Ми пішли на війну… Тоді, коли ніхто не знав, що буде завтра. Та чи буде взагалі те Завтра. Але ми взяли до рук зброю, обняли рідних і близьких, перехрестилися так, щоби мати не побачила та зробили крок вперед. Нам казали, що не вистоїмо. Жодного шансу немає. Але Україна все ж таки почала воювати. У залізних шоломах, вдягнуті хто зна в чому, без сучасної зброї, але воювали. Тому що розуміли, що за нашими спинами рідна хата. Воювали за кожний клаптик своєї, Богом нам даної землі. Ми постійно чули скиглення стосовно того, що без російського газу ми замерзнемо. Без російських грошей нас чекає дефолт та шалений курс долара. Але ми воювали. Вмирали бійці. Хоча які там, на хрін, бійці? (Вчорашні менеджери, бармени, перукарі, котрі встигали на війні стати героями та віддати життя за Україну).
На їх місто приходили інші. Коли чоловіки скінчились в країні, зброю до рук взяли жінки. І країна продовжила битись за своє Завтра. За наступний день для своїх дітей.
Гламурні посіпаки Кремля скиглили з перших шпальт інформаційних інтернет-ресурсів про те, що ми нікому на потрібні. Нас вже давно злили Європа, Америка, ООН, ПАРЄ та усі інші. А Маріуполь ось-ось (в двадцятий) раз візьмуть, це вже давно вирішено. Але ми продовжили битись з ордою…
Невже хтось собі думає, що ми проковтнемо політичних блазнів, котрих нам нав’язують на роль Верховного Головнокомандувача? Тих, хто нічого не зробив для того, щоби хоча б на мить наблизити нашу перемогу. Тих начебто патріотів, котрі зі своїми погонами полковника та нагородою «вогнепальна зброя» відсиділись вдома на дивані. Або кремлівську «петрушку», котрий ще вчора порівнював Україну з актрисою порнофільмів? Чи пухнасту лисичку, що натягнула маску великого патріота країни, але коли треба приймати закони чи положення проти дій агресора, її чомусь майже завжди немає в сесійному залі?
Не змогли взяти нас з фронту, вирішили діяти за спиною?! Хрін ви вгадали! Якщо хтось з вас забув (а може і не знав) ціну миру у вашому домі, то ветерани війни з Росією завжди будуть це пам’ятати та ніколи не зрадять пам’яті своїх побратимів. Вам так потрібна політична мильна опера, за якою зручно спостерігати з дивана?! Попереду парламентські вибори. Бавтесь до всірачки, якщо ще не награлись…
Ви не розумієте, за що воює українська армія?! Як припинить воювати, тоді одразу стане зрозуміло! Але буде запізно! І коли поруч з вашим домом ляже перший артилерійський «приход», вам одразу вже стане байдуже, скільки серій в новому сезоні «слуги народа» та по скільки блокчейнів для кожного передбачено у так званому «новому курсі». У вас буде одна мрія… вижити! Але це вже буде залежати від фаху російських артилеристів…
Яким буде завтрашній день в Україні, вирішувати нам з вами і більш нікому.
Слава Україні! Слава Нації!
