А все було так. Фінікійці колись придумали дєньгі.
- Це шо таке в нас получілось? - тихо спросив перший фінікієць.
- Дєньгі, - похмуро відповів другий.
- А на шо воно треба?
Третій фінікієць обережно то понюхав та спробував дєньгі на зуб.
- Но, то їсти не можна.
- Ну то його нахуй, давайте шось друге придумаємо. Палєзноє. Парову машину чи кись літатєльний апарат.
Тут приплигала на одній ніжці доча першого фінікйця, Заррімуха.
- Ой, тату, а шо ви таке придумали знову?
- Дєньгі. Тіко покишо не знаємо на шо то годицця. Сидимо от, вирішуємо.
- Ой, які прикольні дє-є-єньгі! А давайте єх кидати догори та дивитись як вони смішно падають!.. А потім на них танцувать та валяцця!
- А ну бистро пішла до хати уроки вчить! Тобі гіаграфію скоро здавати. Пісюха мала, п“ять років, вона вже вчить дорослих людей — до чого треба дєньгі. Та швидко, бо по сраці зараз буде лозиною.
Заррімуха поплигала вчити гіаграфію. Фінікійці мрачно та падазрітєльно дивилися на дєньгі.
- Ото ми ріально хуйню придумали, - сумно сказав другий фінікієць. - Давайте єх викінемо до фрасу, шоб шос погане з того не вийшло. Шос мені серце підказує, шо нічого доброго з тих дєньгов не вийде.
- Та ти йобу ся дав, - хором відповіли остальні фінікійці. - Дєньгі викидувать! Ти єх зароби спочатку...
- Давайте ці страшні дєньги мені, - сказав фінікійскій жрец. - Я кось зроблю, шоби від них нікому шкоди не було.
- Ти спочатку дощ наколядуй, - відповіли фінікійці — Геліоєбал єбучий.
- Не «геліоєбал», а Геліогабал.
- Та то похуй, давав-єбав. Тобі шо не дай, все проєбеш. Сьодні корову, завтра дєвствєнніцу. Йди молись, карочє, най тобі бог подає. Дєньгі — то слішком небезпечна річ, шоби давати сілякім жерцям. То ще гірш, ніж викинути.
Жрець ся знітив та пішов. Тут знову приплигала Заррімуха.
- Татко, татко! Я вже вивчила гіаграфію, та знаю куди дєньгі дівати!
Та пхає фінікійцям папірець із папурусу в косу лінєєчку.
- Шо, в Індію???
- Та переверни тітрадку, ти ж догори дригом йо тримаеш, татусю!
- Шо в Амєріку???
- Но то!
Перезирнулись фінікійці та ся тяжко замислили. Думали півдні.
- А шо, ідєя, - каже старий фінікієць. - Давайте туди дєньгі відвеземо. От яка в тебе доня розумна, Баал Миколайович!
- Ах тиж наша цяця-люля, ах ти ж наша масіпусічка, - Ся вмиляють фінікійці. - П“ять рочкув тіко дівчиську, та вже розумна шо та Астарта.
Так і зробили.
***
З того часу всі фінікінці вимерли, всі гроші у Америці, а всі баби з п“яти рокув знають найлепше всіх — куди дівать дєньги.
