НАЙКРАЩІ П’ЯТЬ РОКІВ

13:38 - 29.03.2019БлогиДмитро Вовнянко 1426 
Loading...
56182396_7193.jpg (23.77 Kb)Всього за пару днів країна завершить черговий свій життєвий цикл. Станеться перший тур виборів. Незалежно від того хто переможе – країна стане трохи іншою. Фінал чогось – завжди початок чогось. І я проти волі оглядаюся назад – на прожиті п’ять років. Озираюся – і сахаюся. Таких п’яти років я не мав ще ніколи в житті.

Я пригадую президентські вибори 2014 р. – після втрати Криму, після захоплення терористами ДиРи Донецька, Луганська і Маріуполя, після розстрілу блокпосту біля Волоновахи. Здавалося – земля уходила з під ніг. Ми обрали тоді Петра Порошенка. І – вже наступного дня ЗСУ здобули перемогу над сепарами – у Донецькому аеропорту. 26 травня 2014 р.

Пригадую як лобзиком і болгаркою я випілював деталі для джипів, які влітку 14-го допомагав волонтерам обшивати імпровізованою «бронею». Як звільнився тоді з роботи – серед іншого, аби мати змогу їздити до волонтерів. Пригадую, яка паніка панувала тоді на соцмережах. Як я тоді – не маючи ще ані великої аудиторії, ані розкрученого блогу, почав писати дописи про своє розуміння ситуації на фронті. Я багато чого тоді не знав. Але – аналізував те, що повідомляли. Шукав паралелі в минулому. Писав, бо розумів, якщо нас роздушать морально – фізично нас роздавити буде справа техніки.

Я пригадую як в серпні 14-го стояв на прикордонному КПП «Навоазовськ». Пригадую Маріуполь зими 14-15 рр. Лебединське, Широкіно. Бази прикордонників. Бойові виходи. Складне рішення – іти в ДПСУ на контракт просто солдатом, чи залишитися добровольцем у статусі ГО, як технічному спеціалісту? Обрав друге, вважав що так правильно. Пригадую майстерню АрміїСОС… Десятки дивовижних людей, з якими я навряд чи познайомився б за інших якихось умов.

Я дуже неоднозначно ставився до президента Петра Порошенка. Мені він імпонував як бізнесмен-виробничник, я сам пропрацював у виробництві від школи і дотепер. Проте… Влітку 14-го я його добряче критикував. Бувало – ненавидів. Восени 14-го я сам розганяв зраду про оточений 32-й блокпост. Багато я тоді ще не знав. Надто вірив знайомим, які вже тоді дихали ненавистю до української влади. Але…

Було ще дещо. Я не знав всього, що робилося в країні. ЗМІ подавали інфу уривчасту, несистематізовану. Розібратися було важко, і тому я просто почав шукати діям керівництва України паралелі в минулому. У Першу Світову війну, у Другу Світову… І знаєте – знаходив. Достатньо чіткі паралелі. А потім ставалися події, які переконували – мої попередні припущення були не так вже далекі від істини. Я став шукати пояснення діям команди президента. І як правило я їх знаходив. Пояснення, які мене – колишнього майстра з заводу та конструктора виробництва, ще й історіографа-аматора, переконували зразу. Отак, цілком свідомо і обізнано сформувалася моя прихильність до діючої влади.

І ще – гидко було мені слухати зраднюків. Мене часто тоді навідували думка, якщо припустити що вони праві – що я тоді роблю на фронті? Нащо я витрачаю свій час на волонтерів? На що я сподіваюся? Якщо праві вони, розумів я, країні уже гаплик. А насправді…

А насправді я ревів від захвату, коли наші вибили сепарів з Мар’їнки, під Донецьком. А насправді, я торчав, коли наші віджимали у колорадів чергове село. Насправді я сміявся з недолугих Майданів-3, на які людей приходило в разі менше, ніж на найзачуханішу акцію проти Януковича…

Знаєте, жодного президента в Незалежній Україні не шпетили так як Порошенка. І жоден президент не виходив з пасток, розставлених опозицією так красиво, як Порошенко. Не приховую, я злякався коли Міхо Саакашвілі (позивні: «Карлсон», «Шкірний спартанець», «Сулгунич», тощо) прорвався через кордон. Але… Перший ресторан з хорошою кухнею. Перший комфортний готель. Міхо здувся на своїй же любові до солодкого життя. Так, був міхо-майданчик. Але коли «ласкавава Мішу» повернули в «казковий ліс», на Банкову протестувати вийшли менше сотні людей. Президент Порошенко явно гарно його знав – і вміло зіграв на його слабостях. Президент Порошенко завжди уміло перемагав своїх ворогів – щоразу зводячи їхні потуги до маразму. А було ж не тільки це.

Був рейтинг Трансперенсі про корупцію, в якому Україна піднялася за 5 років на 7 пунктів, що вельми круто. Були впроваджена система проЗЗоРо та Е-декларування. Були біометричні паспорти і безвіз з Європою. Були лоу-кости і інвестори, що прийшои в Україну – один Ryanair чого вартий? Були нові заводи – більше двохсот. Була рекордно прибуткова банківська система України. Були квоти на українську мову на ТБ. Були фільми: «Сторожова застава», «Кіборги», аніме «Вкрадена принцеса». Прибуткова «Укрзалізниця», прибутковий Океанський флот. Українська помісна церква. «Газпром» винний «Нафтогазу», а не навпаки. Я несамовито радів коли все це ставалося!

П’ять років. Безумовно – страшні п’ять років. Безумовно – цікаві п’ять років. І ще – п’ять років протягом яких я я був у захваті від того, що я – українець. П’ять років розчарувань. П’ять років досягнень. П’ять років долання власного страху.

Знаєте? Це були дивовижні п’ять років.





Інші новини: