Путін і його оточення грають у гру за якої, як їм здається, Україна має сама відмовитися від Криму. Це довготривала гра, «призом» в якій, на думку путіністів, може для українців стати, – ви добровільно відмовляєтесь від Криму, а ми за це перестанемо вас так терзати.
Тому перестаньте розраховувати, що ймовірний наступник Путіна буде більш зговірливим у кримському питанні. Ви ж бачите, що незалежно від того, що міжнародне співтовариство тисне на нас санкціями і засудженням, ми не збираємось поступатися.
Та й взагалі, не буде нормальних відносин між Україною та Російською Федерацією, якщо Україна продовжуватиме наполягати на поверненні Криму.
Тож, хочете ви цього чи не хочете, але в довгостроковій перспективі Україна буде змушена прийняти цей факт. І найкращим результатом для України стане отримання поступок від Росії в обмін на відмову від Криму.
Путін схиблений на відродженні Російської імперії. І «взаємоприйнятним» компромісом стосовно України для нього є висунення вкотре перелицьованих пропозицій, які Росія просувала ще з весни 2014 року.
Адже саме існування Української держави Путін сприймає, як небезпечний фактор загрози національній безпеці Російської Федерації, з яким Москва не збирається миритися.
Російська імперська психіка не здатна визнати українців окремою нацією. І тому Кремль спровокував кризу, котра, за можливими небезпечними наслідками, вже значно перевершила відому Карибську кризу 1962 року. І, з неприхованим ентузіазмом, продовжує й далі нагнітати конфронтацію з США та іншими державами Заходу.
Але коли і Хрущов, і Брежнєв, беручи безпосередню участь у німецько-радянській війні, добре розуміли, якими катастрофічними для СРСР можуть виявитися наслідки прямого зіткнення з НАТО і західною цивілізацією, то Путін, котрий нібито має військове звання, ніколи сам не воював, а лише посилав воювати інших. Чим і можна пояснити, що він ні в що не ставить життя інших людей.
Не поважаючи міжнародне право в Україні, Грузії і Сирії, він давно вже перейшов ту межу, коли з ним можна про щось домовитися, балансуючи на взаємних інтересах.
І це вперше, після закінчення Другої світової війни, так нахабно розчленовується країна в середині Європи, а весь світ спостерігає за терористичними діями Москви і ухиляється від конкретних дій. Захоплюються землі і руйнується прекрасна країна, чиєї історії та культури іноземці просто не знають
Якщо у Франції чи Великій Британії терористи вбивають кількох людей, то це стає трагедією для всього світового співтовариства. Але коли в Україні жертвами терористичної держави Росія є вже десятки тисяч людей, то це чомусь вже стало сприйматися як звичне явище.
А не відчуваючи адекватного покарання за свою неприкриту агресію, Росія ще більше починає нахабніти, і її геополітичні апетити тільки зростають.
Вже і в Польщі та державах Балтії починають розуміти, що в разі реальної недопомоги Україні, вони можуть стати наступними об’єктами зазіхань Москви і нічим не спровокованого російського вторгнення.
Путін вступив у протистояння зі всією світовою цивілізацією. Він її ворог, а Росія – це темна сила, яку неможливо умиротворити постійними поступками. Відтягнута у часі адекватна відповідь Кремлю, лише ускладнює й без того надзвичайно важку ситуацію.
Яку підживлює і те, що загальною помилкою багатьох диктаторів типу Путіна та їхніх прибічників є віра, що вони контролюють все на світі, навіть часовий вимір. Але час путінців невблаганно для них спливає, і вони не мають жодного шансу терористичними методами встановити «новий світовий порядок» під своє бачення геополітики.
Проблема в тому, що якщо Росію не зупинити зараз в Україні, то хаос, який вона спровокує на міжнародній арені, буде не співмірний з затратами на її нейтралізацію.
Москві вже немає чого втрачати: вони не можуть змиритися з втратою Радянської імперії, а путінська економіка не здатна довго існувати в режимі найвищого форсажу військових надвитрат.
Тому Путін готовий піти ва-банк, вважаючи після 18 років його недолугого «царювання», що Росія – це він, а без нього РФ не варто і існувати.
Не можна подавати Путіну помилкових сигналів, що за його агресію в Україні йому не доведеться відповідати. Він намагається поставити Америку і Захід перед нелегким вибором: захищаючи і допомагаючи Україні – ви провокуєте ядерну війну.
Однак саме відтягування безпосереднього втручання провокує Москву на подальші безрозсудні дії. Адже вже зараз плани і цілі Путіна щодо Європи є цілком очевидними.
Тому враховуючи, що російська економіка є майже повністю залежною від газонафтових доходів і експорту зброї, Путін і Росія є сьогодні вразливими як ніколи.
Необхідно зробити все можливе, щоб максимально перекрити для Російської Федерації доходи від продажу енергоносіїв і можливість озброювати своїх сателітів.
Не говорячи вже про те, що ні «Північний потік-2», ні інші подібні «потоки» не мають використовуватися для наповнення російського бюджету.
Європа не мусить більше спонсорувати агресію Росії, закуповуючи у неї енергоносії. Бо отримані за них гроші – йдуть на оплату гібридної війни в Україні і Сирії та на терористичну діяльність в Європейському Союзі і по всьому світу.
