загрузка...


Історія одного зрадника

Loading...
istoriya-odnogo-zradnika-720x0.jpg (61.71 Kb)Історія нічому не вчить – вона лиш карає за незнання уроків. Ці слова писав наприкінці ХІХ сторіччя російський історик В. О. Ключевський.

29 квітня 1918 року поваливши недієздатну Центральну Раду, до влади в Україні приходить гетьман Павло Скоропадський. Він намагався через реформи відновити стабільність у суспільстві, почав формування армії, сформував генеральний штаб, заснував Національну академію наук, відкрив інститути, українські гімназії, Український історичний музей та багато іншого.

Шляхом вдалих дипломатичних маневрів Сокропадський уклав перемир’я з більшовицькою Росією, що було конче потрібно з огляду на стан Української держави. Її було визнано 30 державами світу. Шляхом політичних комбінацій через Денікіна почався процес перемовин про визнання Гетьманату країнами Антанти.

Проте з перших днів йому почали чинити шалений спротив соціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші партії, які раніше підтримували Центральну Раду.

Колишній голова уряду Центральної Ради Володимир Винниченко в гонитві за владою пішов на пряму зраду – розпочав переговори з представниками більшовиків Дмитром Мануїльським та Християном Раквським, які пропонував грошову допомогу в розмірі 3 млн. карбованців і допомогу людьми на проведення повстання в обмін на дозвіл діяльності більшовиків як легальної партії на території України.

Пропонувалося, що, крім грошей та людських ресурсів, більшовики почнуть наступ задля відтягування й без того нечисленних українських військ аби Винниченко міг скинути Скоропадського та встановити власну владу в Україні. Причому зрадник пропонував передати владу в Українеі більшовикам в обмін на… українізіцію. Яку Скоропадський і так успішно проводив.

Переговори зірвалися не з вини Винниченка. Їх припинив особисто Ленін, який не вірив зрадникові.

“Зрозуміло, справа не в мові. Ми згодні визнати не одну, а навіть два українських мови, але, що стосується їх радянської платформи, вони нас надують”, – писав той.

Власне, Винниченко був старим «зраднюком». Саме він після проголошення незалежності України (4-й Універсал) зробив все можливе, аби не лише затягнути визнання незалежності УНР, але всіляко знижував боєздатність українського війська. Кілька частин та з`єднань взагалі було розформовано. Саме на совісті цього типа зокрема й загибель української молоді під Крутами.

345234345.jpg (10.84 Kb)
За це вдячні нащадки всіляко вшановують зрадника, випускають на його честь монети, ліплять пам`ятники…


Діяльність Винниченка на посаді голови уряду УНР була далеко не останнім чинником, які й спонукали Павла Скоропадського на переворот.

Після зриву таємних переговорів з більшовиками Винниченко перебіг до Директорії, яку очолив разом з Петлюрою. Але тут його «бурхливій» діяльності прийшов край: через місяці Винниченка, котрий продавлював комунізм в Україні та тісну співпрацю з Радянською Росією, нарешті «попросили». Перед виїздом за кордон він писав у своєму щоденнику:

«Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу».

Наприкінці 1919 року Винниченко вийшов із УСДРП і організував у Закордонну групу українських комуністів. Далі було повернення й співпраця з більшовиками на посаді заступника Раднаркому УРССР та її міністра іноземних справ.

Проте недовго музика грала – більшовикам зрадник не був потрібен – з його ідеями одного з варіантів націонал-комунізму. Тому амбіції цього продажного типа – омріяне місце в Політбюро ВКП(б) Ленін та компанія не задовольнили. А посади маріонетки йому було замало. Тож незабаром він, ображений, подається в еміграцію.

Наголосимо, що все це відбувалося тоді, коли Україна ще спливала кров`ю в останніх відчайдушних боях з більшовицькими ордами. По посаду в Москву Винниченко разом з дружиною їздили таємно, під чужими прізвищами.

А 1927 року він назавжди заплямував себе як підла, мстива й безчесна людина. Під час суду над убивцею Симона Петлюри агентом ОДПУ Шварцбардом він чи не єдиний з діячів українського визвольного руху надав брехливі свідчення щодо причетності Петлюри до єврейських погромів.

Навіть давній недруг Петлюри – Нестор Махно свідчив на його користь.

kepriuke65e6.jpg (13.83 Kb)
Пам`ятник Володимиру Вінниченку у Кропивницькому. Стоїть, замислившись – мабуть, вирішує як краще зрадити українців


Чи отримав Винниченко від чекістів гроші за це? Цього довести не можна. Але чомусь же він брехав? Варіантів два: або його «купили», або він свідчив неправду через особисту образу на Петлюру.

Коли я зараз дивлюся на те, що відбувається в Україні та на деяких українських політичних діячів – перед очима спливає образ цього пещеного письменника-фантаста, котрий вважав себе щирим українцем, а насправді був ні ким іншим, як класичним малоросом.

До слова: відомо що 1934 року Винниченко придбав собі поблизу Канн маєточок за 40 тисяч франків (2600 доларів) – шалена за тими часами сума еквівалентна 2,3 кг золота.



Підписка на НОВИНИ UA:
Інші новини:





Коментарі
Жирный шрифт Подчеркнутый шрифт Вставить ссылку Вставить код Вставить блок для зарегистрированных пользователей Зачеркнутый шрифт Наклонный шрифт Вставить email Вставить цитату Цвет
captcha
Підписатися на коментарі (можна не коментуючи)

Коментарі видаляються:
1) Якщо містять спам;
2) За нешанобливе ставлення до співрозмовників;
3) За нецензурні вирази;
4) Якщо коментар містить посилання не пов'язані з темою матеріалу;
5) Містять пряму політичну агітацію.

У разі зловживання перерахованими вище пунктами буде введена примусова реєстрація для зручності модерування коментарів модераторами.