УКР/РУС
   



Колективний Калігула

18:46 - 30.04.2019Новини, Думки: Джес Хоган Автор: 
cms-image-000009601.jpg (18.83 Kb)
Ілюстративне фото
«Народ царя не зміг би довго зносити, хазяїн - наймита, служниця - панію, вчитель - учня, домовласник - орендаря, сусіда - сусіду, а товариш - товариша. На щастя, люди навчились обманювати один одного, взаємно лестити, дивитись на все крізь пальці й солодити життя медом глупоти». (Еразм Роттердамський +. Похвала Глупоті.)

«Більшість уявлень людей про життя - брехливі». (Американські боги. Серіал.)


В особі Зеленського ми маємо справу скоріше з традицією європейського середньовічного блазнювання, ніж православного російського юродства.

Отже, як мінімум, зовнішній вектор нашого розвитку поки що зберігається.

Це хороша новина. Інших гарних новин не буде, звиняйте.

Іноді мені здається, що ми опинилися всередині шекспірівської драми з його блазнями та королями, отрутою та кинджалами, страстями та страстішками. І з завідомо знайомим фіналом – всі померли.

Перемога Зеленського, професійного блазня, коміка, який практично всю свою творчу кар’єру грав роль короля змушує повернутися до цієї пари блазень-король з конкретним питанням, від якого залежить почасти і наше виживання – а чи може блазень стати королем? Проблема в різних комунікативних функціях двох фігур у суспільстві і змінити їх зненацька дуже складно чи взагалі можливо.

Чому? Бо комунікативна функція блазня, якою скористався Зеленський, це влада над правителем через сміх, пародію, гротеск, перекручування влади до повної невпізнанності, її десакралізації. Згадайте його: «Я не ваш опонент, я ваш вирок».

Він глузує з правителя, але з блазня сміється останній жебрак. Таким чином він опиняється вище всього суспільства, вище усіх людських законів і одночасно нижче всіх і головне що з ним асоціюється, його головна ознака, сміх.

Личина дурня, з якого сміються, дає блазню недоторканність. Будь-що узаконене, священне, святе і піднесене, - армія, мова, віра, країна, нація – перетворювалося на «термос», «пересування кордонів російською армією», «артистку німецьких порнофільмів» і… майже не впливає на ставлення до нього. Зверніть увагу, він особисто ніде не вибачився про свої жарти публічно, лише приватно і то зі слів інших. Його уставання на коліна на сцені Олімпійського під час «дебатів» була частиною його вистави, пародія на поведінку правителя.

Отже український народ свідомо обрав своїм наступним президентом блазня, який вміє все (як Голобродько) і не вміє нічого (як Зеленський). Обрав, щоб що? Щоб «зламати СИСТЕМУ». Вже з’явилися дотепні жарти, де прихильники Зеленського ламають систему, не здогадуючись, що це система життєзабезпечення. А якщо серйозно, то розмови про СИСТЕМУ - так, з великих літер, точаться як я себе пам’ятаю. Ідея «системи, яка перешкоджає» не нова. Це відгомін або навіть прояв конспірологічної теорії про існування об’єднаної однією метою групи, що шкодить всі іншим і заважає жити як вони на те заслуговують. В 20 столітті це були євреї, які прибрали до рук всі статки і обікрали людей, зараз це корупціонери, в образі яких, до речі, збереглися усі питомі риси попередників. Все це множиться на класову ненависть до багатих та українське безвідповідальне «нехай гірше, аби інше».

Проблема в тому, що такої СИСТЕМИ немає. Є люди, які хочуть мінімізувати свої витрати, і максимізувати свої прибутки. Вони можуть бути і добрими і злими, щирими і жадібними, і все, або майже все, окрім клінічних випадків, залежить від зрозумілих правил в соціумі і готовності їм слідувати. Є політична система, і тут я процитую вікіпедію «впорядкована, система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи справляють вплив на державну владу». Зламати цю систему, насправді означає зламати систему життєдіяльності і знову відкрити скриньку Пандори, вивільняючи назовні хаос та насилля.

В давньому Римі був собі Калігула, імператор-блазень. Светоній, який описав його життя у трактаті «Життєопис дванадцяти цезарів» розповів про нього як про правителя, що зійшов з глузду. Одним із красномовних прикладів такого стану було оповідання про коня Інцитата, якого імператор зробив сенатором, своїм радником і трохи не консулом. Призначення коня сенатором було актом зневаги і глуму з усієї системи політичної влади римської республіки. Образно кажучи, Калігула ламав систему під схвальні крики плебсу, який ненавидів політичний клас.

Український народ, у своїй неперевершеній глупоті, перетворився на колективного Калігулу, і обрав Інцитата на посаду президента. Це інцитатизм, де некомпетентність розглядається як інструмент боротьби з СИСТЕМОЮ і є одночасно маркером боротьби, адже кінь точно не схожий на жодного із сенаторів, так само як Зеленський точно «не належить до системи». Але цим явище інцитатизму не обмежується. В історії з конем був такий цікавий епізод – Калігула побудував для Інцитата мармурові стайні (обкладаючи податком всіх коней республіки) і ховаючись у потайній кімнаті, приймав прохачів від імені Інцитата. Так ви не помилися – ми маємо справу з мемом «у Зеленського», де бажаючих приймати прохачів від імені і «по порученію», вже чимало, а «віце-президент» Розумков вже зручно умостився у потайній кімнаті.

Звісно, я розумію, що Зеленський людина, яка має свободу волі, на відміну від безсловесної тварини, яка стала іграшкою в руках імператора-блазня і все ще може змінитися. Деякі з моїх колег вже дрейфують у бік прийняття нової реальності, усвідомлюючи марність вдалих спроб пісяти проти вітру. А раптом у нього вийде, кажуть вони.

Що вийде? Вже все вийшло!

Перед тим як Калігула був вбитий заколотниками, за його наказом були вбиті сотні або навіть тисячі людей, які, на думку імператора, насміхалися з його компетенції. А що Інцитат? Суд визнав, що він не давав поганих порад і виправдав його як невинуватого.

Ігор Семиволос
Коментувати


Інші новини: