Я абсолютно не здивований ситуацією яка склалася біля Євробачення. По-перше, шукати принциповість у попсі, на мою думку це те саме що шукати художню цінність у порнофільмі. Принциповість в тій сфері – надто дороге задоволення. Виконавці «яких треба не слухати, а дивитися», не вічне-розумне творять, вони гроші зароблять. Тому – «всі прапори ласкаво просимо до нас».
По-друге – давайте не забувати, на Євробаченні голосували переважно наші з вами громадяни. І наші з вами громадяни обирали переможця – того, якого хотіли. І тим – нагадали нам всім, що громадяни України – це не тільки учасники АТО, волонтери, ті хто слав волонтерам гроші, або хоча б – співчував. Це – ще й ті, хто проміж себе просторікують на тему: «Нащо та бійка з Росією – давно замиритися треба», плюючи на те якою буде ціна замирення. Це ще й ті, хто на кухнях заявляє: «А я переконаний, пустили б до нас Путіна – було б краще. Краще чекісти ніж наші бариги»…
Знайомо? Я з таким стикаюся регулярно. Я ніколи на забуду, як в серпні 14-го (як раз коли угрупування 79-ї, 72-ї та інших бригад виводили з Південного мішку, а 95-а здійснювала свій знаменитий рейд) ми з товаришем їхали на фронт – на позиції нашого загону на кордоні під Новоазовськом. І от у Полтаві ми сіли на поїзд… ущент забитий громадянами України, які їхали відпочивати до Криму. Це було як відро холодної води на голову. Ми – знали, що наших, там на кордоні, уже обстрілюють. Ми – знали що щомиті у війну може включитися кадрова армія РФ. Ми бачили волонтерів, які не сплять ночами, збираючи машини для бійців. А тут… Люди. З українськими паспортами. Яких цікавило виключно, чи вистачить грошей на океанаріум, і чи всі їхні документи сподобаються російським окупантам?
Та чого там? 24 серпня коли Москва не криючись обстріляла і захопила КПП «Новоазовськ» на кордоні, по трасі, повз залогу нашого загону, в напрямок Росії продовжували їхати цивільні машини. Те що там стріляли – їх не турбувало. Одне авто навіть російський прапор вивісило…
А заробітчани, які продовжували їздити до Москви навіть в запеклі фази АТО? Тепер по київських маршрутках вони клянуть ветеранів які їм заробітки зіпсували. Сам чув. Українською мовою просторікували – до речі.
Та хіба тільки це? Волонтери з Запоріжжя, Дніпра, Харкова, можуть розповісти скільки разів їм доводилося стикатися з особами, які брали волонтерську допомогу, а на питання «Як там?» відповідали: «Та ваші нас обстрілюють» і «Та ви нам винні!» І хіба тільки це?
Ще були особи, які на продажі товарів волонтерам – озолочувалися. Ще були ті, хто заявляв «Це не моя війна». Були ті хто ДАП і Дебальцево просидів по клубах та генделиках.
Ви гадаєте всі ці люди десь поділися? Аж ніяк. Так, весною-літом 14-го вони як трава під бурею – пригнулися і пережили. Так, вони панічно боялися висловлювати свою позицію відкрито. Але… Вони і зараз серед нас. І голосів у кожного з таких рівно стільки ж, скільки у заслуженого Кіборга, або у бойового комбата – один. І чимало їх прийде на дільниці голосувати – за те майбутнє, яке хочуть собі вони. За майбутнє в якому Кремль – друг, а ми, які воювали, у кращому разі – жертви режиму, на кшталт «афганців». У гіршому – військові злочинці.
Але й не це – кінець проблеми. Я нещодавно побачив картину, на яку й не сподівався. Знайомий – майданівець, переконаний зрадофіл, і знайомий – колорад, переконаний путінець, які між собою не спілкувалися чотири роки, раптом стали щирими друзяками. Чому? А в них з’явився спільний ворог і ще – спільний кандидат, за якого обидва вони віддадуть голоси. Так-так – той самий чиї блазні пропонували з побитих на Майдані «Беркутом» видобувати електрику.
У них у всіх різні мотиви. Одні – реально мріють про прихід Путіна. Другі – взагалі не цікавляться політикою, але війна і реформи псують їм життя. Треті – мріють про чарівника який «зробить для людей». Четверті сподівалися, що після Майдану у всіх заберіть у поділять – і продовжують сподіватися. П’яті – хотіли самі стати владою на хвилі Майдану – і не стали, а все ще хочуть. Шості відчули себе відомими волонтерами і рятівниками держави, а тепер сидять без грошей – і воліють аби казка повернулася. Сьомі…
Всі вони незадоволені. Всі вони хочуть реваншу. Чи вдасться їм це? Залежить в тому числі від нас. Від того як ми проголосуємо. Від того чи пояснимо ми тим хто біля нас, чому ми голосуємо саме так.
