Олександр Турчинов очолить штаб Європейської Солідарності. І це добре. Не для всіх. Московська наволоч аж біснувалася від його імені. Зараз настав час біситися промосковській.Кілька думок та особистих вражень від цього спільного рішення Порошенка та Турчинова.
Я часто критикував Олександра в той недовгий період, коли він був виконувачем обов’язків президента України. Розумію, що в чомусь це було не зовсім справедливо, бо за обставин, коли рішучих дій і навіть думок боялася вся наша політична еліта, йти напролом одному було б безнадійною справою. Йому в тому парламенті (половину становили налякані регіонали, які пару місяців підігрували новій владі, лише боячись відповідальності, серед решти – чимало наляканих хлюпіків, яких Майдан виштовхнув на гребінь хвилі) та в безпорадному компромісному (в ненайкращому значенні цього слова) уряді просто все заблокували б. Він і так зробив у деяких справах більше, ніж міг. Хоча десь, будьмо критичні, міг більше, ніж зробив. Кожен має свій рівень компетентності. Турчинов розумів, що його рівень – не першої особи в країні. Другої чи третьої пасіонарної постаті – так, але не першої. А йому на якийсь час довелося стати першим у владі, де “не первим, але й не вторим” уявляв себе кожен другий. Він, на відміну від дуже багатьох в нашій історії, зробивши, що зміг, не став чіпатися за крісло, не пішов на президентські вибори, пропустивши та підтримавши набагато більш готового до управління країною на довгу дистанцію Порошенка. Турчинов теж несе колективну відповідальність за помилку кінця лютого 2014-го, коли партійні лідери злякалися напору Порошенка й заблокували його пропозицію очолити уряд. А як усе могло б піти по-іншому… Але Олександр свою помилку згодом виправив, а інші навіть не усвідомили.
Коли Президент Порошенко запропонував йому стати Секретарем РНБО (а у воюючій державі ця не надто гучна посада насправді є другою за значенням), він опинився на своєму місці. Це був реально його рівень компетенції. Він міг би осилити навіть трошки потужніший та відповідальніший пост, але налякані наші нитики, яким вічно снилася “узурпація влади Порошенком”, заблокували б будь-яку подібну зміну в кадровому потенціалі. Мене, знаючи мої критичні висловлювання про Турчинова на попередній посаді, деякі хтиві журнашлюшки витягували на коментарі. Й були дуже розчаровані, бо це призначення я міг виключно хвалити, а від Турчинова в новій ролі очікував ефективних і корисних для країни дій. І я радий, що той прогноз справдився. Турчинов свою місію виконав перфектно. А те, як його (поряд з Порошенком) ненавиділи вороги України, – найкращий цьому доказ.
Моє знайомство з Олександром Турчиновим сягає давніших часів. Коли я прийшов у Верховну Раду в 2000 році, він був правою рукою Тимошенко. Хоча я б ще задумався, хто там був чиєю рукою. Жуля на той час була дуже відмінна від нинішньої. Вона поєднувала мафіозний багаж підручної Лазаренка з реальною й непідробною пасіонарністю. Але досвіду й виваженості їй фатально бракувало. Саме Турчинов був першим, хто з лідерів колишньої Громади порвав з тою партією через прихід у ній до керівництва Павла Лазаренка та впровадження аморального кодексу мафії. Тимошенко визначалася дещо важче. Коли вона перейшла в уряд Ющенка, саме Турчинов очолив нову партію й фракцію “Батьківщина”. До повернення Жулі з тюрми він реально спрямовував цю партію, й вона стала дійсно мотором тодішньої “Забутої Революції”. Мені довелося мати з ним справу і в роботі законодавчій, і в організації акцій опозиції. Спогади виключно позитивні. З поверненням Жулі в травні 2001-го до реального управління було зруйновано й ту чесність підходів і саму організаційну структуру нашої широкої опозиційної спілки. Він не грюкнув дверима, не пішов, але на якийсь час відійшов у тінь. Очолював і перебудовував, наскільки це було можливо, Службу Безпеки України, зробив її відкритішою та чеснішою. Не буду захвалювати: не до кінця, не повністю, та й пробув на посаді менше року. Але й те, що встиг, було дуже важливим.
Чи зможе він добре організувати штаб партії? Розумію, що мова йде не про тривіальний виборчий штаб на місцеві вибори, де роль центрального штабу важлива, але далеко не визначальна. Я сприймаю це призначенням у штаб спротиву диктатурі, колаборантству зеленої влади, усьому тому негативу й бруду, яким накрило країну за минулий рік. Це для нього. Я поряд з Олександром був одним з лідерів Форуму Національного Порятунку в 2001 році, трохи менше, але співпрацював у “Повстань, Україно” в 2002-му. З іншого боку міг бачити й оцінювати його роботу з розгортання Помаранчевої Революції. Він дійсно це вміє й любить робити. Чекаю шквалу бруду проти нього та посиленого штампування проваджень ДБР вже не тільки проти Порошенка, але й проти Турчинова. Ці убогі духом не розуміють, що такі люди під зовнішнім тиском лише стають сильнішими.
Отже, вважаю це призначення виправданим. Але трошки повернуся до формальної складової щодо виборчого штабу на наступні місцеві вибори 2020. Мене дуже обурює, коли ті, хто виступали проти Порошенка, ніколи за нього і за ЄС не голосували, торік уже за результатами перегонів почали обливати брудом Ігоря Гриніва (Igor Gryniv) та його стратегію концентрації навколо Петра Порошенка всіх патріотично настроєних українців. Це ж їм самим той лозунг “Армія. Мова. Віра” кілком в горлі стає, бо в душі в них московська чи малороська ментальність. Просто є час розкидати каміння і час його збирати. У нашому випадку в іншій порядковості. Торік під час кампанії чинного президента Порошенка треба було збирати каміння. І те, що запропонував Гринів, було найкращим не лише в сенсі національного інтересу, але й у електоральному плані. На фоні того бруду, який лили на Порошенка, без такої патріотичної парадигми результат міг бути значно гіршим. Згадайте, що він за рік з провалу на 5-6 місце у виборчих рейтингах дійшов до другого. Просто, проти такого російсько-олігархічного бульдозера жодна чесна політтехнологія не встояла б. Маємо подякувати за той гідний результат, який вдалося відвоювати. Для такої роботи Ігор Гринів підходив найкраще та виконав її гідно й правильно.
Зараз, на жаль, “час розкидати каміння”. Маємо злочинну й колаборантську владу, яка не має права залишатися на роки, бо тоді не залишиться України. Як організувати протестну кампанію, як долати ворога – це вже мистецтво Турчинова. А термін “розкидати (метати) каміння” іноді набуває дуже реального значення. Як і шість з половиною років тому на барикадах. Тоді Олександр Турчинов так само відіграв одну з вирішальних ролей у Революції Гідності.
Отже, ще раз: AVE PASTOR!!!
