Пробую собі уявити психічний стан людей, які можуть одночасно обурюватися, чому влада досі не арештувала Медведчука (за якою статтею КК та за якими конкретними звинуваченнями? Адже закону про відповідальність за колаборантство наша Рада так і не ухвалила), але водночас захоплюються Кравчуком та аплодують йому кожного разу, коли той критикує ту ж таки нашу чинну владу або вихваляє Тимошенко.
Так ніби Кравчук – це не є продовження того самого Медведчука.
Ніби він не був вічно першим номером усіх його партійних списків (хоч у СДПУ(о), хоч у “Не так”).
Ніби він не був головним спікером медведчуківських політичних кампаній (та й нині продовжує повторювати тези Медведчука, лише обволікає їх ковдрою багатослів’я).
Ніби він не був натхненником найбрудніших фальсифікацій на виборах (ні, не в 2004-му, а в 1991-му році), коли не було реалізовано жодного стандарту чесного волевиявлення.
Ніби не за його влади лише за 4 роки Україна скотилася з однієї з перших позицій в економіці до останніх сходинок світових рейтингів.
Ніби не при ньому віддавали росіянам Чорноморський флот та ядерну зброю…
Таких “ніби” можна нарахувати ще з пару десятків.
Але ж нині “хитрий лис” час від часу підігрує Жулі Тимошенко та робить випади в бік Порошенка. І всі ті, хто так затято кричать щось проти Медведчука й “злочинної влади”, стоячи аплодують тому, хто є уособленням саме тої злочинної влади, яка вже точно пишеться без лапок.
У часи, коли я студіював психологію та трохи цікавився психіатрією, побутувало таке спрощене визначення шизофренії: роздвоєння особистості, чи на простонародній мові: коли права півкуля не може порозумітися з лівою. Тож, декого просто лікувати треба, а не вступати з ними в дискусії…
