Чому галичани не хотіли визволять "свою совєцкую родіну"




Наприкінці 30-их років минулого століття Львів активно розвивався. Однак 1939 року усе змінилося. У місто надовго прийшов терор.

Совєцькі вояки, які увійшли у Львів вразили людей передовсім своїм зовнішнім виглядои. Це були здебільшого "монголи" чи "калмики", бідні, обдерті і ласі до чужого. „Визволителів”, як вони себе називали, мешканці описували як "нещасні, малі, косоокі, одягнуті у бурі шинелі, що нагадували швидше шмати до підлоги, аніж воєнні мундири.", пригадує свідок цих подій історик Ярослав Дашкевич.

З першого ж дня червоноармійці розгорнули “полювання” за золотими або срібними годинниками на ланцюжках. Їх відбирали у власників не лише на вулицях, а навіть деколи вриваючись в оселі мешканців. Грабунки набули таких масштабів, що у Львові було запроваджено на два місяці військовий стан. За такі дії засудили 73 бійців та командирів червоної армії, 10 із яких - до розстрілу.

Але це не зупиняло "визволителів". Офіцерський склад вдавався до хитрощів. Довідавшись, що хтось має гарні меблі і поважний маєток, арештовували його, грабували, а потім випускали на волю, пояснивши, що то була помилка.

У другій половині січня 1940 року у Львові почався голод. У першу окупаційну зиму в меню багатьох родин переважала "смажена" на воді цибуля і картопляні пляцки, печені на блясі. На блясі також пекли коржі з борошна, замішаного на воді та солі. "Голод - найкращий кухар", - казали львів'яни.

Вже до 2 жовтня 1939р. у Західній Україні перебувало 240 осіб партфункціонерів, а також цк комсомолу – 142. До 5 жовтня прибули ще одна тисяча комуністів та 500 комсомольців. Їх кількість постійно збільшувалася: станом на квітень 1940 р. у західних областях перебувало 16 тисяч комуністів, а в середині 1941 р. – 37 тисяч членів та кандидатів у члени вкп(б).

В листопаді розпочаласяся передислокація з московії працівників НКВД: 400 працівників НКВД (офіцерський керівний склад) за рахунок випускників училищ: Ленінградського – 60 осіб, Саратовського – 40, Смоленського – 50, Рязанського – 30, Горьківського – 53, Новочеркаського – 35, Воронезького – 40, а також 110 з інших закладів.

Звісно, що у новоприбулих гостро поставало квартирне питання. Проблема потребувала швидкого вирішення. Розпочалося вивільнення квартир за рахунок масових арештів і депортацій.

В період з 1939 до 1941 року депортацію провадили у декілька етапів. Арешти тривали безперервно і тюрми у Львові були переповнені.

За офіційними даними кількість заарештованих НКВД осіб в Західній Україні в 1939 р. становила: 5 406 поляків, 2 779 українців, 1 439 євреїв; в 1940 р. – 15 518 поляків, 15 024 українців, 10 924 євреїв; в січні-травні 1941 р. ‑ 1 058 поляків, 5 360 українців, 797 євреїв. Отже всього в 1939—1941 рр. органами НКВД було заарештовано 21 982 поляки, 23 163 українці, 13 160 євреїв.

Кількість "вивільнених" квартир зростала у геометричній прогресії. Станом на 4 листопада 1939 року совєцька влада "знайшла" (саме це слово використане у звіті!) 1031 квартиру для передачі їх представникам партійно-господарського активу. 27 листопада нових господарів отримали 2649 помешкань. На 3 січня 1940р., "вивільнених"і "наданих" новим господарям квартир уже було уже 5407.

І це був лише початок, бо минуло лише 3,5 місяці з часу "визволення".

Брати Грім via Лора Підгірна

*Світлина з музею "Тюрма на Лонцького": совецькі танки на вулицях Львова, осінь 1939 року.

Шановні друзі! Сайту дуже потрібна Ваша фінансова підтримка.

ПІДТРИМАТИ
Коментарі:
Comments System WIDGET PACK

ОСТАННІ НОВИНИ

ВІДЕОСЮЖЕТИ

ФОТО / КАРИКАТУРИ
КОМЕНТАРІ

«    Квітень, 2021    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30