У Європі важко знайти когось, хто б не був засмучений через 2020-й рік. Пандемія. COVID-19, Brexit і міжнародна політична бійня минулого року розбила континент і загострила напругу, яка підривала Євросоюз роками.Але всі ці проблеми нікуди не зникнуть в 2021-му, - пише
CNN. Без пандемії, складних переговорів з Великою Британією чи без настільки антиєвропейського президента США, як Дональд Трамп, Брюссель можливо нарешті знайшов би можливість, щоб вирішити проблеми, які вже дуже давно виснажують ЄС. Але це все одно було б не просто.
Певною мірою, кризи 2020-го року замаскували відсутність єдності в ЄС. Попри всі піднесені амбіції Брюсселя щодо більш тісної інтеграції й перетворення союзу в самостійну глобальну силу, він має справу з низкою проблем: від внутрішнього дотримання верховенства закону до узгодженої стратегії щодо Китаю. Питання щодо верховенства закону, напевне, найбільше вимагають негайного вирішення.
Після місяців болючих переговорів країни-учасниці домовилися про довгостроковий бюджет і пакет економічного відновлення після COVID-19 на майже 2 трильйони доларів. Країни, які найбільше постраждали від пандемії, гостро потребують цих грошей. Однак, дві країни витратили більшу частину 2020 року, щоб виступати проти виділення цих фінансів. Це були Угорщина і Польща.
Урядам Віктора Орбана і Матеуша Моравецького не сподобалося, що виплати прив'язані до дотримання верховенства закону. І це не дивно, тому що на рівні ЄС проти Варшави й Будапешта триває розслідування за порушення цього принципу. Звинувачення проти обох столиць варіюються від придушення критики уряду до підриву незалежності судової системи.
Під час пандемії коронавірусу також виникли занепокоєння щодо того, як низка країн ЄС включно з Угорщиною і Польщею використовують надзвичайні заходи. Часто ці заходи призводили до скорочення фундаментальних прав громадян. Вже давно були розмови про те, що Брюссель спробує прив'язати гроші ЄС до верховенства закону, намагаючись таким чином поставити на місце країни-порушниці. Нажаль, спроби зробити це в розпал пандемії й рецесії, спричиненої нею, збільшили силу вето, яке є в кожної країни.
Тож впертість Будапешту і Варшави змусила Брюссель піти на поступки.
"Угорщина і Польща - це, напевне, критичні випадки. Але багато інших країн за останні роки теж скоротили свободи громадян. Пряма прив'язка верховенства закону до грошей ЄС - це не погана ідея. Але коли більше однієї країни переступають межу, скорочуючи свободу і підриваючи суди, вони неминуче почнуть підтримувати одна одну на рівні ЄС, руйнуючи всю організацію", - сказав Якуб Ярачевський з Democracy Reporting International.
Кілька впливових голосів у Брюсселі раніше пропонували схвалити фонд відновлення після COVID-19 без Угорщини і Польщі, рухаючись далі як блок з 25, а не 27 країн. Але цей підхід містив ризик дати поштовх іншим тяжким дебатам в ЄС на тему настільки об'єднаним повинен бути союз. До Brexit не лише у Великій Британії були популістські рухи, які агітували за вихід своїх країн з ЄС. Тепер євроскептичні партії не хочуть розпустити союз, вони хочуть його захопити.
"Цілком очевидно, що наш електорат зараз не хоче виходу з ЄС. Тому ми фокусуємося на тому, щоб збудувати достатню євроскептичну підтримку, щоб відвернути катастрофу, яка насувається разом з ще тіснішим союзом", - сказав член Європарламенту від партії "Альтернатива для Німеччини" Гуннар Бек.
Він переконаний, що європейський рух євроскептиків потенційно може вирости, навіть якщо нормальність буде відновлена після Brexit, а США очолить лояльний до ЄС Джо Байден.
"ЄС перебуває в постійній кризі з 2010 року і не вирішив жодну з проблем, які ця криза породила. Це стосується кризи єврозони, міграційної кризи і тепер COVID-19", - сказав Бек.
2021-й рік буде мати кілька можливостей довести або спростувати твердження німецького радикала. В кількох країнах-учасницях цього року пройдуть вибори. Зокрема, вони відбудуться в Німеччині й Нідерландах - двох впливових в Брюсселі країнах з великими євроскептичними рухами. "Альтернатива для Німеччини" - офіційна опозиція в Берліні. Тим часом, Герт Вільдерс, якого часто називають нідерландським Дональдом Трампом, буде захищати свою позицію лідера найбільшої опозиційної партії в країні.
Єврофіли бояться не того, що ці екстремальні партії прийдуть до влади, а що вони настільки налякають політиків з мейнстріму, що ті почнуть користуватися популістською риторикою. І це саме те, що сталося у Великій Британії, де популіст Найджел Фарадж зміг посилити тиск на Консервативну партію до такої точки, в якій у неї не було іншого вибору, окрім як оголосити референдум щодо Brexit.
Така ситуація - не новинка для Нідерландів. Чинний прем'єр-міністр Марк Рютте під час виборів 2017 року написав суперечливого листа з критикою ісламу й імміграції. В 2020 році Рютте також критикував плани ЄС щодо витрат, вимагаючи, щоб гроші не витрачалися дарма. І це нетиповий крок для європейського ліберала.
"Зсув Рютте "вправо" можна зрозуміти, лише якщо подивитися, наскільки небезпечна перспектива того, що Вільдерс відгризе частину його електорату. Вільдерс досі велика сила. Багато хто віщував його занепад, але він досі тут і з великою кількістю послідовників", - сказала професор кафедри політології Університету Амстердама Сарад Де Ланге.
Така ж закономірність повторюється у багатьох інших країнах ЄС: у Франції, Німеччині, Чехії й Австрії. Навіть в разі поразки на виборах популісти можуть проголошувати політичні перемоги.
"Коли популісти програють, партії мейнстріму бачать можливість підібрати їхній виборів й взяти під контроль праве крило власних сил. Коли вони приймають праві ідеї, це просочується на рівень ЄС і змінює динаміку в Брюсселі", - каже політолог Катрін де Вріє з Університету Бокконі в Мілані.
Популісти не розраховують на перемогу в Німеччині чи Нідерландах. Однак, вони бачать можливості в роботі з колегами в інших країнах Європи.
"Франція, Нідерланди і Німеччина не стануть каталізаторами змін. У нас надто промиті мізки. Але якщо подивитися на наших колег в Центральній Європі, які вільні він брюссельського неврозу, можна знайти країни, які готові виступити проти ЄС так, як Німеччина не наважиться", - сказав Бек.
Від бажання країн-учасниць самоствердитися буде залежати інша ключова проблема Брюсселя в 2021 році: яку роль ЄС повинен грати на міжнародній арені? Президенство Трампа змусило Європу серйозно подумати про свої відносини з США. Той факт, що хтось з величезним бажанням стати нищівною силою в Європі очолив найважливішого союзника Європи, дуже проблемний.
Останні кілька років у Брюсселі часто звучав погано окреслений термін "стратегічна автономія". Коротше кажучи, йдеться про бажання ЄС стати більш самодостатнім у сферах, таких як безпека, економіка, ланцюги постачання, боротьба з кліматичними змінами тощо. В реальності ж це неприкрита спроба стати однією з трьох головних сил у світі поруч зі США і Китаєм.
Але багато країн ЄС щасливі тим, що про їхню безпеку дбають НАТО і США, а вони тим часом підтримують економічні відносини з Росією й Китаєм. І як Брюссель вже зрозумів на власному досвіді, дуже важко вмовити когось відмовитися від раніше доступного "шматка пирога".
2020 рік був дуже важким для ЄС. За допомогою батога і пряника він якось зміг стримувати різні свої тріщини. І, швидше за все, це йому доведеться робити впродовж всього 2021-го. Але чи вистачить йому політичної волі чи таланту виконати це завдання і при цьому не поглибити внутрішні розколи? Це вже зовсім інше питання.
