загрузка...


«Путін нападе, реформи стоять, політики крадуть…». Невроз нав’язливого стану українського суспільства

20.05.2017 - 06:08 Думки 710 Джерело: Віктор Таран

1_229.jpg (91.41 Kb)У їхніх головах постійно лунають тривожні думки…

Страх, постійне негативне сприйняття сьогодення, параноїдальні думки, пропагування однотипних мантр та ідей, нав’язування їх іншим як єдино правильних. У разі, якщо «опонент» не сприймає «ідеї», його необхідно в найкоротші терміни знищити в будь-який доступний спосіб. Паралельно – формування навколо себе на відносно короткий час «умовного» кришталево чистого та ідейно правильного середовища, в якому з часом теж починаєш сумніватися. Крім того, активний пошук нових ворогів, від яких необхідно очиститись із подвоєним завзяттям.

Якщо усе наведене вище вам нагадало проактивний сегмент українського суспільства та активність у Facebook політиків, громадських активістів, журналістів, експертів, то це так лише частково. Насправді це ознаки глибокої психологічної невротичної хвороби, яка називається «обсесивно-компульсивний розлад», або «невроз нав'язливих станів».

Захворювання, як правило, розвивається після перенесеної гострої психотравми або на тлі досить тривалого психологічного дискомфорту (Революція гідності, війна з Росією, просування реформ у суспільстві).

Уражені цим психологічним недугом люди та суспільства сумніваються у сьогоденні, систематично ставлячи під негативний сумнів все, що їх оточує. Грантоїди – агенти іноземних держав, оскільки отримують кошти з-за кордону. Чиновник, який працює у системі влади, – апріорі корупціонер та ретроград, який гальмує реформи. Уряд, який поступово впроваджує земельну та пенсійну реформу, – не реформатори, а злочинці, які мають на меті обікрасти народ. Журналіст або експерт написав критичний/позитивний матеріал – це точно замовний текст, за який останній отримав матеріальні вигоди.

Хворі одержимі типовими химерними, далекими від реального стану, нав’язливими ідеями та переживаннями, які їх постійно лякають, примушуючи вороже ставитись до навколишнього світу та одне до одного. У їхніх головах постійно лунають тривожні думки: «Путін нападе, реформи не відбуваються, політики крадуть з бюджету, уряд нічого не робить, а лише піариться, зрадофіли та панікери розхитують човен, депутати не приймають потрібних законів, у країні нічого не змінюється і з кожним днем стає дедалі гірше».

Вони маніакально та щоденно безуспішно намагаються позбутися почуття тривоги та створеного ними у своїй уяві ворожого агресивно налаштованого проти них світу за допомогою таких же нав’язливих і гнітючих думок, які вводять їх у ще більш апатичний чи агресивний до навколишнього оточення стан. Рух по негативному емоційному колу з часом призводить до одного – емоційного та фізичного самознищення.

Вперше хворобу описав Гіппократ, охарактеризувавши її як «страх і розпач довготривалий час». У Середньовіччі хворих називали «одержимий вірою». Цим психологічним розладом були уражені яскраві представники радикальних течій католицизму, православ’я, протестантизму, зокрема кальвінізму. Через призму «власної одержимості єдино правильним релігійним чорно-білим світоглядом» вони ставили під сумнів дії та вчинки людей, вимагаючи від них слухняності, служіння та жертовності. У них так само була підвищена агресивність до тих, хто не відповідав їхнім «ціннісним координатам». Цих єретиків «очищали від гріха» або шляхом фізичного знищення, або через суспільний остракізм, створюючи нестерпні умови для співіснування.

Фрейд у 1910 році дав остаточну характеристику цьому емоційному недугу. «Хвороба мислення людини, яка перестала позитивно думати та постійно в усьому сумнівається, з негативною конотацією. Такі люди через порушення нормального мислення та атрофовану здатність продукувати позитивні емоції стимулюють себе до постійних безсвідомих конфліктів з оточуючим середовищем і прямують до самознищення».

У світі хвороба найбільш поширена у країнах Південної Америки, Африки та пострадянських країнах, зокрема в Україні. Загальносвітова статистика свідчить, що хворобою уражені:

1,5% представників вищого соціального класу;

23,81% представників вищого середнього класу;

55,97% представників середнього класу.

Хвороба досить часто зустрічається серед людей, які мають високий рівень інтелекту (рівень захворюваності в окремих країнах сягає 28,5%).

В Україні вищеозначені категорії – це найуспішніший та проактивний клас, від якого значною мірою залежить рух країни вперед. Ці люди повинні раціонально мислити, бути здатними до активної співпраці, кооперації та бути максимально стресостійкими. Натомість ми бачимо в діях частини із них тривожний невроз, емоційний розлад, паніку, надмірно гостру реакцію на будь-який стрес й занадто негативне ставлення до опонентів. Замість пошуку кооперації з навколишнім світом вони постійно та безуспішно намагаються йому протистояти через емоційний спротив в ім’я спротиву та проактивній, не завжди виправданій агресивній реакції один на одного.

Лікарі пояснюють цей симптом «страхом бути брудним» в очах суспільства. Емоційно хворі люди щосили вдають з себе морально правильних, саме тому вони намагаються не лише вибудувати навколо себе свій логіко-етичний правильний світ, а й інкорпорувати в нього інший світ. Цей новий світ вони активно протиставляють іншому світу через чорно-білу морально-імперативну призму: реформатор-ретроград, корупціонер-антикорупціонер, патріот-ватник, старий політик – новий політик тощо.

Страх «забруднитися іншим, аморальним, світом» домінує в подальшому у кожній їхній дії. Кожний дотик хворого до «предмета», який він вважає брудним у прямому чи переносному сенсі (спілкування з політиком чи громадським активістом, зустріч політика та громадського активіста у публічному полі, прочитання коментаря чи констатування лайку у Facebook), викликає дискомфорт та нав’язливі думки очиститись від «брудного» будь-якою ціною. Отримуємо замкнуте коло – «фобію», – в основі якого маніакально агресивне прагнення «очистити» всіх і все навколо.

Але якщо після очищення ми раптом «торкнулися» чогось, що є «етично брудним», ми знову морально забруднилися і маємо повторювати ритуал із подвоєною пристрастю. Але перед початком чергового етапу очищення ми обов’язково маємо знищити «бруд-зло». Тобто у людини лишається два варіанти дій: постійне маніакальне самоочищення та знищення навколо себе всіх, хто не є «етично морально чистим».

На першому етапі це стає маніакальною думкою та метою, досягнути якої хворий просто не може. На другому – через постійні конфлікти та намагання створення іншого, замкнутого, світу – відбувається ізоляція хворого та соціальних груп, які він встигнув «емоційно заразити», та суспільства загалом. На третьому етапі у процесі внутрішнього самознищення «хворі» емоційно помирають, за чим слідує швидка фізична смерть або беззмістовне животіння.

Лікування цього розладу потребує застосування різноманітних методів, ключову роль серед яких відіграє психотерапія. Спочатку хворим людям та суспільству необхідно позбутися невротичних симптомів, що отруюють їхнє життя. У подальшому їм необхідно оволодіти методиками самоконтролю, навчитися ефективно і неагресивно взаємодіяти з дійсністю та одне з одним. У процесі лікування хворі повинні навчитися усвідомлювати і правильно висловлювати свої почуття, переосмислити негативний життєвий досвід, переставати сприймати себе як жертву життєвих обставин, знайти позитивний погляд на себе, оточуючих і весь інший світ. Найголовнішим викликом для «емоційно хворого суспільства» стане навчитися сприймати думку та позицію інших членів суспільства, долаючи в собі агресію до них та їхніх ідей.

Дуже важливо, щоб суспільство в цей надзвичайно тяжкий момент отримало свого «психіатра». Ним стане той моральний авторитет, який зможе спокійно та розсудливо підтримувати хворого, допомагаючи йому подолати всі емоційні перешкоди та внутрішні протиріччя.

Все перераховане – складні завдання, проте це єдиний спосіб урятувати українське суспільство, вилікувавши його від неврозу нав'язливих станів.

Читайте також:
Інші новини:





Loading...