів для країни-опонента Росії, жодного значення ці вердикти міжнародного правосуддя не матимуть. Чому? Бо хоч вироки МС ООН нібито й є “обов'язковими для виконання країнами-членами ООН”, контролювати і вживати заходів для їх виконання може винятково Рада Безпеки ООН. А в Раді Безпеки в Росії як постійного члена завжди є гарантоване й нічим не обмежене право вето, яким вона залюбки користується за найменшої можливості.

Ось тут ми й підходимо до головної проблеми всієї так званої “Організації об'єднаних націй”: попри наявність низки важливих і потрібних для системи світової безпеки органів, попри наявність формальних демократичних механізмів для ухвалення виважених консолідованих рішень, попри ротацію непостійних учасників РБ та принципи територіального представництва, вся ця красива правова мішура щоразу розбивається об тупий монархічний принцип захисту інтересів 5 країн-постійних членів. Бо реальну силу в ООН мають лише рішення Ради безпеки ООН, а жодне рішення, яке десь зачіпає інтереси Росії, Китаю, США, Великобританії чи Франції, через РБ не пройде. І дідько б із тими англійцями, китайцями чи французами — та й навіть американцями, яких попри весь їхній експансіонізм принаймні в застосуванні вето стримують якісь межі гуманістичної пристойності. Але наявність права вето в СРСР, а потім і Росії, яка демонстративно вбачала і вбачає власний інтерес у діях усіх тиранів, убивць та військових злочинців світу, саму ідею створення ООН перетворює на її повну протилежність. Організація, покликана гасити конфлікти, сприяти миру та вгамовувати агресорів, усю свою фактичну діяльність спрямовує саме на легалізацію конфліктів та розв'язування агресорам рук. І кожен злочинний диктатор планети знає, що за геноцид у своїй країни чи анексію чужої йому нічого не буде — для цього достатньо лише дружити з Путіним, хвалити Путіна чи самому бути Путіним. І тоді рятівне російське вето дозволить тобі хоч труїти іпритом цивільних громадян, хоч клепати ядерні ракети: чинній системі міжнародної безпеки накласти на думку майже двох сотень країн-членів ООН, якщо одному кремлівському члену твої злочини до вподоби.

Авжеж, після вчорашнього вето Росії на резолюцію РБ щодо ядерних розваг Північної Кореї ідеї “реформування Радбезу ООН” знову зазвучать із вуст притомних членів міжнародної спільноти. Але звучать вони з 1945 року, а віз і нині там. Бо ж для зміни статуту ООН потрібне що? — правильно! — рішення Ради Безпеки, з його 5 постійними членами та їхнім правом вето. Хто ж добровільно позбудеться гарантії безкарності будь-яких власних злочинів? Принаймні точно не Росія, а цього вже достатньо.

З огляду на це все незрозумілим лишається тільки одне: а для чого вся ця дивна організація світові? Для чого 188 країн світу фактично вручають свій суверенітет і територіальну цілісність у руки 5 “постійних членів Ради Безпеки”, чудово знаючи, що жодної безпеки це їм не гарантує, а максимум, на що здатна нинішня ООН, — це резолюція Генеральної асамблеї, якою агресор може публічно підтертися? І якщо світ таки бачить якийсь сенс у існуванні нинішнього формату Організації об'єднаних націй, то навіщо йому ці декоративні суди, асамблеї та подібні пожирачі оонівського бюджету?

“LB” розробив свій проект реформування ООН, який нарешті відкине з системи міжнародного права все зайве та їй не властиве. Головна особливість цього проекту — він єдиний, який може пройти через голосування в РБ ООН і не нарватися на вето постійних членів (насамперед Росії). Окрім того, реалізація цього проекту практично не потребує зайвих витрат, бо він реально нічого не змінює, а лише нарешті називає речі своїми іменами:

“Статут реформованої Організації Об'єднаних Націй

Ми, народи, які зайняли місце першими,

керуючись багаторічними традиціями профанації миротворчого процесу,

дбаючи про невід'ємні права агресорів на самовиправдання,

стверджуючи рівність усіх народів світу перед п'ятьма постійними членами Ради Безпеки ООН,

несучи мир усім війнам та великий привіт правам людини,

вирішили об'єднати свої зусилля з вашим мовчанням та створити

ОПАЧА — Організацію Постійних Ахрєнєвших Членів-Агресорів.

Мета й цілі ОПАЧА

1. Тупо шоб було.

2. І шоб не казали потім, шо нема.

3. А якщо щось десь буде — то шоб нам за це нічого не було.

4. А якщо й було, то не нам.

Склад ОПАЧА

5. Нас тут п'ятеро.

6. А оці всі — вони взагалі не з нами.

7. Нє, ну за дверима хай постоять, раз прийшли.

Повноваження ОПАЧА

8. Вам так не буде.

9. А нам ще й отак можна.

10. І отак.

11. А от тобі навіть так ніззя.

12. І їй.

13. І йому.

14. Вово, це шо — твій?

15. А, ну йому тоді можна.

16. А вам — нє.

Забезпечення діяльності

17. Під час засідань ОПАЧА представник Росії забезпечується персональним коритом”.

https//i.lb.ua/080/32/58f8cd8546cad.jpeg


Нема жодних сумнівів, що, ознайомившися з проектом ОПАЧА, всі 5 постійних членів Ради Безпеки ООН одразу кинуться в нове утворення — а Росія, радісно порохкуючи, ще й бігтиме попереду колег. Тож усе, що залишиться решті країн, — зачинити за екс-господарями двері та нарешті спробувати облаштувати діяльність ООН без клятої вето-дискримінації. Бо інших способів вдихнути хоч якийсь сенс у маразматичну 70-річну систему “об'єднання націй” поки не видно.


Інші новини:






Loading...