Грудень 2019 року може стати вирішальним місяцем для України. Лідери країн НАТО вже почали зустріч у Лондоні. А 9 грудня у Парижі пройде довгоочікувана зустріч так званої "нормандської четвірки".Про це в статті для
Atlantic Council пише колишній старший науковий співробітник "Американської зовнішньополітичної ради" й експерт Військового коледжу США Стівен Бланк.
Тим часом, якщо тривалим енергетичним суперечкам між російським "Газпромом" й українським "Нафтогазом" і судилося завершитися до початку 2020 року, то краще б це сталося навіть до 13 грудня.
Всі ці події відбуваються на тлі геополітичного погіршення, яке не дає Україні причин для оптимізму. Неупереджена оцінка нинішніх тенденцій вказує на те, що попри широку підтримку миротворчих зусиль президента Володимира Зеленського, Україна зіштовхнулася з низкою серйозних викликів для своєї безпеки, які можуть ще більше підірвати незалежність країни й її територіальну цілісність.
Найважливіше те, що відсутні будь-які ознаки скорочення рішучості Росії у роботі над фактичним, якщо не юридичним знищенням молодої української державності. Москва досі вимагає, щоб Київ погодився на формулу, яка б перетворила Україну на конфедерацію, в якій нині окуповані території на Донбасі змогли б користуватися правом вето на ініціативи центрального уряду. Зокрема, щоб вони могли блокувати антикорупційні заходи, якими користується Росія, а також працювати над підривом української державності. Водночас, Росія також відмовляється обговорювати статус Криму.
Тим часом, Москва хоче зберегти можливість постачати газ в Східну Європу через українську територію, поки газопровід "Північний потік-2" не буде добудований і запущений. В підсумку Росія хоче контролювати Східну Європу й Україну за допомогою поставок газу. Тож вона може використати "Північний потік-2", щоб ізолювати Україну від Європи й зробити її повністю залежною від російських енергоносіїв. Якщо нова російська "труба" буде запущена, Москва зможе позбавити Київ трьох мільярдів доларів щорічного доходу за транзит.
Всі ці проблеми мають глобальне значення, тому що російська війна проти України - це лише одна частина більш широкого конфлікту. Російська агресія проти української держави лише відображає презирство Кремля до суверенітету всіх країн Центральної й Східної Європи. Вона також викриває російську зневагу до свободи пересування в морі. Тому це центральний епізод більш широкої 15-річної війни, яку Москва веде проти Заходу.
Ця війна виражається у нескінченних "активних заходах", підбурюванні корупції, в інформаційних атаках, кібератаках, а також в операціях впливу, націлених дестабілізувати Євросоюз і НАТО як в цілому, так і їхніх окремих учасників. Тож Україна – це лише найбільш інтенсивний й помітний епізод гібридної війни, яка зробила сучасну Росію головною загрозою для НАТО і європейської безпеки.
Це робить саміт альянсу в Лондоні й мирні переговори в Парижі ще більш важливими. В столиці Великої Британії вже встановлена сцена для "розборок" між США й їхніми союзниками. Розповіді Дональда Трампа про те, як країни НАТО "ґвалтують" Америку, не витрачаючи достатньо грошей на оборону, розпалили старі проблеми, які можуть підірвати єдність союзників. Хоч витрати на оборону в альянсі зросли, багато країн-учасниць досі не досягли потрібних сум. А інші відмовляються бачити загрозу з боку Росії. Німеччина, приміром, почне виконувати вимогу про витрати на оборону 2% від ВВП лише в 2031 році. Тим часом, Велика Британія паралізована процесом Brexit, а її оборона здається не достатньо міцною.
На іншому боці Ла-Маншу президент Франції Еммануель Макрон зробив кілька коментарів про "мертвий мозок" НАТО й необхідність знайти порозуміння з Росією. Вони напряму пов'язані з його відчуттям, що на адміністрацію Дональда Трампа не можна покластися. Заяви Макрона викликали шквал обурення, зокрема в Німеччині. Разом з тим, Берлін досі не хоче брати на себе додаткову оборонну відповідальність. Замість цього Німеччина тиснула на Європу, щоб та погодилася з появою "Північного потоку-2", який не принесе ніякої економічної вигоди нікому окрім "Газпрому" й кільком німецьким компаніям. Але ця "труба" загрожує єдності союзників й енергетичній безпеці Польщі, країн Балтії й України.
У Франції й Німеччині впливові сторони чітко бажають укласти угоду з Росією. Однак, будь-яка велика домовленість з Кремлем може відбутися лише ціною України. Угоди, які Макрон й німецькі бізнес-лідери просувають, недопустимі й неприйнятні як для Києва, так і для Східної Європи в цілому. Таким чином можна зробити висновок, що європейська єдність розпадається.
В геополітичному середовищі, яке погіршується, присутність США, втілена в НАТО, гостро необхідна для збереження безпеки й процвітання на континенті. Однак, завдяки некомпетентного поводження Трампа з європейськими проблемами безпеки й одночасна гонитва за низкою несумісних українських політик, у Вашингтона зараз немає чіткої позиції щодо України.
Це лишає Київ з надзвичайно невеликим списком союзників, на яких він може покладатися у вирішальний місяць. В Лондоні НАТО може випустити комюніке щодо структурних проблем в організації. Але це не допоможе загладити більш широку картинку погіршення. Якщо НАТО не втілить нові політики й не відновить відчуття мети, Україна буде в небезпеці. А Володимир Путін буде відчувати заохочення продовжувати гібридну війну по всій Європі й за її межами без будь-якого покарання.
