УКР/РУС
   



Що буде з додатком Дія – американські аналогії

Розкажу дві цікаві історії. Одна вже закінчилася, а друга ще ні.
Наскільки вони схожі – вирішуйте самі.



Перша історія почалася у 2003 році, коли молода та амбіційна 19-річна американка на ім’я Елізабет Холмс покинула навчання у Стендфордсьому університеті та заснувала власну компанію Theranos.

Суть її геніального проекту полягала у тому, що розробляється чарівна скринька для медичних аналізів крові. Крапля крові пацієнта поміщається у картридж, картридж – у апарат, той аналізує склад крові, відправляє дані на віддалені сервери і за 10-15 хвилин чудо-апарат видає до 200 різних аналізів. Для чого потрібно лише приблизно від 1/100 до 1/1000 тієї кількості крові, яка зазвичай береться, а ціна буде значно меншою за ціни традиційних лабораторій, які витрачають на аналізи кілька днів, а не хвилин. Революційне рішення, фактично.

До команди проекту Елізабет запросила крутезних як поросячий хвіст супер-профі, з практичним досвідом 20+ років, суворих та безпринципних ділків, а ще кілька селебрітіз та відомих колишніх топ-політиків.

Щоправда, майже ніхто з її команди не розумівся на хімічних технологіях, які лежать в основі перспективного стартапу. Зате чудово розумілися на бізнесі, маркетингу, продажах, менеджменті та залученні інвесторів.

Але молода кервіниця настільки потужно випромінювала оптимізм та впевненість в успіху проекту, що це заражало та надихало усю її круту та досвідчену команду.

Але одного разу один із співзасновників компанії Шанук Рой раптом став менш оптимістичним, коли з’ясував, що апарат досить часто видає хибні результати, або не видає нічого, і поведінка прототипу апарату є просто непередбачуваною.

Інвесторам демонстрували відео того випадку, коли все пройшло вдало, і запевняли, що так відбувається кожного разу, ви лише гроші давайте. Щоб підтвердити відео на живій демонстрації, пробу крові на очах інвесторів завантажили у апарат та нібито відправили на аналіз та за 10 хвилин отримали результати, хоча насправді вони були підроблені віддаленою командою Theranos.

Під час зустрічі з іншим не менш крутим інвестором, його представник кілька разів просив показати лабораторію та провести аналіз у реальному часі з кров'ю самих інвесторів, але йому під різними надуманими приводами відмовляли і не показували ніяких технологічних аспектів технічного рішення. Зате керівники компаній-інвесторів були буквально зачаровані харизмою лідерки проекту, її офісом, атмосферою, хоча помічники та експерти застерігали від інвестицій у проект без твердих доказів його перспективності.

Тобто Теранос та пані Холмс відверто брехали інвесторам вже на самому початку та нахабно їх дурили. Одним з перших інвесторів, до речі, була всесвітньо відома швейцарська фармацевтичні корпорація Novartis. Але під впливом харизми міс Елізабет та захопливих відгуків впливових симпатиків старапу, все ж таки вирішили інвестувати.

Коли в середині команди Theranos почали з’являтися сумніви стосовно реальності проекту та незгода зі свідомим обманом інвесторів – невдоволених одразу звільняли.

Та і взагалі засновниця фірми мала стійка алергію на будь-яку критику. І через це компанію досить скоро залишили висококваліфіковані кадри.
З 2015 чутки дійшли до журналістів і у 2018 Комісія з цінних паперів та бірж США звинуватила Елізабет Холмс у шахрайстві та обмані інвесторів, і призначила штраф у 500 000 доларів та заборонила протягом 10 років обіймати посади у публічних компаніях.

У червні 2018 федеральне Велике Жюрі звинуватило Холмс та її операційного директора Рамеша «Санні» Балвані по 9 пунктах шахрайства та 2 пунктах змови для вчинення шахрайства. Зараз їй загрожує 20 років тюрми, а суд почнеться у серпні 2020.

Інвестори вклали у Theranos близько 700 мільйонів доларів.

На 2014 рік Елізабет Холм стала наймолодшою у Світі жінкою-мільярдером, їй співали діфірамби Білл Клінтон та Джозеф Байден, а ринкову вартість Theranos оцінювали у 10 мільярдів доларів.

Вже у 2018 компанія коштувала 0 доларів та мала купу судових позовів.

І останній штрих: проект Theranos відноситься якраз до категорії MedTech і, незважаючи на жорсткі американські вимоги до медичної техніки, все ж отримав інвестиції завдяки одному виключенню з цих суворих правил, спрямованому для підтримки медичного R&D (інноваційні розробки, розлогіше про «Дія-Сіті» тут: https://tinyurl.com/ybupjg2p

Друга історія, незакінчена

Запорізький юнак Мишко Федоров завжди був громадсько-активною молодою людиною.

Обирався «студентським мером», навчався у школі НАТО, отримував стипендію ОБСЄ та гранти USAID на захист екології Запоріжчини, започаткував молодіжний студентський рух, навіть побував кандидатом у народні депутати від партії 5.10 (хто пам’ятає таку одіозну партію). Активний хлопчина, молодець.

Але, мабуть, колись трапилася неприємна історія (може у нього, може у когось із близьких) коли дорожня поліція зупинила та оштрафували за відсутність документів, хоча вони буди вдома. І запала Мишку глибоко в душу ідея-фікс: щоб усі документи були в українців завжди з собою, наприклад у смартфоні, тому що паперові-пластикові документи можна забути і іншому пальті, а от телефон забути - шансів на порядок менше.

І ось настає 2019 рік, і Мишко нарешті зірвав джек-пот у політичну рулетку: його партія виграла президентські та парламентські вибори, а сам Міша – сорі, тепер вже вельмишановний Михайло Альбертович – став віце-прем’єр міністром та міністром цифрової трансформації. Сам собі придумав міністерство, придумав для нього завдання (цифровізувати усе, що рухається і не рухається), набрав у команду друзів, знайомих, однодумців та і просто приємних волонтерів-соратників. Взяв також кілька е-діячів поваленого «злочинного режиму». Але від професіоналів з безпеки сучасниї технологій тримався подалі. Заважають працювати, ну їх.

І тому що вони можуть завадити реалізувати Велику Мрію: «Держава У Смартфоні» або зроблять її не такою, якою вона мріється. А Велику Мрію не можна спотворювати, хай би що там не заперечували фахівці різних галузей.

Діджиталізація всього я вся – ідея революційна, питань нема. Хоча у професійних колах існує незручна думка, що не бажано штучно пришвидшувати те, що повинно йти еволюційним шляхом, і що розвиток технологій повинен якось сінхронізуватися з розвитком свідомості людей, які ними користуватимуться.

Але сама ідея – революційна, без сумніву.

І робота закипіла. Команда - натхненна, керівництво абсолютно не сприймає критики, майже не залучає професіоналів, від незгодних та занадто розумних – позбавляються. Тобто все, як у Theranos.

Багато красивих модернових презентацій - як у Theranos.

Дію презентували топ-політики та зірки - як у Theranos.

Також, як свого часу у Theranos, незалежні фахівці вже голосно та все більш нервово ставлять питання «а що ж там всередині вашої Дії»? І не отримують жодної відповіді, лише голослівні запевнення на кшталт «та там все добре, не бійтеся» - точнісінько як з Тераносом.

«А як стосовно документації, покажіть!» - тиша.

«Так а ось ви тут, і тут, і тут прямо порушуєте законодавство, що скажете?» - ігнор.

«А точно розробили додаток безкоштовно? І чи не підозріло, що державній інституції щось передає безкоштовно компанія з іноземними власниками, у тому числі з країни-агресора? Це взагалі законно?» - тьху на вас, багато честі відповідати.

Тому більшість фахівців з кібербезпеки впевнена, що Федоров&Co усіх нас тупо нахабно дурить. І про відсутність недокументованих прихованих функцій, і про коректність коду, і про безпеку, і про «безкоштовність», і про безпеку державних реєстрів, і про захист персональних даних.

А ще команда натхнених диджіталізаторів просто зараз активно розробляє проект Дія-Сіті, який, серед іншого, передбачає стимулювання технологій сегменту MedTech, і якраз у частині максимального сприяння R&D. Планують відродити Теранос в Україні, як напів-померлого темного володаря?

Зараз ми знаходимося тут, десь на верхівці кривої зростання пачки діджитал-проектів Дія, Дій-вдома, Diia.gov.ua, Дія-Сіті, е-паспорт, е-голосування. Якраз перед стрімким падінням.

Якщо все піде по сценарію Тераноса, то незабаром на нас чекають (необов’язково у такій послідовності): одкровення звільнених працівників, нові вибухові журналістські розслідування, злам додатку дія або його компонентів, більш-менш неупереджена перевірка, судові позови, кримінальні розслідування, банкрутство, СІЗО, Ростов (опціонально).

І усе це підірве довіру суспільства до діджиталізації як такої та відкине країну на кілька років назад на шляху справжнього цифрового розвитку. Який дійсно потрібен сучасній європейській державі.

Сумно це все.

Для любителів доколупатися до дрібних деталей скажу, що насправді я не знаю коли і як М. Федорову запала в душу ідея тотальної діджиталізації та чи штрафував його хтось за відсутність водійського посвідчення. Це моє власне художнє припущення, спроба логічно обґрунтувати та навіть виправдати маніакальне прагнення Михайла Альбертовича тягти суспільство за волосся у світле цифрове майбутнє. За це перепрошую завчасно. Але тільки за цей єдиний вигаданий елемент незакінченої історії.

І хоча суто комерційний американський проект та примусова українська державна політика мають мало спільного, аналогії перебігу цих двох історій настільки очевидні (для мене принаймні), що важко було утриматися від прогнозу на їх аналогічне закінчення.

Чим, як і коли завершиться незакінчена українська історія – залежить від нас з вами. Давайте вже щось із цим рішати, бо буде «як завжди» (стурбовано дивиться у горизонт).


Коментувати


Інші новини: