9 травня: п'ять міфів російської пропаганди про Другу світову війну

15-compressor.jpg (29.63 Kb)
Ілюстративне фото
Перемога над нацизмом у Другій світовій війні — це одна з тем, яку експлуатує у своїй ідеології та пропаганді Росія. Однак, як і кожен продукт російської пропаганди, тема перемоги у Другій світовій війні окутана вигідними для ідеологів "русского міра" міфами й перекручуваннями історичних фактів.

П'ять найпоширеніших міфів російської пропаганди:

Велика Вітчизняна війна

Радянська, а потім і російська пропаганда тиражувала міф про те, що солдати Червоної армії воювали не в Другу світову війну, як всі учасники Антигітлерівської коаліції, а в Велику Вітчизняну війну. Цим радянські, а згодом і російські пропагандисти намагались по-перше виокремити особливу роль Радянського Союзу в Другій світовій війні, а по-друге, приховати той факт, що Радянський Союз вступив в Другу світову війну у вересні 1939 року, окуповуючи території Західної України та Західної Білорусі.

Існує кілька можливих творців терміну "Велика Вітчизняна війна" -це і армійський комісар Лев Мехліс, і партійний історик Омелян Ярославський. Однак усі дослідники сходяться на думці, що термін був створений за аналогією з назвою російської кампанії під час Наполеонівських воєн - Вітчизняна війна 1812 року.

Назву "Велика Вітчизняна війна" почали використовувати в СРСР в перший же день війни після звернення Юрія Левітана 22 червня 1941 року: "Увага, говорить Москва. Передаємо важливе урядове повідомлення. Громадяни та громадянки Радянського Союзу! Сьогодні о 4 годині ранку без жодного оголошення війни німецькі збройні сили атакували кордони Радянського Союзу. Почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу проти німецько-фашистських загарбників. Наша справа права, ворог буде розбитий. Перемога буде за нами! "

У число перших вживань цього словосполучення стосовно війни СРСР з Німеччиною входять і статті газети "Правда" від 23 і 24 червня 1941 року.

Термін "Вітчизняна війна" був закріплений введенням воєнного Ордена Вітчизняної війни, заснованого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1942 року.

У західній історіографії терміну "Велика Вітчизняна війна" не існує, натомість німецько-радянську кампанію називають "Східний фронт Другої світової війни", в українській історіографії використовують також термін "Німецько-радянська війна".

9 травня — День перемоги

Акт про капітуляцію нацистської Німеччини підписувався двічі – у французькому місті Реймсі (Франція) о 2:00 7 травня. Згодом, на вимогу Сталіна, його підписали вдруге, у передмісті Берліна, Карлсхоті у ніч проти 9 травня. Ключовим положенням договору було те, що Німеччина здається на милість переможців, бойові дії припиняються о 23:01 8 травня. Але московський час (і тоді, і зараз) випереджає центральноєвропейський на дві години, і це вже було 9 травня.

Однак, Японія продовжувала спротив, керуючись власними пріоритетами. Другу світову війну завершив акт капітуляції на борту лінкора "Міссурі", що був підписаний 2 вересня 1945 року. Збоку Радянського Союзу договір підписував українець, генерал Кузьма Деревянко.

Так, 8 травня має дуже різні назви – День визволення у Нідерландах, День ветеранів у Норвегії, Національний день перемоги в Польщі, День перемоги над фашизмом у Словаччині, День пам’яті та примирення в Україні. Водночас 9 травня святкують і мають вихідний день в одинадцяти пострадянських країнах. Також святковим, але не вихідним днем 9 травня є в Ізраїлі та Сербії.

9 травня Європа святкує, але з іншого приводу. Цього дня у 1950 році було оголошено Декларацію Шумана, яка є важливою віхою в створенні Європейського Союзу. Тепер це свято називається "День Європи".

Георгіївська стрічка - символ перемоги

Радянська та російська пропаганда широко тиражує помаранчево-чорну стрічку, як символ Перемоги, називаючи її "Георгіївською".

Насправді ж, "Георгіївська стрічка", тобто стрічка ордену Святого Георгія і Георгіївського хреста - нагород Російської імперії мала жовто-чорні кольори, які символізували вогонь та дим.

Та сама георгіївська стрічка слугувала відзнакою або почесною відзнакою у російський колабораціоністських формуваннях Російська визвольна армія (РОА) та Комітету звільнення народів Росії (КОНР), що також відомі як власівці, за іменем засновника генерала Андрія Власова.

В той самий час, стрічка помаранчево-чорного кольору затверджена восени 1941 року, як "гвардійська". і також служила відзнакою для бойових прапорів та військової форми. Окрім цього, стрічка схожих кольорів є на радянських військових нагородах.

У 2005 році російські провладні громадські організації, як "Наші" та "Студентська громада" проводять традиційний флешмоб з роздачі "георгіївських стрічок" для вшанування Дня Перемоги, тим самим втілюючи кремлівську політтехнології "побєдобєсія".

Кампанія "Георгіївська стрічка" в Росії почалася в середині 2000-их років. Адже новому культу перемоги потрібен впізнаваний символ. Але символ невдовзі перетворилася на знак лояльності до Кремля і готовності протистояти його ворогам, які за звичкою називаються "фашистами". Саме тому проросійські сепаратисти та колаборанти в Криму та на Донбасі використовували "георгіївські стрічки" для самоідентифікації. Використання "георгіївської стрічки" заборонено в Україні з 15 червня 2017 року.

Радянський солдат-визволитель

Радянська та російська пропаганда тиражували міф про те, що під час війни визволили з-під нацистського гніту Польщу, Чехословаччину, країни Балтії, Угорщину, Болгарію, Австрію, Румунію, Югославію.

Частково цей міф базується на правді - радянська армія дійсно вигнала нацистів чи пронацистські диктатури з цих країн, однак зразу після цього навязала там власні маріонеткові уряди, які не мали популярності серед населення і силою власних багнетів утримували їх, придушуючи народні революції, в Угорщині в 1956, в Чехословаччині в 1968, в Польщі в 1981 році. Довгий час було розірвані стосунки з Югославією, яка проводила альтернативний і незалежний політичний курс.

Британський історик Бівор Ентоні описує трагедію 1945-48 років, як "найбільший феномен масових зґвалтувань в історії", і робить висновок про те, що принаймні 1,4 мільйона жінок було зґвалтовано тільки у Східній Пруссії, Померанії і Сілезії.

Згідно з даними військової кореспондентки Наталії Гессе, "російські солдати ґвалтували кожну німецьку жінку у віці від 8 до 80".

У німецькому міста Троєнбрітцені, під час святкування "визволення міста" було зґвалтовано безліч місцевих дівчат. Тоді ж був убитий невідомими підполковник Червоної армії. Після чого 1 травня 1945 року принаймні 88 мешканців чоловічої статі були арештовані та розстріляні радянською окупаційною владою. Деякі джерела стверджують, що, можливо, під час інциденту було вбито більше 1000 цивільних осіб.

В Угорщині, починаючи з лютого 1945 року, командування армій намагається стримати сексуальні злочини. До того часу вже тисячі угорських жінок зґвалтовано солдатами Червоної Армії. Окремі містечка та села, в яких був спротив, було віддано червоноармійцям на три дні на грабунок та насилування. Тільки у зайнятому військами РСЧА Будапешті за оцінкою істориків було зґвалтовано понад 50 тисяч жінок.

Після літа 1945 року радянські солдати, що ґвалтували цивільних, підлягали покаранню в деякому ступені, проте випадки зґвалтуваньфіксувались до зими 1947-48 років, коли радянська окупаційна влада нарешті обмежила присутність радянських військ лише для охорони постів і таборів, повністю відділивши їх від місцевого населення в радянській зоні окупації Німеччини.

Можна звісно зауважити, що німецькі війська і їх союзники аналогічно поводили себе на окупованих територіях, але ж ніхто наразі не возвеличує їх, як визволителів та захисників, що постійно намагається робити з радянськими військовими російська пропаганда.

В СРСР завжди поважали та шанували ветеранів

Після Другої світової додому велику кількість ветеранів по надуманим причинам було відправлено в табори. Це стосувалось, як простих солдатів, так і високопоставлених генералів та маршалів.

У 1948 році було скасовано доплати до зарплат і пенсій за бойові нагороди.Тоді ж радянські каральні органи відправили у заслання багатьох ветеранів з інвалідністю, що жебракували у громадських місцях та псували атмосферу "побудови комунізму". В народі скалічених ветеранів жорстоко називали "самоварами". Вони доживали віку в ізольованих спецінтернатах, що були створені в покинутих монастирях.

У 60-х роках з’явилися і пільги для ветеранів, і їхні об’єднання, і перші ювілейні медалі. Тоді ж поступово почала збільшуватися їхня кількість, оскільки статус і права ветеранів стали отримувати не лише комбатанти, а й працівники підприємств у роки війни, партійні діячі, агенти НКВС. Апофеозом абсурду стало нагородження усіх живих ветеранів орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня у 1984 році. Орден з достатньо високим статусом і чіткими підставами для нагородження умить девальвувався.

Останні два десятиліття подарували нам феномен фальшивих ветеранів. Це люди, які часто народилася вже після війни, носять кітелі, що розцяцьковані чужими чи несправжніми нагородами.

Минуло уже 74 роки з часу, коли весь світ зумів здолати корчиневу чуму нацизму. Весь цивілізований світ в цей день згадує жертв цієї кривавої війни та тих людоїдських режимів, що розвязали її. Однак в Росії досі намагаються експлатувати тему людського подвигу та горя в цілях власних політтехнологій і мета українського суспільства на їх лозунг "Можем повторить" - зробити "Ніколи знову!".


Створити і обговорити тему на форумі >>>



Інші новини: