Anne Applebaum, The Washington Post, 08.03.2019
Деталі референдуму, який пройшов у Великій Британії у 2016 році, давно нагадують американцям їхні президентські вибори того ж року. Такі ж суперечливі та повні ненависті вибори, також багато заможних осіб переживають за «простий народ» і «його волю». Такі самі цілеспрямовані рекламні кампанії, викрадення даних та фейкові акаунти у соцмережах. Однак тепер, коли вже за кілька днів [статтю опубліковано 8 березня — прим. RL] Велика Британія відчує наслідки цього голосування, історія з Брекзитом стає ще знайомішою.
Адже тепер з’ясовано, що один з її головних героїв має набагато тісніші зв’язки з мосокивським бізнесом, ніж раніше підозрювали. Мало того, він теж намагався їх приховати.
Йдеться про Аррона Бенкса [на фото], найбільшого спонсора пробрекзитівської Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP) та руху Leave.Eu — однієї з низки організацій, які проводили активну кампанію за вихід з ЕС. За невисокими мірками для британської політики, пан Бенкс був великим донором, адже офіційно він вклав у Брекзит власні $11,000,000 та ще й зібрав додаткові $5,000,000 з інших осіб.
Але ось і дещо незвична частина цієї історії. Через регулярне використання Бенксом «податкових гаваней» та підставних компаній, стаж зовсім незрозумілим, звідки ж насправді всі ці суми надійшли і чи взагалі це були його кошти?
Деякі кошти, за його словами, належать страховій компанії, власником якої він є. Інші, ймовірно, принесли «діамантові шахти». Якщо вірити «Панамським паперам», всіми цими грошима володіють десятки компаній у Ґібралтарі, на Вірґінських островах та на острові Мен, а також у самій Британії. І хоча Бенкс стверджував, що не отримував від іноземних джерел жодних коштів для фінансування кампанії (а таке фінансування є незаконним), британська виборча комісія засумнівалася в його історіях, і попросила Національну Кримінальну Агенцію розпочати розслідування.
Крім того, схоже, що Бенкс мав дуже дружні відносини з деякими іноземцями, які були переконаними, що Брекзит відповідає їхнім національним інтересам.
Минулого літа видання The Guardian повідомило, що московський посол запропонував Бенксові спокусливу угоду, пов’язану з інвестиціями у шахти з видобування золота на Московії. Бенкс категорично відмовився і сказав, що ніколи не інвестуватиме в Московію. «Ні. Нуль. Нічого», — сказав він в інтерв’ю ITV News. А цього тижня журналісти ITV заявили, що фінансова компанія, якою володіє Бенкс, насправді уклала таку угоду, мало того, вони навіть викрили підставну компанію у Швеції, яку для цього використали. Ба через те, що Бенкс заперечує укладання угоди, і через те, що за самою цією історією важко далі слідкувати, ми дізнаємося всю правду лише 29 березня, коли Велика Британія має покинути ЕС.
Та навіть, якщо ця історія не відтермінує Брекзит, вона дасть можливість розглядати сам референдум у ширшому контексті. Справа в тому, що Велика Британія стала тим місцем, де на брудні гроші з невідомих джерел не лише не звертають уваги, а навпаки — приймають їх. Лондон є світовою столицею офшорів, криївкою для найхитріших бухгалтерів та юристів. Тиждень тому видання The Times of London повідомило, що третина британських мільярдерів скористалися цими незаконними послугами та вивели свої гроші за межі державного контролю. Та незважаючи на це багато з них продовжують вкладати кошти у політичні партії Великої Британії, а також займатися лобіюванням, аби закони сприяли такій їхній діяльності і надалі.
Як наслідок, британський політичний клас не має політичної волі, аби змусити їх повернути свої гроші на батьківщину. Держава не має законних засобів, аби змусити Бенкса розкрити джерела своїх коштів. Медіа країни продовжують вести свої розслідування, проте, якщо хтось і намагався вплинути на британський референдум ззовні (а йдеться не лише про маніпуляції в соцмережах, без яких тепер не обходяться практично жодні вибори), то ми можливо про це ніколи і не дізнаємося.
І ще одна іронія. Якщо Брекзит частково став плодом цього нового світу офшорних грошей та політичних кампаній впливу, тоді він же гарантуватиме, що все це безперешкодно продовжуватиметься й далі. Напевно Евросоюз є єдиною силою в Европі (а, можливо, і в цілому світі), яка здатна змінити звичку уникнення податків. І саме з 2016 року Европейський Союз почав поступово запроваджувати правила, ухвалені з цією метою. І Велика Британія, щойно вона покине Евросоюз, відразу стане винятком.
Промисловість Великої Британії може постраждати після Брекзиту, і міць країни буде вже не такою як раніше. Проте сіра зона, в якій політика перетинається з грішми, де іноземні кошти враз стають вітчизняними, а активи й зв’язки легко можна приховати, виживе.
Можливо, саме цього весь час насправді і хотіли добитись певні сили.
Переклад українською — Петро Козак
