УКР/РУС
   



Гетьман. Міф про окупацію



Про те, хто привів німців в Україну, навіщо німцям знадобилося укладати з Україною якісь угоди, і чому німців не влаштувала Центральна Рада, я написав у попередньому дописі – пройдіть по тегу. На весну 1918 р. Німеччина і Австро-Угорщина вели виснажливу Першу Світову війну. Становище їхнє було критичне. Масові призови вирвали з промисловості і аграрного сектору чимало робочих рук – Центральні держави потерпали від загрози голоду і економічного занепаду. Отримання харчів та сировини з України для них було реальним порятунком. При цьому, німці ну от просто не мали сил на встановлення в Україні прямої окупаційної влади. Ідеалом для них була взаємовигідна угода з місцевим урядом. На цю ситуацію ідеально лягли і прагнення українців до Незалежності і встановлення гетьманату Скоропадського замість безпорадної Центральної Ради.

Хоча насправді, гетьманату німці не надто й раділи. На заміну соціалістичним мрійникам з ЦР пришли прагматики – фахові ділки та управлінці. Гетьманські можновладці чудово розуміли, що вони потрібні німцям і австрійцям не менше ніж ті їм – і цим користувалися. Результати проявилися швидко. Наприклад, 27 травня з Німеччини в Україну прибули три ешелони з сільгосптехнікою, яку німці намагалися втюхати за 10 мільйонів карбованців. Гетьманські урядовці торгувалися аж допоки не збили ціну до 5 мільйонів – удвічі.

Міф про «грабіжницьку окупацію» руйнують мемуари сучасників. «Це був момент найбільшого економічного виснаження і німці чекали від нас харчової манни. Тому вони, в порушення всіх традицій, фігурували в нас не як імпортери, а виключно як експортери… Покупці ж вони були крупні і щедрі, платили охайно в німецьких марках. Тому й торгівельно-промисловий світ охоче з ними працював», - писав київський присяжний повірений А. Гольденвейзер. Потреба у сировині, по факту відкрила ринки Німеччини і Австро-Угорщини для українських товарів. Молода українська держава потребували чималих грошей – такою ситуацією гріх було не скористатися.

Від квітня по листопад 1918 р. Україна продала Центральним державам: 113421 т. збіжжя, 66000 т. цукру, 5499 т. масла, 1652 т. риби, 4499 т. м’яса в консервах, 137000 коней, тощо й тощо. У відповідь з Німеччини прибули 21428 вагони вугілля, 1651 сільгоспмашина, а також обладнання, нафта, гас, пастельна змазка для паротягів і багато іншого. Австро-Угорщина додала сюди 700 вагонів солі, папір в рулонах, емальований посуд, тощо.

Як це все відбивалося на рівні життя українців? Слово очевидцю. «Життя у Катеринославі било ключем… Після радянської голодовки вражала нечувана дешевизна цін на харчові припаси та величезна кількість їх на ринках» - згадував часи гетьманату професор Ігренєв. Дійшло до того, що український кооперативний союз «Централ» за 17 мільйонів німецьких марок викупив у Німеччині фабрику сільськогосподарських машин Гена.

Була інша проблема. Користуючись прозорим кордоном між Україною і Центральними державами до контрабандного вивезення продуктів часто вдавалися самі німецькі військові частини. Але й ця проблема була закрита під час візиту гетьмана Скоропадського до Німеччини і його особистої зустрічі з кайзером Вільгельмом ІІ. Було узгоджене питання створення українського війська. Було домовлено, що Україна запроваджувала митну і прикордонну служби. Нарешті було укладено угоду про економічну співпрацю між Україною і Німеччиною на 1919 р. Німеччина з Україною домовлялися не тільки торгувати – а ще й сплачувати Україні мито. Ви оцінили рівень «грабіжницької окупації»? Додам, що мито німці сплачували весь 1918 р. – але за меншими ставками, відповідно до ще довоєнних російсько-німецьких угод.

Зустріч німецького імператора з українським гетьманом як з лідером союзної держави, неймовірно підняла престиж гетьмана Скоропадського як у середини країни так і за її межами. Перспективи у України тоді були блискучі. Але всі їх українці обміняли на владу журналістів та літераторів, і як похідне – на зникнення України з мапи світу.


Коментувати


Інші новини: