загрузка...


Як керівництво Ради Європи плазує перед Путіним

24.03.2018 - 04:19 ІноЗМІ Александр Безфамильный 451
Загрузка...
pa-30706731_0.jpg (36.13 Kb)Рада Європи, яка привітала Володимира Путіна з переобранням на посту президента, насправді має притягти Російську Федерацію до відповідальності й вимагати від неї такої ж поваги до основних свобод, як і від інших країн, пише Флоріан Ірмінгер (Florian Irminger) у виданні opendemocracy.net.

Council of Europe: don’t compromise on human rights in Russia!

Перемога Путіна вимагає перевірки цієї країни щодо забезпечення прав і свобод людини – так чому Торбйорн Ягланд поздоровляє його, як переможця? Путін прийшов до влади всього через три роки після того, як Росія в 1996 році приєдналася до континентального правозахисного клубу – Ради Європи. Росія зголосилася співпрацювати з європейським органом з прав людини і обрала Путіна, який з кожним роком стає все більш небезпечним. Так, він перемагає на виборах. Але він провалив екзамен щодо прав людини, який є стандартом для головного правозахисного органу Європи.

Незважаючи на це, генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд кинувся вітати Путіна з переобранням. Це сталось відразу по тому, як місія ОБСЄ зі спостереження за виборами дійшла висновку, що президентські вибори в РФ відбулися за «надмірно контрольованої правової й політичної ситуації, що супроводжувалася постійним тиском на критичні голоси».

Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини гарантує вільні вибори в усіх державах-членах, які повинні «забезпечити вільне вираження думок людей». Вибори – це подія, за якою свобода країни тестується світовою спільнотою. Відсутність такої свободи в Росії відома усім.

Заява ОБСЄ про “контрольовану ситуацію” – це не просто характеристика російських виборів, це дійсність, яку ми спостерігаємо в Росії щоденно по відношенню до організацій громадянського суспільства, правозахисників, журналістів, активістів тощо.

Замість того, щоб виконувати свою місію щодо захисту Конвенції, щоб вказувати на порушення в день виборів, на репресивний клімат РФ в цілому, генеральний секретар РЄ «сподівається» на активну взаємодію з Росією. Він говорить про «спільний обов’язок співпраці з метою зміцнення нашого спільного європейського правового і правозахисного простору».

З часу обрання Путіна президентом в 2012 році й обраної в 2011 році Думи прийнято 50 законів, спрямованих на придушення опозиції, підвищення рівня страху і самоконтролю в суспільстві, констатується Міжнародною федерацією з прав людини (International Federation for Human Rights). Серед найганебніших законів, прийнятих в цей період, – сумнозвісні акти про «іноземних агентів» та «небажані організації». Європейський суд з прав людини, як і раніше, розглядає скарги постраждалих від цих законів. Тим часом Росія не отримала жодних конкретних зауважень щодо них з боку Ради Європи – якщо не рахувати дипломатичних “виражень стурбованості”.

У світлі внутрішньої політики президента Путіна нам потрібна Рада Європи, яка твердо стоїть на підмурівку своїх цінностей і підтримує свої зобов’язання в галузі прав людини, підкріплені Європейською конвенцією з прав людини. Замість цього ми бачимо, що генеральний секретар подорожує європейськими столицями (з листопада 2017 року), попереджаючи про ризик серйозних проблем з боку Москви, якщо… її вимоги не будуть виконані.

Тільки окупація Криму викликала реакцію з боку Ради Європи. Її Парламентська Асамблея оскаржила повноваження членів російського парламенту, закликала Росію «відмінити анексію Криму» і «вивести всі свої війська, зокрема, приховані збройні сили з території України». Разом з цими серйозними заявами Асамблея затвердила в січні 2015 року повноваження російських парламентаріїв – хоча й призупинила надання їм прав доповідачів – членів місій зі спостереження за виборами.

Росія у відповідь відізвала свою делегацію з ПАРЄ на рік. Спікер Думи договорився навіть до того, що Росія може залишити Раду Європи в найближчому майбутньому.

Рік по тому, в січні 2016-го, російська делегація навіть не намагалася бути присутньою в Страсбурзі. Замість цього в листі до голови Асамблеї спікери російського парламенту відхилили вимоги Асамблеї щодо Криму і Східної України й заявили: передумовою повернення делегації РФ в Страсбург буде скасування всіх санкцій ПАРЄ. Тим часом у вересні 2016 року була обрана нова Дума, визначена місією ОБСЄ зі спостереження за виборами як «середовище, на яке негативно впливають обмеження основних свобод і політичних прав, жорстко контрольовані ЗМІ й посилення контролю над громадянським суспільством». Також місія ОБСЄ заявила про «численні процедурні порушення під час процесів підрахунку голосів» і «значні проблеми з таємницею голосування». Місією ОБСЄ також повідомлялося про інші порушення, зокрема, підміну виборчих урн і “карусельне” голосування.

Як наслідок, Росія заявила, що припинить фінансові внески в бюджет Ради Європи. Ми бачимо у Раді Європи (і в Організації Об’єднаних Націй після обрання президента Трампа), як деякі уряди готові покарати структури, з якими вони не згодні. Іншими словами, вони погрожують здатності цих структур продовжувати працювати самостійно і служити статутній меті.

Так, ми повинні боротися за те, щоб Європейська конвенція застосувалася до якомога більшої кількості громадян в Європі. Однак ми не повинні ухилятися від констатації, що вірогідність виходу Росії з Ради Європи висока як ніколи. І Рада Європи вартує цього. Якщо держави можуть бути її членами без будь-яких зобов’язань (мова навіть не йде про фінансові зобов’язання, – йдеться про повагу до статутих засад), то такій організації гріш ціна.

Рада Європи повинна притягти Росію до відповідальності й вимагати від неї такої ж поваги до основних свобод людини, як і від інших країн. Правозахисний орган Європи не може погодитися на компроміс з Росією у питанні прав людини. На карту поставлено власний авторитет. Так само як і повага до прав людини з боку інших 46 країн – членів Ради Європи. Бо декотрих з них може надихнути російський досвід.

Підписка на новини News UA на ваш Е-mail

Інші новини:






Loading...