Іноді спостерігати за тим, як хороші розумні люди тягають по просторах соціальних мереж підібраний під ногами незрозумілий предмет цікавої форми, цікаво. Ти дивишся на те, як вони передають його один одному, вихоплюють з рук, крутять перед очима. Ти слухаєш їх розумні версії про суть цього предмета і навіть можливі плани щодо його використання для покращення світобудови.
Потім тобі стає сумно, а потім і взагалі тривожно та сумно.
Тому що ти знаєш, що ця «цікава штучка» – граната «Ф-1».
Тому що ти вже зрозумів – це не макет. І захоплюючу дискусію від кривавих бризок відокремлює ось це кільце, яке забавно бовтається збоку. Тим більше, що тягають гранату в основному за нього, зручно ж.
Тим більше, все частіше лунає глибокодумна фраза: «Нічого страшного не станеться, якщо…»
Коли ви почали тягати зі сторінки на сторінку фразу «Порошенко вже “не торт…”» та інші сентенції про «збитого льотчика» і селекційні фантазії про «вирощування нового лідера», це було повчально. Повчальність полягала в тому, що вкидання цього в інформпростір було зроблено неприховано технологічно. Тобто в відкриту. Проте навіть лідери громадської думки, з готовністю і одночасно, схопилися за цей «предмет» і почали «пропускати його через себе». Використовуючи для цього всю міць свого таланту, фантазії, здатності до переконання і вбивчої іронії. І банальний «вкид» став виглядати достовірніше і природніше. Тому що «пропустили через себе». Тому що вжилися в роль «мудрих і об’єктивних». Тому що «біле пальто» – це, курва, красиво. Скільки разів ти сам не казав про зворотне. Тому що є туга за «собою минулим», трохи більше вільному в помилках. І коли ти говориш фразу «не можна увійти двічі в одну воду», ти солодко мрієш саме про це.
Спостерігаючи за цим, я мовчав. По-перше, було досить людей, яки кричали вам, що це граната. А не важок від годинника з зозулею, не горіхокол, і не іграшка БДСМ. А по-друге, була надія, що потягавши предмет по окрузі, ви скажете «Ха, це ж граната! Я завжди знав, але хотів вам переконливо показати – як ніколи не треба робити ».
Але ось біда. За останні п’ять днів троє людей, яких я безсумнівно поважаю і ціную, сказали мені практично однакову фразу. Чомусь, посміхаючись, з обличчям сповненим відчайдушної приреченості: «Ось побачиш, ми ще будемо захищати Зеленського так, як до цього Пороха. Але не тому, що ми будемо його підтримувати. А тому, що в альтернативі будуть регіонали і росія».
У цьому самому місці я зрозумів, що кільце з гранати вже тягнуть. І запобіжна чека прийшла в рух. Ще трохи, і спрацює пружина, відбудеться накол, і через кілька секунд «хлоп» – і вибух виб’є розум із решти «розумної частини» суспільства. Ось це, власне, і була та мета, на яку працюють останні технології «вкидань».
Це знак. Знак того, панове, що ви вже готові «дої*атися до мишей». Мабуть, ви теж втомилися, але вам потрібно обґрунтування слабкості. Щоб це «гідно виглядало». Хоча б як «горе від розуму».
Ви вже майже погодилися на альтернативу між «3,14дець і повний 3,14дець». Ви розповідаєте мені про те, що вам треба «ростити лідерів». Забуваючи про те, що п’ять з гаком років я провів, забезпечуючи вам цю можливість на фронті. Але все, що «виросло», – це набір дятлів, фріків, «патріотів за викликом», «нових облич» після пластичних операцій і дутих «кандидатів в царі». І закінчилося все сумним цирком, що загрожує перерости в «цирковий абсолютизм». І ви готуєте мене до того, що наступна стадія – героїчний бій за один сорт лайна проти іншого?
А знаєте, чим закінчиться варіант боротьби «за Зеленського проти регіоналів?». Звичайно, виграють регіонали. Тому що в цей раз ви не просто пересретесь – затрахаєте один-одного до кривавих мозолів на робочих поверхнях. І не буде ніякого сумного «ми зробили все, що могли». Цим ви обманювали себе в минулий раз – двічі це не проходить. Частину з вас зачистять про всяк випадок. А частину безсумнівно візьмуть на службу. І ви будете розповідати один одному про те, що «наступного разу будете захищати регіоналів, щоб не прийшов особисто путін (ху*тін, або хто там буде). А потім «захищати путина, щоб не прийшов Вельзевул». І так далі.
Шлях вниз – самий прогресуючий і перспективний. Йому допомагають закони фізики і відсутність необхідності в зусиллях. І його вища стадія – вільне падіння.
Я ось що хочу вам сказати. Якщо це стане трендом, особисто я в наступний раз нічию дупу прикривати не прийду. У 14 у мене була альтернатива. Україна і спокійне існування в спокійній країні. Я вибрав Україну і помножив на нуль багато речей у своєму житті. Саме для того, щоб дати можливість будувати. І майже вийшло. І навіть зараз ще є шанси. Так-так. Ми ще не всі шанси просрали, як не дивно.
Але добровільна деградація – це без мене.
Мене більше влаштує здохнути на маленькій барикаді в колі тих, хто зміг не втратити себе. Або все виправити. Але це тільки якщо наша «розумна меншість» не перетворитися на зграю папуг з гранатою. Які голосно і багато кричать, щоб заглушити власне сумління. І тягнуть за веселе кільце з незрозумілої їм конструкції.
Вибачте, якщо кого образив. Я все одно краще ніж граната. Я нею ще й користуватися можу навчити.
Так що залиште ці танці.
