“Примусове” зниження ціни на газ не лише посварило б Україну з МВФ і з Енергетичним співтовариством ЄС, але б і галузь знищилоОсь уже тиждень українці “насолоджуються” роликом одного з потенційних кандидатів у Президенти, в якому йдеться про шляхи здешевлення в “енну” кількість разів газу для побутових споживачів. Мовляв, для цього не потрібно докладати жодних зусиль: варто лише вольовим рішенням спрямувати для потреб населення увесь газ власного видобутку. Бо він дешевий. При цьому, відповіді на запитання, як політик збирається виокремити “своє” паливо у “загальному котлі”, невідомо. Адже в українських підземних сховищах продукція вітчизняної компанії “Укргазвидобування” змішується з газом, що надходить за кількома європейськими маршрутами.
Формально з цифрами, які політик наводить у ролику, намагаючись обґрунтувати реальність своїх планів, можна погодитися. Йдеться, зокрема, що собівартість палива – 1100 гривень за тисячу кубометрів. За експертними розрахунками, операційні витрати на видобуток 1000 кубів українського газу справді коливаються (залежно від родовища) у межах від $30 (840 гривень) до $40 (1120 гривень). Це – собівартість видобутку із континентальних свердловин. Газ, що видобувається на Чорноморському шельфі, дорожчий. Експерти дійшли висновку, що в українських умовах видобуток традиційного газу економічно вигідний вже за ціни у 150 доларів за тисячу кубометрів, шельфового – 180-260 доларів, сланцевого - 265-365, метану із вугільних порід – вище 300 доларів.
Також експерти погоджуються й із тим, що в Україні видобувають достатньо палива для забезпечення потреб населення і підприємств теплокомуненерго. А ось далі починаються “нестикуваннячка”...
Ринок не чіпайте, а?“Ми приєдналися до Енергетичного співтовариства і підписали Угоду про Асоціацію з ЄС. Тож маємо жити за правилами європейських газових ринків, де існує єдина ціна. І такою індикативною ціною для України є вартість імпортного газу”, – наголосив у коментарі Укрінформу керівник Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко.
Нагадаємо, з 1 лютого 2011 року Україна приєдналась до Енергетичного співтовариства ЄС і країн Південно-Східної Європи. Взаємне відкриття європейського та вітчизняного енергоринків створило додаткові можливості, інша справа, що з низки об’єктивних і суб’єктивних причин ми поки що ними не скористалися. Заважало, зокрема, і збереження державного контролю над ціноутворенням на газ внутрішнього видобутку. Це суперечить взятому нашою країною зобов’язанню щодо надання усім споживачам права вільного вибору постачальника, а також знижує мотивацію іноземних інвесторів вкладати кошти в розвідку і видобуток природного газу на наших теренах.
“А ще це суперечить логіці ринку, де ціна формується, винятково виходячи із балансу попит-пропозиція. Адже газ в Україні видобувають не лише державні компанії, на які влада справді може “натиснути”, наказати знизити вартість “соціального” палива. Із власниками комерційних структур, які чесно сплачують усі передбачені законодавством платежі (податки, ренту і т.д.) і які вклали у видобування блакитного палива свій інвестиційний ресурс, так не пройде, – наголошує директор Інституту соціально-економічної трансформацїі Ілля Несходовський.
"Бо ніщо не може змусити їх працювати собі у збиток (а з огляду на необхідність повернення інвестицій, це у збиток і буде. – Авт). Тож такі виробники шукатимуть можливість торгувати своєю продукцією із зарубіжними споживачами, за ринкову ціну. Таким чином, Україна замість того, щоб досягнути «газової»незалежності, опиниться в ситуації, коли її внутрішній ресурс вимиватиметься за кордон, а їй самій доведеться закуповувати паливо утридорога та ще й компенсувати імпортерам різницю між його вартістю і ціною блакитного палива внутрішнього видобутку”, – каже експерт.
Отже, витрати із бюджету на компанію “Нафтогаз”, яка лише нещодавно почала працювати беззбитково, знову зростуть. Відповідно, усе зроблене у цій сфері, як кажуть у народі “піде коту під хвіст”. До того ж, це гарантуватиме Україні й інші, м’яко кажучи, «проблеми» – зокрема, пов’язані із членством в Енергетичному співтоваристві і співпрацею з МВФ та іншими міжнародними фінансовими інституціями.
«Двох цін» на газ не буваєЩо вже й казати про “внутрішнє горе”. Ми уже навчені гірким досвідом, коли існування “окремих” цін для побутових і промислових споживачів призводило до захмарних корупції та зловживань. Адже усілякі спритники намагалися нажитися на суттєвій різниці у вартості палива “різного призначення”. Чим меншою буде така “маржа”, тим менше існуватиме спокус для брудних ділків. В ідеалі – єдина ціна, про намір встановити яку восени 2019-го українські урядовці заявили у рамках переговорів із МВФ.
Що ж до можливості збільшення власного газовидобутку, то за висновками експертів, вона є. Але це – справа принаймні середньострокової перспективи. Досягнути повної “газової” незалежності у найближчі два-три роки нам не вдасться – навіть за найбільш райдужними прогнозами. Про те, як збираються зробити це у таборі вже згаданого політика, можливо, дізнаємося із наступних рекламних роликів...
За словами експерта з енергетичних питань Сергія Дяченка, більшість вітчизняних газових родовищ уже виснажені. Тож за нинішніх обставин ми фактично досягнули “піку” видобутку (хоча, приміром, у далекі 70-і роки минулого століття в Україні видобували понад 70 мільярдів кубометрів блакитного палива!) Теперішня межа – 20 мільярдів кубів. Та й то, щоб підтримувати видобуток на цьому рівні, потрібно підвищувати дебет свердловин. А встановлення необхідного компресорного обладнання – це додаткові витрати, тобто – ті самі інвестиції.
“Збільшення видобутку неможливе без освоєння нових родовищ, – продовжує Дяченко, – Але Україна, на відміну від світових лідерів із газовидобування, може розраховувати лише на середні й малі родовища. А із цим пов’язані логістичні проблеми. Адже тягнути трубопровід до більшості із них нерентабельно. Це також негативно позначиться на собівартості палива”.
Експерт нагадує, що Україна має понад 100 розвіданих газоконденсатних родовищ. І розрахункові запаси лише традиційного «блакитного палива» коливаються, за різними оцінками від 1,5 до понад 3 трильйонів кубометрів. Щоправда, доступу до найперспективніших розвіданих родовищ на шельфі Чорного моря Україна поки що позбавлена – через російську анексію Криму.
«Україна може похвалитися і значними запасами природного газу на надглибинах – у понад 6 кілометрів, – продовжує Дяченко, – причому, такі запаси є й на уже освоєних ділянках – приміром, на Шебелинському газоконденсатному родовищі у Харківській області. Але для того, щоб скористатися цим багатством, потрібні серйозні інвестиції, дороге сучасне обладнання, застосування новітніх технологій буріння та підйому палива на поверхню. Тож і собівартість такого газу доволі висока», – каже експерт.
За оцінками Дяченка, навіть маючи кошти для інвестування, збільшити видобуток можна не раніше середини 2020-х років. Максимум – до 30-34 мільярдів кубометрів на рік. А це якраз відповідає нинішнім обсягам споживання. Якщо ж українська промисловість стрімко розвиватиметься, як, безумовно, усім нам хочеться, цього може й не вистачити. Тож потреба у закупівлі імпортного палива (нехай і у незначних обсягах) збережеться. І доки так буде, Україна не може дозволити собі “мати дві газові ціни”. І це вже не згадуючи міжнародні забов’язання, про які йшлося вище.
Так що не треба нам, кандидати, вашого «атракціону небаченої щедрості». Ви або українців хочете у дурні пошити, або іноземних партнерів. Ні перше, ні друге нас не влаштовує…
