загрузка...


П’ята колона з ЄС: Навіщо Європа прогинається перед Росією

17.05.2018 - 16:10 Думки 279
Загрузка...
2418e243894befdb382d758f9013a382790c7a.jpg (94.03 Kb)Коли минулого року Дональд Трамп перебрався до Білого дому, набувши президентських повноважень, окремим експертам здалося, що Європа тиснутиме на Росію сильніше, ніж Америка. Надто вже багато пов’язувало наступника Обами з Москвою та особисто Путіним – однієї згадки про втручання російських хакерів у президентські вибори в США було достатньо як приводу для скепсису, не говорячи про московські походеньки американського мільярдера. А натяки на те, що чимало залежить не від президента, а від свити, одразу перекривалися контраргументами в особі Тіллерсона та Флінна.

Але насправді виявилося, що США мордує росіян як і належить, а в Європі не готові до ролі не те що поганого, а навіть доброго поліцейського під час очевидного протистояння з Кремлем. Років сорок тому радянські міжнародні оглядачі із задоволенням говорили б про те, що у провідних державах Старого Світу політичний вектор стрімко змістився вліво. Зараз же на руку Москві намагаються зіграти навіть там, де на останніх виборах умовні праві або центристи отримали в парламенті чимало місць.

Найбільш очікуваний вибрик стався днями в Італії. Там ще в березні виборці довірилися правоцентристській коаліції під патронатом Сільвіо Берлусконі та руху «5 зірок», який тривалий час тягнув на власній популярності комік Беппе Грілло. Проте коаліцію тут і досі не створили, дарма що фаворити забрали собі більш ніж три чверті мандатів у палаті депутатів та сенаті. Одним з каменів спотикання виявилося питання міжнародної політики. Точніше, бажання нової-старої еліти елегантно всістися одразу на два стільця.

З одного боку, усім кортить зберегти партнерські стосунки із Сполученими Штатами. Щонайменше через те, що італо-американці частенько допомагають злиденним південним регіонам ледве не більше, ніж уряд. Але в коаліційній угоді одним з пунктів прописана вимога зняття усіх санкцій, накладених на Росію за мотивами окупації Криму та Донбасу. І якщо придивитися до ключових фігур майбутньої коаліції, стає зрозуміло, що самими лише меркантильними інтересами таку позицію не пояснити.

Так, фінансування окремих кандидатів та політичних сил з боку Москви ніхто особливо й не приховував. Але з точки зору Маттео Сальвіні Росія створила цікавий для певних регіонів Італії прецедент. Лідер Ліги Півночі неодноразово закликав своїх соратників та прихильників виокремити заможні північні провінції в окрему державу і припинити «годувати Кампанію та Калабрію». Виходець з Півдня Луїджі Ді Майо подібними сепаратистськими заявами поки не розкидався, проте на все свій час. А те, що прецедент – ніякий не прецедент, а сукупність військових злочинів, італійських політиків особливо не хвилює.

Регулярно наполягають на скасуванні антиросійських санкцій і в Німеччині. Але мотиви у німців протилежні: серед діючих політиків чимало тих, хто досі лишився вдячним Москві за майже дармовий дозвіл на возз’єднання країни на початку позаминулого десятиліття. Ангела Меркель на правах незмінного останнім часом канцлера іноді настільки активно демонструє цю вдячність, що навіть готова начхати на союзницькі обов’язки перед НАТО. Цим, зокрема, пояснюється її майбутній візит до Сочі задля налагодження контакту з Росією.

Поточні розклади виглядають геть парадоксальними. По-перше, в бундестазі за підсумками минулорічних виборів вистачає представників відверто лівих сил на кшталт «Альтернативи для Німеччини». Їхніх голосів зазвичай недостатньо для впливу на дійсно радикальні питання. Проте антисанкційну хвилю вони підхоплюють охоче. По-друге, активна боротьба Америки з Росією завдає дуже сильного удару по німецькому великому бізнесу. І керівництво деяких промислових гігантів чітко дає зрозуміти, що саме з подачі «грошових мішків» фрау канцлер відлітає на аудієнцію до Путіна, аби знайти можливість обійти обмеження.

По-третє, навіть деякі члени уряду виступають чи то за пом’якшення для Росії, чи то за винятки для німецьких компаній. Принаймні, міністр економіки Петер Альтмайєр вважає подібний хід цілком доцільним. А інтереси Німеччини не обмежуються лише Північним потоком-2. Історія з турбінами Siemens в окупованому Криму, наприклад, ще не дійшла до логічного завершення після кількох місяців переливання з пустого в порожнє. Зате колишній віце-канцлер та екс-голова німецького МЗС Зігмар Габріель, який допомагав спустити скандальну справу на гальмах, в якості винагороди отримав від концерну посаду в новій раді директорів.

Ба більше, авторитетне німецьке видання Der Spiegel днями закликало не втручатися у справи Росії, яка активно втручається у справи інших держав. Прозвучало і прохання дозволити Москві вважати своєю винятковою сферою інтересів усі республіки колишнього СРСР, крім трьох балтійських. Проблема полягає навіть не в тому, що один з провідних авторів видання прямо пов'язаний з державою-агресором через дружину – громадянку РФ. Просто поважному виданню з 71-річною історією якось не личить настільки відверто підставлятися.

Тож сподіватися, як і раніше, лишається тільки на Америку. Трамп, звісно, може здивувати усіх якимось проросійським вибриком. Та на щастя в США не все вирішує президент, а Тіллерсона та Флінна під боком вже нема.

І на самих себе, звичайно.

Підписка на новини News UA на ваш Е-mail

Інші новини:






Loading...