"Як парость виноградної лози, плекайте мову", - писав класик. Суржик - це бур'ян, який заважає розквіту мови
Приємно чути і спостерігати, як наша мова міцніє і розвивається. Мовознавці з приємністю відзначають, що все більше українців переходять на рідну мову, причому свідомо - і через патріотичну позицію, і - з шани до свого, рідного. Мова - наш, без перебільшення, голос: голос предків, голос душі. І важливо не лише помітити процес зміцнення мовних позицій, а й утримати їх, надати ще більшого імпульсу, сприяти розквіту.
І от якраз на цьому шляху виникають моменти, які слід і продумати, і обговорити, і з'ясувати для себе. Йтиметься про суржик - явище, яке заполонило нашу мову настільки, що без нього говорити про розвиток і функціонування мови поки що не вдається.
Бо "як твої діла?", "я трошки опоздаю", "корочє", "слідуюча остановка" у нас звучать часто мало не органічно, десь так, як і "привєт!".
Що таке суржик, звідки він у нас взявся, треба він нам чи ні і як його подолати - давайте розбиратися!
1. Для початку: що ж таке власне суржик?
Суржиком у словнику називають мішанину зерна - жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно з такого зерна (себто борошно низького сорту).
Цей же академічний словник дає й переносне значення цього слова - це "елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови", або ж "нечиста мова".
2. Суржик у світі
Це нас не особливо втішатиме, та все ж слід констатувати, що суржик властивий не лише нашій мові. Білоруський суржик називається "трасянка". У США - спенгліш (суміш іспанської та англійської). Нігерійський піджин - це суміш англійської, іспанської, французької, португальської та мов західної Африки.
3. Суржикокультура
У художній мові суржик використовується також, але там він має певне навантаження, можна сказати, смислове: підкреслити якісь риси, виділити їх, для створення комічного, іронічного ефекту (як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового тощо). У музиці також зустрічаються елементи суржику, але це, знову ж таки - для художнього ефекту, з певною творчою метою.
4. Звідки у нас суржик? Українська - для "мужиків"
Суржик можна назвати рудиментом колоніального панування.
Відомо, що за царизму українську мову забороняли століттями. До яких лише "віртуозних" заходів не вдавалися тоді, щоб викорінити її разом з найзатятішими носіями і натхненниками її вивчення і пізнання.
Совіти носіїв української заморили голодоморами, інтелігенцію масово репресували. Українську мову витіснили практично з усіх сфер життя. Нею говорити було соромно, безперспективно, "по-мужицьки". Тому українці намагалися говорити російською, щоб позбутися цього кліше.
Російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту, а українська - фольклор, побут, село.
"За умови виключно російськомовної школи, церкви…, адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови… А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику".
Максим Стріха. Суржик. "Березіль".
Батьківська мова відтак помалу втрачала свою міць, в неї почали проникати елементи російської мови, щоб завуалювати стійку українськість, щоб показати процес злиття націй. Вводилися чужі фрази, фразеологічні звороти, відмінки, закінчення і навіть вимова. Мова ставала розмитою, як калюжа після дощу. Такий її різновид і є суржиком, своєрідним мовним покручем.
Треба сказати, що впливи інших мов - не є чимось небажаним. Коли ми приймаємо їх, не руйнуючи власних правил - фонетичних, граматичних, синтаксичних особливостей рідної мови, то це природньо. Мова, як і людина, - живе, розвивається і росте. Але спеціально змішувати слова слова української та російської мов, перекручувати їх відмінки і калькувати - це спотворювати і одне, і друге.
5. Суржиком ми самі себе опускаємо
Разом з людьми народжуються нові слова, старі відмирають, удосконалюється людина, працює над собою, водночас працюючи і над головним засобом своєї комунікації - мовою. Тому те, що було раніше в мові, ті її процеси мають також зазнавати позитивних змін.
Доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, вважає, що вивчити свою мову, мову своїх пращурів - цілком можливо. У питанні суржика він категоричний:
"Нам досить того, що ми самі себе опускаємо. Бо коли говоримо про українську мову, то обов'язково згадуємо суржик. А що таке суржик? Суржик - це те, що ми засвідчуємо недоопрацювання особистості над собою. Якщо вона говорить літературною мовою, то мусить використовувати весь арсенал літературної мови. Навіть на побутовому рівні можна спілкуватися винятково літературною мовою і мати від того задоволення. І для того не потрібно мати філологічну освіту.
Треба виховувати в собі відчуття мови. А як би сказали твій тато, мама, дід, бабуся? Тобто мовлення, акт мовлення тоді досягає більшого ефекту, коли він осмислений тобою. Тим, хто говорить. І коли ти думаєш над побудовою фрази, над тим, як ти можеш вплинути - лікувально чи вбивчо - на людину, до кого спрямовано твоє слово, і тоді в результаті ти відчуваєш, коли в тебе є цей внутрішній самоконтроль, коли є розуміння важливості такого контролю, важливості працювати над собою в кожен момент мовлення, тоді буде виростання твого внутрішнього мовного "я", твоєї мовленевої компетенції. І ти будеш відчувати: "Ага. Це слово має ще якийсь відтінок. Чомусь воно не пасує тут. А тут так гарно лягає!".
І тоді згадуєш, що Шевченко не випадково сказав: "Ну що б, здавалося, слова? Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує знову. Знать, од Бога і голос той, і ті слова!". Геніально сказано! Тому що цим коротким віршем Шевченко ніби прокладає дорогу до кожного слухача-читача з одним тільки: думати, що таке слово".

"Мовне питання - це питання державотворення. Щоб нас поважали - треба, щоб ми себе поважали. Щоб нас не загубили, треба, щоб ми себе не загубили. І мова залишається одним з тих пріоритетів, який дає одразу зрозуміти, хто ми і чиї ми діти. Мова - це фортеця. Долучіться серцем до українства, до українськості, до української мови", - закликає професор-мовознавець.
6. Про цитатний суржик
Любов Сердунич, письменниця, фольклористка і мовознавиця, наголошує якраз на цьому болючому моменті мови: "Прикро, що багато мовців люблять сміття. Не наводитиму прикладів суржику, не смітитиму: ним і без того кишить. Скажу таке. Утвердженню української мови перешкоджає і цитатний суржик, особливо на ТБ. При цитуванні иншомовну фразу повинен супроводжувати переклад. Цитувати лише мовою ориґіналу допустимо в разі, якщо ця мова не загрозлива для нас, як, наприклад, білоруська, яка українській не загрожує нічим. Загрозлива та мова, котра витісняє мову корінного населення. Такою буває мова метрополії, нинішньої чи колишньої, її називають окупаційною.
Отже, цитатний суржик - це явище, при якому цитату загрозливою мовою вводять у текст без перекладу. Тому для нас особливо небажані російськомовні цитати без перекладу, бо багато читачів і слухачів не встигають у думці перекласти їх і включити в систему українськомовного мислення. Тому їхнє мислення стає не чистим. Цитатний суржик - це джерело розмовного і письмового суржику".
"Нація - перепустка у Вічність, Мова рідна - віза у віки. З рідним словом житимемо вічно, З суржиком ми - покруч, будяки!" - так підсумовує свої слова письменниця Любов Сердунич.
7. Суржик сьогодні
Щодо суржику і досі точаться суперечки: бути йому чи не бути? Зрозуміло, що це - мовне сміття і його потрібно виполювати.
З іншого боку - якщо людина досі була російськомовною, але вирішила перейти на українську, цей процес також не відбудеться відразу. Боячись допускати у своє мовлення суржик, вона загалом боятиметься говорити українською. Як з цим бути?
Мовознавці радять не боятися, а говорити! Щира повага тим, хто переходить на рідну мову! І наш обов'язок - підтримати їх, виправити, допомогти.
Україна починається з мови
А також - з нас, її носіїв. Найпростіше сказати, що "я не знаю мови (не вчив, жив десь там, далеко тощо"). Але інші знають й інші вчать. А як же тоді ставитися до поліглотів? Як до інопланетян? Треба вчитися, і нехай навіть починати із суржика. Ідеального нічого на землі не буває. Чиста, вихолощена мова, як її дехто називає професорською - також не ідеальний варіант.
Робота над помилками - це робота над собою. Давайте читати, що пишуть про мову, розгортати словники, цікавитися, нині ж - стільки інформації! Не треба вбивати мову сумнівами, страхами, упередженістю - треба користуватися нею! Це мова кожного з нас, і від нас залежить чистота нашої мови, її значимість, її унікальність і неповторність.
