Пару слів про нове шоу Ігоря Коломойського під назвою "Зеленський іде в президенти". Це уже не телевізійний фарс, а політтехнологічний проект, спрямований на кардинальний розворот країни. Але справа не в персоні коміка Зеленського. Він звичайна політична маріонетка. І те, що Зеленського аж плющить від розриву культурних зв'язків з РФією, від санкцій, які накладають на російських дєятєлєй, які підтримали окупацію Криму та війну проти України, - це лише персональні проблеми самого Зеленського та його перемішаного з медіа-ресурсами олігарха, бізнесу. Звісно, якби сталося так, що актор став би президентом, його б умить потягнуло на ревізію багатьох здобутків цих останніх років: і у відносинах з Росією, й у деолігархізації, боротьбі з корупцією тощо. Зрештою, це найперше, побажання не самого Зеленського, а його господаря - Коломойського.
Проте, роль Зеленського значно примітивніша й принизливіша. Він буде лише простим технічним кандидатом. Найперше, Коломойський же не повний ідіот, він розуміє, що між даними окремих соцопитувань, проведених у дуже чітко визначені часові періоди, та реальними виборами цілий космос. Зеленський для певної категорії виборців є лише замінником графи "проти всіх". І навіть електоральна база, яку для нього показують соціологи - такий собі аполітичний напівтусовочний молодняк - це якраз ті, хто на реальні вибори, зазвичай, не приходять, щоб не говорили соціологам. У тих реальних, а не віртуальних чи кіношних виборах (обоє за гроші олігарха-втікача) Зеленський матиме проблему навіть з виходом у першу п'ятірку.
Його завдання зовсім інше. Стати доволі креативним "зливним бачком" проти Порошенка, зорієнтованим на доволі широкий загал глядачів "1+1-медіа", а також і тих телеканалів, власники яких підпишуться за Тимошенко й проти Порошенка. Припускаю, що такими будуть телеактиви Фірташа, Медведчука й, уже цілком реалістично - Пінчука. Звісно, засівати ефіри остротами, їдкими випадами й натяками та реально вплинути на позицію виборців - це далеко не одне й те саме. Як і механічно передати голоси своїх прихильників основній ставлениці олігархів. Тут усе вкрай непросто та неоднозначно, але відповідні технології існують та будуть застосовуватися.
Просто згадайте, як сам же Зеленський у своїх словесних викрутасах раптом переходив на мову доволі чітких і
прямолінійних тез, коли згадував про Тимошенко. Казав, що "поступиться дамі місцем". І це тоді, коли соціологи ще малювали йому друге місце в рейтингу. А отже, якби був самостійним кандидатом, то мав би відкрито воювати не проти Порошенка, якого тоді активно, хоча й безуспішно, пробували показати як непрохідного, а проти голоовної суперниці - Тимошенко. Аж ні! Звісно, Зеленський не спроможний на самостійні тексти. Тут "прівєт от всєго авторскага цеха..." От тільки тексти тепер пишуть трошки інші "цеховики", ті, що родом із буремних та рейдерських дев'яностих.
Та й з другого боку, Тимошенко, якби знала, що Зеленський - це реально й серйозно, то вже мусила б активно проти нього боротися, називати агентом навіть не олігархів, а Банкової. У них усіх там так заведено - якщо щось погане або невигідне, то це підступи Адміністрації Президента. А нема. Не протистоїть сама й своїм крикунам команди "фас!" не дає, хоча, здавалося б, є чого остерігатися. Зеленський, якби це було насправді, підмітав би саме їхній спільний електорат, схильний до радісно-збудженого пережовування локшини, що звисає з вух. Його і Тимошенко потенційні виборці сприймають за чисту монету відверту акторську гру (не дарма ж Тимошенко також називають "заслуженою артисткою України"), люблять популістські заяви й демагогію, хворіють на конформізм, совковість і певні ознаки поверхневого колаборантства в сфері гуманітарних відносин, а особливо в питаннях миру з агресором шляхом прихованої капітуляції. Але Жуля Володимирівна про Зеленського мовчить, бореться лише проти Порошенка, базовий електорат якого майже не перетинається з колом її виборців.
А все дуже просто - за обома (Тимошенко й Зеленським) стоїть той самий олігарх. Щодо Зеленського Коломойський може бути спокійним - актор настільки слабка та фінансово залежна постать, що не зможе грати в самостійну гру, навіть якби захотів. З Тимошенко складніше. Вона має свою власну історію контактів з іншими олігархами і навіть з Путіним, диверсифіковані джерела фінансування. Тимошенко, врешті, потенційно може розіграти таку відому Коломойському з бізнесу річ, як "кидок". Тому йому потрібно не лише прив'язувати Жульку до себе численними фінансовими й медійними вливаннями (згадайте "теплу ванну" для неї в недавньому випуску "Права на владу" на Плюсах, куди не дали змоги прийти нікому з реальних опонентів), але й тримати її "на витяжці" у формі шантажу. Поведінка Зеленського під час кампанії буде цілком залежати від позиції Коломойського. І Тимошенко це розуміє. А якою "кров'ю" він змусить її підписатися під клятвою повернути відроджений за наші кошти Приват-банк, закрити всі кримінальні провадження, відновити вплив на державні монополії, "перекрити повітря" лоукостерам, то це вже не з інструментарію політиків, а звичайної мафії. Обоє є починали свій шлях найтривіальніших мафіозі й ці принцири знають та сприймають.
А Зеленський у всій цій грі - лише дуже дорога, але бездумна маріонетка. Йому та його компанії могли пообіцяти, що нарешті повернуть багатомільйонні борги за основний пакет наповнення розважального контенту Плюсів, відкриють якісь ексклюзивні потоки в шоубізнесі, усунуть конкуренцію, зрештою, забезпечать захід восени до парламенту, де на фоні розвалу антикорупційних інституцій (про це вже нерідко говорять соратники Тимошенко) знову можна буде гребти ресурси "лямами та ярдами" (здається так у них висловлюються).
UPD.
До речі, в продовження попереднього допису про Зеленського й Коломойського. Учора стався доволі показовий інцидент із трансляцією вітань із Новим Роком. За пару хвилин до 24.00 абсолютна більшість каналів (не залежно від політичного чи ментального позиціонування) віддають час для трансляції надісланого їм ролика з записом вітання від Президента України. Так, щоби відразу після його завершення пролунали удари годинника й почався новий рік. Усі інші вітання від представників влади, бінесменів, політиків, навіть засновників цих каналів тощо подають, починаючи з вечора 31-го грудня й десь аж до 2-3 січня з численними повторами. Президентське вітання єдине звучить у фіксований час і більше не повторюється. Це не є якась норма закону чи зобов'язуюча вимога.
Це традиція. від неї можна й відмовитися, Заповнити час чсто комерційним продуктом і нічого тобі за це не буду. Але в даному випадку, не залежно від того,чи рік звичайний, чи виборчий, чи президент буде в ньому балотуватися, чи ні, його постать розглядається не як персоналія, як інститут влади, один із символів держави. Та й усі розуміють, що у виступі не буде якихось кон'юнктурних передвиборчих заяв, а тези, які, звісно, зіграють на користь чинного Президента, але є загальнонаціональними напрямними. Тому такий звичай усіма за замовчуванням сприймається як константа. А не виконання такого традиційного включення - як дуже відвертий політичний демарш. У тому числі й проти тих тез, які озвучує Президент. Найперше проти них! Адже канали зарання отримують запис вітання й знають про що там буде йтися. Через це навіть міг би зрозуміти такий демарш від якогось із проросійських каналів, оскільки у вітанні йшлося про Помісну Автокефальну Церкву. Але поки не чув про такі демарші від відкритих противників, виявилося, що готові на це лише вороги приховані.
Відступи були на межі 2013-14 років, коли, звісно, далеко не всі телеканали транслювали вітання Януковича. Але він уже тоді протиставив себе країні й підкреслив цей цивілізаційний розкол проросійським геополітичним вибором та кров'ю людей на Майдані. Тому тоді така позиція багатьох власників каналів була більш, ніж аргументована - Янукович усе менше й менше представляв народ України та його прагнення, а тези з його виступу тільки добавляли протистояння в країні. Саме жорстка незгода з тим, що говорив тоді ще "лєгітімний", стала закономірною підставою не транслювати його вітальний виступ.
Але був іще один прецедент - це новорічна ніч 2004-05 років. Президентом тоді був Леонід Кучма. Його теж дуже не любили ті, хто стояли за Ющенка на "помаранчевому" Майдані. Тай шанувальники Януковича теж не особливо шанували. Але й для них він залишався чинним (хай і одіозним) президентом. І тут на ряді каналів вирішили транслювати замість виступу ще діючого президента вітання від Ющенка. А на ряді інших каналів раптом надумалися так само перед миттю Нового Року прокрутити вітання від Януковича. Лінія поділу пройшла на УТ-1, де нічний ефір мала Ера-ТВ Андрія Деркача. Деркач неочікувано вирішив перейти разом зі своїми медіа-ресурсами на бік Ющенка й теж забажав на "першій кнопці" показати свого кандидата, а не ще чинного Кучму. Але тоді у більшості телевізійників і медіа-власників вистачило здорового глузду й коректності домовитися, що все ж за пару хвилин до Нового Року включать чинного, а вже потім крутитимуть своїх, скільки влізе. Ця дрібничка стала нехай і не основним, але все ж важливим чинником для зняття напруги. Розум переміг.
А сьогодні, коли реальний, а не віртуальний ворог тероризує країну на сході, в Києві на "Плюсах" вирішили переступити через традицію й почуття державної відповідальності та в час, відведений для офіційного вітання Президента, вивести в ефір клоуна з його фарсом, у якому поєдналося вітання зі святом та оголошення про свій похід на вибори. Вітання Президента подали вже після настання Нового Року. Чи є в цих діях якесь правопорушення? Думаю, що ні. Чи буде яке-небудь покарання? Гарантовано, що не буде. Просто власник каналу та його маріонетки показали, що їхня одержимість захопити владу перейшла межу, після чого навіть традиційні символи сприймаються лише через призму політтехнологій. У 2004-му, коли для обох сторін ставки були надзвичайно високими, прихильники Ющенка й навіть Януковича змогли не переступити межу. У 2018-му ляльководи Зеленського й Тимошенко цю межу перступили навіть не задумуючись...
