ЄС та Порошенку дорікають слабкими кадрами на місцях. Часом цілком слушно, до речі.
Питання просте: де взяти “правильні” кадри? І при тому такі, щоб мали якісь електоральні перспективи? Реальний вплив в регіоні?
Так, можна знайти чудових людей, справжніх патріотів, розумних та активних. От тільки для того, щоб їх обрали, потрібен піар. Медіаресурси. Гроші. Яких (при всіх криках медіапомийок та люмпена про Порошенка-олігарха) у ЄС немає. От у СН, за Майбах, ОПЗЖ, Пальчевського і навіть Свободи – є . Телеефіри, біг-борди, листівки, газетки, експерти різних ґатунків.
З іншого боку, люди сили, які мають реальний вплив в регіоні, хочуть реальної вигоди від співпраці з тією чи іншою політичною силою. Хоча б у вигляді обрання в органи влади. Таке воно життя – неідеальне і неромантичне.
От і встає перед керівництвом ЄС непростий вибір: спиратися на ідеальних, яких точно не оберуть. І втратити регіони. Чи спиратися на “сумнівних”, які мають вплив в регіонах. І які, між іншим, не так і поспішають ставати в ряди ЄС.
Таке воно непросте – кадрове питання. І простої відповіді тут немає.
Рішення я бачу в наступному.
Місцеві (і не тільки місцеві) еліти повинні відчути шкірою, зрозуміти, що бути в рядах патріотів-державників це вигідно. Що це – на довгострокову перспективу. Що електоральна підтримка єдиної в Україні реальної партії патріотів-державників буде зростати. От тоді до ЄС буде черга з бізнесменів, мерів, голів сільрад і т.п. І це дасть нам ефект синергії. Підтримка державників місцевими елітами дасть подальше зростання електоральної підтримки. Що буде притягати нові еліти.
Саме тому важливий кожен відсоток, відірваний у проросійських партій, популістів чи кишенькових партій підкремлівських олігархів.
А вона, електоральна підтримка, буде рости. По чверть, по пів відсотка. Але рости. Тому що у ЄС чітка державницька ідеологія, підкріплена реальними справами. Тому що за нами правда.
Така синергія державницьких еліт – страшний сон кремля. Кремль, його п’ята колона та союзні кремлю олігархи роблять все, щоб цього не відбулося.
* * *
Розвіялася брехня про офшори, Роттердам+, свинарчуків, нєвінно убієнного брата, контрабандні картини, пльонкі Деркача та збагачення у 186 разів? Терміново висувається нова методичка з більш хитрими, але не менше брехливими тезами: «ЄС – олігархічєская партія», «вождізм», «ідолопоклонство», «антірєйтінг» і т.п.
1. Політика – це гроші.Якщо політична сила не опирається на зрозумілий, патріотичний, законний бізнес, тоді вона фінансується з інших джерел. Джерел ворожих Україні.
Просте питання: Республіканська та Демократична партії в США олігархічні чи ні?
Кремлем і п’ятою колоною проводиться постійна експлуатація поняття “олігархи”, “деолігархізація”, маніпуляція цими поняттями.
При цьому під негативне в очах народу поняття «олігарх» маніпулятивно підганяється і абсолютно законослухняний, патріотичний великий бізнес і дійсно прокремлівські олігархи, які отримували надприбутки на співпраці з кремлем (слугуючи газовими чи нафтовими «прокладками») і продовжують заробляти, експлуатуючи ресурси держави, отримуючи незаконні преференції.
І перше, і друге чисто в кремлівському стилі обзивається одним і тим самим терміном «олігарх», змішується в купу, і в свідомості простого народу формується відповідне негативне ставлення як до патріотичного, законослухняного бізнесу (який є насправді опорою держави), так і до союзних кремлю олігархів, ворогів держави, зрадників.
«Борьба з олігархами» ставиться на перше місце, відсуваючи на другі місця боротьбу за повноцінну незалежність України. Без якої (повноцінної незалежності) НІЯКИХ інших проблем ми не вирішимо.
Так от, питання стоїть зовсім не так. Єдине суспільство, в якому не було олігархів – це був СРСР. У всіх інших цивілізованих суспільствах вони є. Олігархів побороли у 1918-му, після цього шматок мила став небаченою розкішшю. Питання, насправді, має ставитись так: олігарх патріотичний, який створює реальний продукт, робочі місця і чесно платить податки в бюджет чи олігарх прокремлівський, який заробляє, торгуючи суверенітетом, експлуатуючи ресурси держави, працюючи в якості кремлівської прокладки.
Порошенко, підприємства якого створюють якісний продукт, робочі місця і платять в бюджет України близько 2 млрд щороку, який дає гроші на оборону та інші суспільні потреби, – бізнесмен першої категорії. Коломойський, Фірташ, Медведчук, частково Пінчук – другої.
Політика – це гроші. Опора вищевказаних провідних партій США на великий бізнес є абсолютно нормальною. Так само і для України є абсолютно нормальною опора державницької політичної партії на патріотичний, законослухняний великий бізнес. Просто тому, що якщо політична сила не опирається на зрозумілий, патріотичний, законний бізнес, тоді вона фінансується з інших джерел. Джерел ворожих Україні.
2. «Вождізм», «ідолопоклонство».Будь-яка серйозна політична партія Європи та США має свого лідера. Байден – лідер демпартії. Це вождізм чи ні? То чому Порошенко, лідер ЄС – це вождізм?
ЄС насправді – чи не перша в історії України партія, яка базується на чітких, зрозумілих ідеологічних, державницьких принципах. Вони прості, чіткі і зрозумілі. Повторю головні з них ще раз:
– суверенітет;
– повноцінна незалежність від москви;
– захист суверенітету та незалежності;
– укріплення армії;
– досягнення миру через системний, комплексний тиск на ворога – міжнародний, дипломатичний, економічний, військовий, ідеологічний, інформаційний, юридичний – з метою виснажити ворога, зробити втрати від агресії неприйнятними для нього;
– право українців на свою мову і церкву;
– диктатура закону, справедливе правосуддя;
– вільна, конкурентна, чесна економіка;
– системний, послідовний рух на вступ до ЄС та НАТО.
Найголовніше: все це – не пусті слова. Все це – реальні справи, які робилися протягом 2014-19 у владі. І продовжують робитися командою ЄС зараз, всіма можливими способами.
ЄС – партія саме цих, чітких і зрозумілих державницьких принципів. Поділяєш їх, приймаєш? Підтримай.
І вождізм з ідолопоклонством тут ні до чого. Це лише чергові маніпуляції сенсами.
