[xvalue_foto1]Якщо судити з результатів соціологічних опитувань, то український народ усім задоволений і дії влади здебільшого не викликають жодних заперечень. Прищеплена за період двох виборчих кампаній політична ейфорія триває. Як писав понад 200 років тому французький поет Бомарше: «Если к правде святой мир дорогу найти не сумеет, честь безумцу, который несет человечеству сон золотой». Ось у такому «золотому сні» поки що перебуває українське суспільство. Влада зі свого боку всіляко його заколисує, оберігаючи від грізної реальності. Дедалі менше повідомлень про війну, про військову загрозу, рідко можна почути вислови «агресор», «загарбник» стосовно Російської Федерації. Повним ходом йде моральне й ідеологічне роззброєння України на тлі тотальної мобілізації Росії. А авантюра Зе-команди з переданням РФ одного з головних свідків російської спецоперації зі знищення малазійського лайнера рейсу МН-17 матиме вкрай тяжкі наслідки для України, порівнянні з капітуляцією. Передусім удар Зеленського по західному правосуддю (і виведення з-під звинувачень РФ) призведе до того, що в Європі й США різко зменшиться кількість політиків, які бажають мати справу з нашою країною. До речі, після проведеної з ним у Москві роботи (а там уміють!) Цемах може вирушити до Гааги, де розповість, що це Україна збила малазійський літак. І тоді дуже скоро всі санкції проти Росії будуть скасовані. І голлівудські посмішки «короля» 95-го кварталу не допоможуть. Словом, нинішня влада в Україні посприяє стабілізації путінського режиму й дозволить йому вислизнути з-під західних звинувачень. Зрозуміло, що Путін у цьому випадку виграє, а Україна й Захід втрачають. І це буде ще одна велика політична поразка «зеленої команди», але найсумніше, це буде грандіозний провал України. Хто захоче допомагати у боротьбі з Кремлем тим, хто танцює під дудку Путіна?
Західна преса вже пише про зраду Європи Україною, не Зеленським, а Україною. Ми всі дорого заплатимо за «тріумф» дилетантів. Судячи з лексики прибічників Банкової, капітуляція України здійснюватиметься під прапором «гуманізму», «звільнення заручників», «прав людини» тощо. Але всі ці чудові речі швидко зникнуть на уламках незалежної української держави. Сьогодні головні фахівці з «гуманізму» сидять у Москві на Луб’янській площі, у ФСБ. У романі Іллі Еренбурга «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто» є глава з гумористичною назвою — «Дискусія про свободу особистості в губернській НК». Загравання з чекістською диктатурою в РФ закінчаться й для Зе-команди» й для всієї України найстрашнішим і найганебнішим чином. Її діяльність викликає дедалі більше занепокоєння в патріотичному середовищі. Екс-нардеп Денисенко повідомив, що в Кремлі збираються запропонувати Зеленському угоду, що передбачає такі головні пункти:
1. Амністія військовим злочинцям (начальник Зе-фракції у Верховній Раді пан Арахамія вже сказав щось схвальне із цього приводу);
2. Регіональні мови в Україні;
3. Вода до Криму за газ. Це означатиме фактичне визнання Україною Криму російською територією.
Як свідчить російське прислів’я: «Кігтик зав’язнув, усій пташці кінець». Хороший початок для капітуляції. А як заявив помічник Путіна Ушаков, російський вождь запросить Зеленського на 9 травня 2020 р. до Москви. Клієнт дозрів? На ток-шоу «Говорить великий Львів» екс-нардеп Юрій Шухевич сказав: «Зеленський почав демонтаж української держави». Дуже хотілося б, щоб вони помилилися.
На Еспресо-TV ведучий Сергій Руденко та колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко відповідали на дзвінки телеглядачів, яким, у свою чергу, було поставлено запитання: «Чи загрожує Україні авторитаризм Зеленського?» 91% глядачів «Еспресо-TV» відповіли «так». А Роман Безсмертний на тому ж каналі відповів, що: «Зеленський тяжіє до узурпації влади. Не можна допустити концентрації всієї влади в одних руках».
Безсмертний дав пораду й Святославові Вакарчуку, якому, на думку пана Романа, слід припинити грати в нейтралітет, а переходити в опозицію. Але у ВР опозиція ізольована й загнана в напівпідпілля, що видно навіть за системою розсадження депутатів. У разі чого «слуги народу» не допустять опозиціонерів до трибуни. Мабуть, «слуги» (знати б іще чиї?) зробили висновки з того, що відбувалося в парламенті 2010 року під час ратифікації ганебних Харківських угод Януковича, й збираються не дати протестуючим жодного шансу.
Фактично опозиції залишається лише вулиця. А вона в Україні традиційно сильна. Ну, а монофракція у ВР за всієї їхньої боротьби проти кнопкодавства, сама буде фракцією тих, хто тупо натискає на кнопки, приймаючи не ними сформульовані рішення. І де ті «генії», які підкидають закони парламенту? Де той «мозковий центр»?
У студії Антона Борковського Тарас Возняк висловив сумнів у можливості авторитаризму в Україні. Мовляв, для авторитаризму потрібна ідеологія, а у «зелених» її немає. Здається, тут пан Тарас став жертвою догматизму інтелектуалів. А яка ідеологія у Лукашенка в Білорусі? Деспотія, тиранія можуть бути й без ідеології. Досить грубої сили. Коли диктатора Чилі генерала Аугусто Піночета журналісти запитали, на які політичні сили він спирається, генерал відповів: «Я спираюся на три політичні сили: на сухопутні сили, на військово-повітряні сили й на військово-морські сили». Хоча Піночета багато років підтримувала як мінімум половина суспільства й виступав від імені традиційних національно-католицьких цінностей.
А в Україні замість ідеології може бути Національна гвардія, реформована під «зелених» СБУ, орієнтована на Президента поліція. Під час війни можна терпіти й диктатуру, якщо вона в ім’я порятунку незалежності, суверенітету й соборності Вітчизни, а не для того, щоб було легко й зручніше виконувати розпорядження Путіна.
На «Прямому» екс-нардеп від «Свободи» Андрій Іллєнко сказав, що головне питання для України сьогодні — це війна. Від вирішення цього питання залежить усе. А саме в цій сфері зрозуміти позицію «зелених» неможливо. Зрозуміти складно, а от здогадатися можна. Якщо припустити, що Зе-команда складається з українських патріотів, то багато її дій виглядає абсурдно, безглуздо й дико. А от якщо виходити з протилежної гіпотези, то всі їхні дії починають виглядати правильними, чіткими, логічними й послідовними. Саме так повинні діяти люди, які ставлять перед собою саме такі цілі.
