загрузка...


Станіслав Кульчицький: Нинішня Україна змогла об’єднати практично всі території, населені українцями, і це дуже добре

22.01.2018 - 21:45 Новини, Інтерв'ю 473
Загрузка...
59_6456eepmain.jpg (19.17 Kb)«Ми втратили Холмщину, Підляшшя, Посяння, Кубань... Але жаліти за ними, як росіяни за Аляскою, не треба»

22 січня Україна відзначає День заснування УНР і День злуки (соборності). Але цього року ця дата особлива. Рівно 100 років тому (за старим стилем 9 січня) був ухвалений Четвертий Універсал Центральної Ради, який проголошував незалежність України від Росії. За цим документом Україна ставала «самостійною, вільною суверенною державою українського народу». Документ піддавав жорсткій критиці більшовицьку політику, яка «веде до громадянської війни», закликав жити в мирі із сусідами, зобов’язував Центральну Раду провести переговори з Німеччиною, встановлював контроль над торгівлею та банками, проголошував український народ джерелом влади.

Що означає цей день для сучасних України та українців, чи не замало уваги приділяється цій даті та які уроки ми так і не засвоїли. Про це  у розмові «Главкома» зі знаним дослідником історії України XIX — початку XXІ століть, доктором історичних наук Станіславом Кульчицьким.


Що означає для України проголошення незалежної держави у 1918 році? Є думки, що саме сьогоднішній день варто було зробити Днем поновленої незалежності?

Має бути одна дата (незалежності), та, яка є ближчою до нашого часу. Мова іде про період від серпня до грудня 1991 року. Але ми не повинні забувати і про історичну дату в цьому році, соту річницю IV Універсалу Центральної Ради. Ясна річ, військові паради, демонстрації, промови перших осіб держави, присвячені серпню 1991 року. Але треба цілком усвідомлювати, що у серпні 91-го нічого такого особливого не сталося. Народ не вийшов на барикади, незалежність, як кажуть, впала зненацька на голову громадянам. Але вона таки не впала, бо уся заслуга належить якраз тим борцям за волю країни, які виступали за неї 100 років тому.

Але тоді більшовики скористалися своєю партійно-диктаторською структурою влади. Нібито обиралися ради, їм можна було створити національні республіки навіть формально незалежні. Але насправді це було поглинання, оскільки головну роль у радянській державній системі відігравала партійна диктатура. Чому більшовики пішли на те, щоб створити Радянський Союз як співдружність нібито рівноправних республік? Для того, щоби приспати національний рух, національні прагнення в українського народу. Фактично радянська Україна була як «муха в бурштині». Вона абсолютно нічого не могла робити без дозволу і згоди центру – Кремля.

Нині можна почути закиди: мовляв, держава проігнорувала цю значну подію, їй мало приділяється уваги. Це тому, що УНР тоді дуже швидко втратила державність?

Ми проголосили незалежність у 1991 році, тримаємо її досі, пройшло більше ніж чверть століття. І це пропри п’ятий рік, як у нас іде гібридна війна. Незважаючи на все це, Україна залишиться незалежною. Якщо говорити про події сторічної давності, то дійсно, одразу після проголошення незалежності почалося військове проникнення Росії в Україну. Взимку 1917-1918 років уперше, взимку 1918-1919 років вдруге російські війська пішли сюди. І вже у 1920 році, коли вони прийшли втретє, вони були мільйонною армією, проти якої фактично нічого не можна було зробити. Той приклад (державотворення – «Главком»), який був 100 років тому, хоч і повчальний, але не той, на який можна було б рівнятися. Дуже багато помилок було зроблено в ті часи.

Що стосується того, як відзначати, то слід відзначати і помилки, і заслуги. Не можу сказати, що державні органи нині забули про цю дату. Наприклад, Інститут Національної пам’яті має широку програму заходів.

Які помилки сучасно Україна наслідувала від України 1918-го року?

Справа не в помилках. Україна перебуває в «обіймах «Русского мира» з середини XVII століття, а це надто велика часова відстань. За цей час розвинулось малоросійство. Дуже талановиті українські діячі працювали на імперію, вони не могли інакше робити. І це відбувалося аж до повалення цієї імперії в лютому 1917-го року. Візьміть Скоропадського (Павло Скоропадський - український державний, політичний і громадський діяч. Офіцер армії Російської імперії. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918 р. – «Главком»). Він мав подвійну лояльність, він дуже пишався своїм українським, гетьманськими корінням, але він був генералом і вихованцем імперських кіл. Він зорієнтувався і змінив свою позицію, змінив свою лояльність тільки тоді, коли царя вже не було. Все відбувається потроху. Ми повинні виповзати з російсько-імперського організму впродовж дуже тривалого часу. І ми це робили дуже повільно впродовж останніх 25 років. Але 5-й рік іде гібридна війна і час вже прискорився. Ми можемо сказати, що перехідний період від України радянської до України незалежної, демократичної, ринкової вже закінчився. І тому вже зараз іде прискорений процес розвитку. Правда, нам цей прискорений процес здається дуже повільним. Тому що реформам, які давно треба було робити, всіляко опираються, і нема системи у цих реформах. Все тому, що їх проводять люди, які все ж таки належать до старого світу. Нині ж у нас вже з’явилося «майданне» покоління. Але воно ще недосвідчене і не займає ключових позицій в державі. Можливо, через кілька років…

Після проголошення Четвертого універсалу до влади прийшли люди, які далеко не завжди виступали за незалежність. Той же Грушевський, який, за словами Дмитра Донцова, не підтримував незалежність. Або Леонід Кравчук, який став першим президентом незалежної України, прийшов до цього через членство у Компартії. Можливо, це і є причиною крихкості незалежності і невпевненості у майбутньому держави?

Ви питаєте про персоналії. Але мова не йде про надзвичайну роль осіб в історії. Якщо брати той період, то ми можемо порівняти Пілсудського (Юзеф Пілсудський - польський політичний і державний діяч, перший голова відродженої польської держави), Маннергейма (Карл Густав Маннергейм - державний та військовий діяч Фінляндії шведського походження, президент Фінляндії) і Петлюру (Симон Петлюра - український державний, військовий та політичний діяч, голова Директорії УНР). Вони майже одного віку. В одних обставинах Світової війни вони прагнули незалежності для своїх країн. Але Петлюра програв, натомість Маннергейм виграв, Пілсудський виграв цю битву. Чи це пояснюється тільки їх особистими якостями? Ні. Якщо ми проаналізуємо ситуацію, в якій вони діяли, то якби не деякі об’єктивні обставини, Петлюра б теж виграв. Тому що за ним була Україна. Але, на жаль, не можна було орієнтуватися на ті політичні партії, які існували. Та революція, яка була в Росії, не була подібною до української. У Росії була революція з ліквідацією приватної власності передусім на землю. Це на українців подіяло дуже сильно і українці під час Директорії не підтримали саму ту Директорію, Винниченка і Петлюру. В них голова пішла обертом і вони почали ділити землю. (28 січня 1919 року був ухвалений Універсал Трудового конгресу України (вищого тимчасового органу УНР у період Директорії УНР). Він зобов'язав Директорію й Раду народних міністрів «проводити й надалі земельну реформу, в основі якої лежить передача землі без викупу трудовому народові». Це не влаштовувало Директорію і вона за кілька місяців підзаконними інструкціями й розпорядженнями погіршила умови передачі землі у тимчасове користування селянам. Від них вимагали віддавати частину врожаю, оплачувати вартість оранки, наперед сплачувати усі податки. Це ще більше обурило селянство – «Главком»)

Яку помилку з тих, які допустила Україна 100 років тому, ви вважаєте найбільшою?

Ми не повинні звинувачувати комуністів, які прийшли до влади із Кравчуком у 1991-му році, у якихось помилках. Ці люди затято трималися цієї незалежності. Зараз Кравчук дає багато інтерв’ю і зізнається в тому, у чому не міг зізнатися тоді, коли був президентом. Він зізнається, що Єльцин дивився на нього зверзу вниз, що він розмовляв з ним не таким тоном. Він змушений був триматися з росіянами дуже обережно тому, що Україна в усьому залежала від Росії. Буквально у всьому: і в енергетичному, і у валютному… Росія сподівалась, що вчинятиме так само, як вона вчиняє з Білоруссю зараз. Сподівалась шляхом таких подачок, причому не народу, а місцевим олігархам, яких вона сама зростила в Україні, затягнути на шиї в України свою петлю. Це не вийшло. І коли не вийшло, Путіну урвався терпець, він взяв за горло Януковича і той звичайно пішов йому на зустріч. Але за Януковичем Путін не побачив України. Він не дочекався абсолютного розпаду держави. Люди змогли відстояти вісім областей, на які націлювався Кремль.

Наступного року відзначатиметься сторіччя з Дня злуки (Соборності) УНР і ЗУНР. З огляду на війну, яка продовжується, окуповані Схід та Крим, чи доречне відзначення цієї дати?


Ми зовсім не знали навіть терміну злука. Ми думали, що соборність України досягнута Сталіним. Але це ж неправда, не у 39-му році, не в результаті реалізації пакту Ріббентропа-Молотова, а у 43-му році на Тегеранській конференції, коли було проведення реформатування польських кордонів: Західна Україна відходила на користь Радянського Союзу і на користь Польщі за рахунок Німеччини. Тож за соборність України не Сталіну треба дякувати, а результатам Другої світової Війни. (1 грудня 1943 року у Тегерані відбулася конференція за участю Рузвельта, Сталіна і Черчілля. На ній США пообіцяли СРСР допомогу. Одним із результатів конференції стало перекроювання кордонів Європи, післявоєнні кордони Польщі визначалися за річками Одер (Одра) і Нейсе (Ниса) та лінією Керзона – «Главком»).

Нинішня Україна змогла об’єднати практично всі території, населені українцями і це дуже добре. Але ми втратили немало територій, населених українцями, через те, що українців не стало на тих територіях. Ми втратили так зване Закерзоння: Холмщину, Підляшшя, Посяння (Надсяння), втратили Кубань, яка була україномовною, тепер вона російськомовна. Ми втратили шахти, тобто Східний Донбас, ми втратили Таганрог який був у складі УНР.

Як пропонуєте нині ставитися до цих втрат?

Як до історичного факту. Не так як зараз росіяни ставляться до продажу Аляски. У них досі страшна ностальгія. Це величезна дурість, але це імперське. Ми народ не імперіалістичний. Маємо те що маємо, як сказав Кравчук і треба цим задовольнитись.

Підписка на новини News UA на ваш Е-mail

Інші новини:






Loading...