загрузка...


Історія одного зрадника

Loading...
istoriya-odnogo-zradnika-720x0.jpg (61.71 Kb)Історія нічому не вчить – вона лиш карає за незнання уроків. Ці слова писав наприкінці ХІХ сторіччя російський історик В. О. Ключевський.

29 квітня 1918 року поваливши недієздатну Центральну Раду, до влади в Україні приходить гетьман Павло Скоропадський. Він намагався через реформи відновити стабільність у суспільстві, почав формування армії, сформував генеральний штаб, заснував Національну академію наук, відкрив інститути, українські гімназії, Український історичний музей та багато іншого.

Шляхом вдалих дипломатичних маневрів Сокропадський уклав перемир’я з більшовицькою Росією, що було конче потрібно з огляду на стан Української держави. Її було визнано 30 державами світу. Шляхом політичних комбінацій через Денікіна почався процес перемовин про визнання Гетьманату країнами Антанти.

Проте з перших днів йому почали чинити шалений спротив соціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші партії, які раніше підтримували Центральну Раду.

Колишній голова уряду Центральної Ради Володимир Винниченко в гонитві за владою пішов на пряму зраду – розпочав переговори з представниками більшовиків Дмитром Мануїльським та Християном Раквським, які пропонував грошову допомогу в розмірі 3 млн. карбованців і допомогу людьми на проведення повстання в обмін на дозвіл діяльності більшовиків як легальної партії на території України.

Пропонувалося, що, крім грошей та людських ресурсів, більшовики почнуть наступ задля відтягування й без того нечисленних українських військ аби Винниченко міг скинути Скоропадського та встановити власну владу в Україні. Причому зрадник пропонував передати владу в Українеі більшовикам в обмін на… українізіцію. Яку Скоропадський і так успішно проводив.

Переговори зірвалися не з вини Винниченка. Їх припинив особисто Ленін, який не вірив зрадникові.

“Зрозуміло, справа не в мові. Ми згодні визнати не одну, а навіть два українських мови, але, що стосується їх радянської платформи, вони нас надують”, – писав той.

Власне, Винниченко був старим «зраднюком». Саме він після проголошення незалежності України (4-й Універсал) зробив все можливе, аби не лише затягнути визнання незалежності УНР, але всіляко знижував боєздатність українського війська. Кілька частин та з`єднань взагалі було розформовано. Саме на совісті цього типа зокрема й загибель української молоді під Крутами.

345234345.jpg (10.84 Kb)
За це вдячні нащадки всіляко вшановують зрадника, випускають на його честь монети, ліплять пам`ятники…


Діяльність Винниченка на посаді голови уряду УНР була далеко не останнім чинником, які й спонукали Павла Скоропадського на переворот.

Після зриву таємних переговорів з більшовиками Винниченко перебіг до Директорії, яку очолив разом з Петлюрою. Але тут його «бурхливій» діяльності прийшов край: через місяці Винниченка, котрий продавлював комунізм в Україні та тісну співпрацю з Радянською Росією, нарешті «попросили». Перед виїздом за кордон він писав у своєму щоденнику:

«Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу».

Наприкінці 1919 року Винниченко вийшов із УСДРП і організував у Закордонну групу українських комуністів. Далі було повернення й співпраця з більшовиками на посаді заступника Раднаркому УРССР та її міністра іноземних справ.

Проте недовго музика грала – більшовикам зрадник не був потрібен – з його ідеями одного з варіантів націонал-комунізму. Тому амбіції цього продажного типа – омріяне місце в Політбюро ВКП(б) Ленін та компанія не задовольнили. А посади маріонетки йому було замало. Тож незабаром він, ображений, подається в еміграцію.

Наголосимо, що все це відбувалося тоді, коли Україна ще спливала кров`ю в останніх відчайдушних боях з більшовицькими ордами. По посаду в Москву Винниченко разом з дружиною їздили таємно, під чужими прізвищами.

А 1927 року він назавжди заплямував себе як підла, мстива й безчесна людина. Під час суду над убивцею Симона Петлюри агентом ОДПУ Шварцбардом він чи не єдиний з діячів українського визвольного руху надав брехливі свідчення щодо причетності Петлюри до єврейських погромів.

Навіть давній недруг Петлюри – Нестор Махно свідчив на його користь.

kepriuke65e6.jpg (13.83 Kb)
Пам`ятник Володимиру Вінниченку у Кропивницькому. Стоїть, замислившись – мабуть, вирішує як краще зрадити українців


Чи отримав Винниченко від чекістів гроші за це? Цього довести не можна. Але чомусь же він брехав? Варіантів два: або його «купили», або він свідчив неправду через особисту образу на Петлюру.

Коли я зараз дивлюся на те, що відбувається в Україні та на деяких українських політичних діячів – перед очима спливає образ цього пещеного письменника-фантаста, котрий вважав себе щирим українцем, а насправді був ні ким іншим, як класичним малоросом.

До слова: відомо що 1934 року Винниченко придбав собі поблизу Канн маєточок за 40 тисяч франків (2600 доларів) – шалена за тими часами сума еквівалентна 2,3 кг золота.



Підписка на НОВИНИ UA:
Інші новини: