"Ми щиро віддані наміру повністю втілити вирішення 11 проблемних питань, порушених угорською стороною, для посилення захисту прав національних меншин. І ми будемо продовжувати двосторонні консультації з Угорщиною в цьому напрямку".Це – фрагмент із заяви Ольги Стефанішиної, віцепрем’єрки та очільниці української команди на переговорах щодо вступу в ЄС. Ці слова пролунали у Люксембурзі на історичній для нашої держави події – офіційному відкритті цих переговорів.
"Європейська правда" вже розповідала про особливу роль Угорщини, яка спершу гальмувала рух України до цієї події, а потім – використала її як привід для шантажу. Угорський прем'єр Віктор Орбан погодився підтримати початок вступних переговорів лише у разі, якщо Україна публічно зобов’яжеться виконати 11 вимог Будапешта щодо прав угорської меншини на Закарпатті.
Щоб виконати угорський ультиматум, Стефанішина і була змушена виголосити заяву, наведену вище.
Та проблема в тому, що зміст цих 11 вимог досі є непублічним.
Україна отримала цей список ще у січні від глави угорського МЗС Петера Сійярто; відтоді вже п'ять місяців тривають переговори щодо нього, але весь цей час угорська сторона виступає проти оприлюднення списку.
Однак угорський ультиматум у ЄС зробив це побажання нікчемним. "ЄвроПравда" вважає категорично неприйнятним, що Україна бере на себе міжнародні зобов’язання, зміст яких не розкривається. Можливо, в угорській системі координат це є можливим, але Україна – це демократія, де підзвітність влади має значення.
Зважаючи на надвисоку суспільну вагу цієї історії, ми публікуємо деталі угорської позиції та її найпроблемніших елементів.
Наголосимо, частина вимог в їхньому угорському трактуванні є категорично неприйнятною для України. Їх гарантовано відхилять як парламент, так і українське суспільство. Але частина є логічною і може бути втілена.
Ця стаття пояснює, яким є статус цих "зобов’язань" та чи можливо їх обійти. Єдине питання, на яке ми не знайшли відповіді під час підготовки матеріалу – чим керувалася Угорщина. Бо якщо її вимоги обумовлені лише поганим розумінням України – то компроміс можливий. Але є також шанс, що Будапешт наперед налаштований на зрив і свідомо висуває безглузді невиконувані вимоги.
Як за Януковича, тільки гірше
Спершу – коротко про те, звідки з’явився цей перелік.
Список з 11 пунктів угорський міністр Петер Сійярто передав Дмитру Кулебі та Андрію Єрмаку ще у січні 2024 року на зустрічі в Ужгороді. Тоді сам Сійярто назвав його списком "прохань" Угорщини, і формально це відповідало його змісту – у міжнародній політиці не прийнято "вимагати" у суверенної держави якихось дій. Утім, позиція Будапешта від початку полягала у тому, що Київ має їх виконати. Тому навіть в офіційному листуванні звучала назва "список вимог".
А узалежнення руху України до ЄС від його втілення додатково закріпило цю характеристику.
По суті, Угорщина вимагає скасувати цілий комплекс законодавчих змін у меншинному законодавстві, які Україна провела після Революції гідності.
Ідея Угорщини – відновлення норм, які діяли за Януковича.
Угорські посадовці, включно з Сійярто, відкрито це визнають і (не зовсім коректно) стверджують, що відтоді Україна нібито скоротила права меншин, а це заборонено і Конституцією України, і міжнародними нормами.
Звісно ж, Будапешт не висуває вимогу "скасуйте всі закони, ухвалені з 2014 року". По суті, список визначає 11 проблем, вирішення яких Угорщина вважатиме показником "відновлення прав". Причому – і це важливо – угорці наполягають на конкретних деталях і обсягах рішення Києва за кожним із пунктів.
Ці деталі також поступово змінюються та уточнюються угорською стороною під час переговорів, тому список є "живим" і подекуди його дослівне прочитання вже не відображає поточних вимог. Але його основа – тобто суть проблеми, яку угорська сторона вимагає виправити, – лишається незмінною.
Консультації за документом тривають.
До них долучені щонайменше кілька міністерств; представники місцевої влади в Ужгороді тощо. Також список передавали експертам, що опікуються угорськими питаннями, представникам інституцій ЄС та держав-партнерів, але публічним він не став, бо були очікування, що Угорщина відмовиться від частини вимог.
Угорці вже пішли на поступки щодо кількох найбільш токсичних формулювань.
Наприклад, вимога Будапешта про те, що у законодавстві України має бути запроваджена концепція "культурної автономії" (ця норма дійсно існувала до 2023 року), зустріла категоричне "ні" Києва.
І дійсно, після російської гри навколо "автономії" в Криму цей термін в Україні має таке навантаження, що його немає сенсу навіть обговорювати. Цього просто не буде. Тому на останніх раундах угорці послабили цю вимогу і погодилися на пошук альтернатив, і вже є певні цілком робочі ідеї.
Тому, хоча "ЄвроПравда" і змушена опублікувати текст 11 вимог (він наведений в кінці цієї статті), ми також закликаємо брати до уваги його змінюваність.
Саме через це ми додаємо до усіх пунктів коментарі з відомими нам (але, можливо, також не останніми) деталями переговорів. Але спершу – коротко пояснимо, навколо чого суперечка триває зараз.
Найбільш проблемні вимоги Угорщини
У січні, коли міністр Сійярто привіз на переговори свій список, в Україні недооцінили те, яку вагу та зміст Угорщина у нього вкладає.
Тоді в заявах українського міністра Кулеби не йшлося про згоду виконувати угорські бажання – натомість він обіцяв пояснити угорському колезі, чому ми вважаємо, що захист угорської меншини вже втілений і угорськомовні українці Закарпаття вже мають ті права, про які просить Будапешт.
Десь таким чином і були побудовані перші відповіді Києва на закиди угорських колег.
Однак це не спрацювало. Будапешт не поступався і вимагав зміни законів. При цьому угорський уряд висунув доволі абсурдну вимогу про те, щоб усі деталі меншинного, освітнього законодавства тощо були ухвалені саме у формі законів, а не рішень уряду чи Міносвіти.
Те, що іноземний уряд вимагає від України ухвалити якісь закони, саме по собі обурливо.
Але до цього питання ми повернемося трохи згодом. А зараз – про зміст пунктів, які роблять змістовно неможливим схвалення частини угорських вимог.
Однією з двох найпроблемніших є вимога за номером 11 про політичне представництво представників угорської меншини, за якою Угорщина, втім, вже почала йти на компроміс.
У Орбана спершу хотіли нав’язати Україні систему, що зараз діє в Угорщині, де представники кількох національних меншин (серед них, до речі, українська) мають гарантоване законом представництво у парламенті. Інша річ, що, по-перше, ці представники меншин обмежені у правах, а по-друге, в реаліях режиму Орбана на ці посади проводять людей, лояльних уряду. Однак за законом, на папері – таке право є. Тож Будапешт вимагав, щоб і Україна запровадила щось подібне.
По суті, йдеться про реформу виборчої системи в Україні.
Утім, ця ідея є політично неприйнятною (парламент ніколи за таке не проголосує) та технічно неможливою. Для її втілення треба змінити "захищений" розділ Конституції, що потребує проведення всеукраїнського референдуму. Шансів на це – нуль, і до того ж це заборонено під час воєнного стану. Зважаючи на це, Угорщина вже сигналізує про можливість поступок у цьому питанні.
А от від іншої політичної вимоги Будапешт не планує відступати. Там вимагають, щоб Україна скасувала законодавчу вимогу для всіх обраних посадовців знати державну мову і виступати нею на засіданнях рад, до яких ті обрані. Тобто щоб депутатом облради, ба навіть Верховної Ради, міг стати український угорець, який не володіє українською.
Але ключовою проблемою стало навіть не це.
Найскладнішим стало визначення в Україні місць з особливим рівнем гарантії прав угорців.
Ця норма є в законі й зараз: йдеться про міста і села "зі значною кількістю" представників меншини (від 15%) та з "традиційним" проживанням меншини (від 10% протягом останніх 100 років). У цьому разі за рішенням місцевої ради можна, наприклад, розміщувати дорожні знаки двома мовами.
Будапешту цього виявилося замало.
Там, по-перше, вимагають автоматично визнати "традиційно угорськими" усі населені пункти Закарпаття, навіть ті, в яких угорці історично ніколи не жили. Підстава – те, що загалом у Закарпатській області за переписом 2001 року та попередніх років частка угорців складала понад 10%.
По-друге (напевно, чекаючи, що першу вимогу протиснути не вийде), у Орбана вимагають скасування норми про 10% у принципі. Тобто якщо хоч скількись жило традиційно – то це "угорська" територія.
По-третє, від нас вимагають відмовитися від рішення місцевих рад у цьому процесі й зробити присвоєння статусу автоматичним. Останній пункт, до слова, має під собою підстави: є випадки, коли місцева рада відмовляється визнавати цей статус попри наявність необхідного відсотка.
По-четверте, категорично звучить вимога про те, щоби використовувати лише перепис 2001 року (відтоді кількість угорців, що живуть на Закарпатті, скоротилася майже удвічі; більшою мірою через роздачу Орбаном угорських паспортів).
І найголовніше: в уряді Угорщини прямо кажуть, що цей блок є визначальним для всього комплексу з 11 вимог. Мовляв, без нього про решту немає сенсу й говорити.
Причина такої категоричності зрозуміла. У Орбана знають, що рік за роком втрачають Закарпаття. В Ужгороді, Мукачеві й Хусті – символічних для Угорщини містах – ще від радянських часів частка угорців впала нижче 10%. Нині Будапешт побачив шанс використати історичну можливість і шантажем змусити Україну повернути їм "угорськість", якої давно немає в реальності.
Зважаючи на відтік угорців навіть з Берегівського району, Орбан може одного дня стикнутися з наслідками і там – і намагається цьому запобігти.
А ще у сусідньому, 10-му пункті не вдається знайти компроміс про використання угорської національної символіки у місцевих органах влади і комунальних підприємствах. Україна хоче, щоби перелік такої символіки затверджувався рішенням Кабміну, Будапешт виступає проти будь-яких обмежень. І це не теоретична, а цілком практична суперечка: символіка угорської меншини співпадає з угорською державною. Наприклад, у багатьох громадах є правило, що на відкритті і закритті всіх сесій місцевих рад депутати співають державний гімн Угорщини. А коли ця дивна традиція привертає увагу СБУ – то відповідають, що це просто така угорська молитва, а її збіг з гімном іншої держави – це просто випадковість.
Цілком логічно, що Київ хоче покласти цьому край. Компроміс із Будапештом тут знайти наразі не вийшло.
Де Україна погодилася на поступки?
Треба наголосити, що Україна у попередніх консультаціях з Будапештом пішла на певні поступки навіть за конфліктними пунктами. І не варто поспішати говорити, що це "зрада". Адже частина угорських вимог має реальне підґрунтя.
Наприклад, пункт закону про обов’язкове знання української мови обраними посадовцями.
З Києва ця вимога може видаватися безсумнівною і непорушною, але у деяких селах Берегівського району ситуація може бути іншою. Якщо в селі майже всі мешканці є етнічними угорцями – то як там обрати україномовну сільраду? І який практичний сенс у нормі про ведення сесії українською мовою? Це нереалістично. Тому українська сторона погодилася на винятки з цих правил для депутатів місцевих рад.
Але навіть в облраді Закарпаття або у райраді Мукачівського району виступи обраних депутатів угорською будуть дивними. Дискусія про це ще триває.
Раціональні міркування є основою майже усіх угорських вимог. І наразі компроміс знайдений за більшістю пунктів, а у частини мови освіти – практично за усіма.
Єдиний виняток – вимога Угорщини про відновлення за частиною шкіл статусу угорськомовних (скасований законом про освіту 2017 року). Точніше, тут знайшли більш нейтральне формулювання – "заклад загальної середньої освіти національної спільноти" (зауважимо, на російську мову це не поширюватиметься, йдеться лише про мови ЄС). Однак тут з’явилася абсурдна вимога Будапешта про те, щоб такий статус присвоювали усім школам, де хоча б в одному класі викладання ведеться угорською.
Ця вимога суперечить логіці, але Будапешт твердо на ній стоїть, і компроміс наразі не проглядається.
А насправді причина такої непоступливості Орбана – та сама, що й зі статусом закарпатських населених пунктів. В уряді Угорщини знають, що втрачають колишні "угорські" школи, бо подекуди угорськомовні батьки, бажаючи своїм дітям кращого майбутнього, самі віддають їх в україномовні класи. І це логічно, бо це відкриває перед дітьми можливість робити кар’єру в Україні, брати участь у політичних процесах тощо, і школи стають двомовними, а не лише угорськими.
А Будапешт хоче зупинити зміни і задіює для тиску на Україну механізми ЄС.
А це обов’язково виконувати?
Чимало читачів, напевно, ставлять собі це запитання. А також те, що ми вже згадували вище: чи є прийнятним у принципі, що інша держава втручається у внутрішню політику і намагається диктувати, які закони має ухвалювати Україна.
Відповідь багатьом не сподобається, але така реальність: на жаль, на шляху до вступу в ЄС буде дуже багато вимог щодо зміни українських законів. Частина цих вимог буде для нас дуже неприємною та навіть обурливою.
Цей шлях та ці емоції проходили усі держави з останніх хвиль розширення, які зрештою стали членами ЄС.
У тому числі ці вимоги часом стосуються сфер, щодо яких у ЄС може не бути спільного законодавства, але є спільні підходи – як-от питання верховенства права, або протидії корупції, або поваги до прав меншин. Вимоги щодо меншинного законодавства з боку сусідів, до речі, спливали у переговорах багатьох кандидатів, ми тут не унікальні.
Але якщо у питаннях торгівлі, промислових стандартів чи то довкілля норми ЄС є твердими і безальтернативними (член ЄС має запровадити їх усі, і дискутувати можна лише про перехідні періоди), то у питаннях демократичних реформ є можливість і "пободатися", доводячи, що наше законодавство і його втілення є цілком європейськими.
Тож і втілення угорських вимог не має бути дослівним та автоматичним.
Адже частина цих вимог є явно неадекватними та перетинає червоні лінії.
Сперечатися необхідно – і ті дані, які має "ЄвроПравда", доводять, що уряд це робить. Станом на зараз у ключових моментах не було неприйнятних поступок.
Варто також зупинитися на питанні юридичного статусу угорського переліку.
На щастя, він НЕ ЗАФІКСОВАНИЙ у переговорній рамці України з ЄС. Це – ключовий юридичний момент. Адже Угорщина прагнула інтегрувати його саме туди і в якийсь момент навіть отримала згоду європейських партнерів, які не зрозуміли її маніпуляцій. Петер Сійярто навіть публічно оголосив про це – однак згодом ситуація змінилася.
Деякі неприємні деталі у рамку все ж увійшли.
Це і згадки про мову освіти та права меншин (що було прогнозовано, Угорщина включає їх в усі документи ЄС щодо України). Це і згадка про те, що Україна на шляху до членства має також виконувати угоди з державами-членами ЄС (цю норму теж пролобіювали угорці, щоби потім посилатися на двосторонні угоди про неможливість зменшення прав меншин).
А ще у рамці "завдяки" угорському уряду є дуже нетипова фраза про те, що регулювання прав меншин має відбуватися "у відповідності з Конституцією України". Причина – міфологізована Будапештом норма ст. 92 нашої Конституції про те, що "права... національних меншин… визначаються виключно законами України". Чомусь угорська влада вирішила, що це забороняє запроваджувати будь-які регулювання освіти чи подібних питаннях підзаконними актами.
Але це не стане нездоланною перешкодою. Довести свою правоту у цих випадках реально.
11. Обмеження використання ??мови в політичному житті, запровадження обов’язкового володіння ??мовою в суспільному житті та скасування можливості незалежного політичного представництва. Просимо забезпечити вільне використання мов під час парламентських та місцевих виборів ???і референдумів, ???скасування умовностей щодо використання мови національної меншини в суспільному житті та забезпечити права на представництво в парламенті.
Головне – щоби Київ продовжував боротися і проявляти принциповість там, де у нас є аргументи. Бо уряд Орбана не раз доводив, що посилює тиск на тих, хто вразливий та сигналізує про можливість поступок.
І зокрема, категорично не можна втілювати ті поступки, на які ми принципово погодилися, доки у Орбана не погодяться зняти решту своїх абсурдних вимог. Тут має діяти принцип "все або нічого".
Головна невідома у цій історії – це питання про те, чи є в угорського уряду в принципі намір шукати компроміс. Чи всі тактичні кроки назустріч є лише прикриттям, а реальна його мета – заблокувати рух України до ЄС? Виключати останнього не можна. Зрештою, Орбан багато разів доводив діями, що насправді йому глибоко байдужа доля і права угорської меншини в Україні, це для нього лише інструмент у досягненні політичних цілей.
Відповідь на це питання дізнаємося з часом.
Але історія наших непростих відносин у трикутнику Україна-Угорщина-ЄС доводить, що навіть коли Орбан твердо налаштований зупиняти рух України на Захід, йому все одно доводиться поступатися. Адже решта Європи – на нашому боці.
Те, що днями ми, попри угорський опір, почали переговори з ЄС, є ще одним наочним доказом цього.
Перелік з 11 вимог Угорщини
Розгорнути список:
- Забезпечити на законодавчому рівні відсутність можливості одноосібного права директорів шкіл змінювати рішення щодо викладання певних предметів українською/угорською мовою (крім предметів "Українська мова", "Українська література" та "Історія України", викладання яких українською мовою передбачене відповідним законом).
Є компромісні формулювання, на які погодилася Угорщина: для розширення кількості предметів для вивчення українською потрібна згода/ініціатива батьків двох третин учнів.
- Забезпечити використання угорської мови в усьому освітньому процесі, у тому числі можливість використання угорської мови під час усіх інших заходів, зустрічей, засідань, а також у процесі створення іміджу закладу (у рекламі, на вебсайті тощо).
За перебігом переговорів, компроміс видається реальним. Правки, які дискутуються тут і далі, дають додаткові права в освіті лише для офіційних мов ЄС, тобто на російськомовну освіту це не поширюватиметься.
- Відновити на законодавчому рівні статус "школа національної меншини" з навчанням угорською мовою.
Один з проблемних пунктів, але для Угорщини – один з ключових.
Україна готова обговорювати запровадження статусу "заклад загальної середньої освіти національної спільноти" (можливо, також із поширенням на дошкільну освіту), але пропонує надавати його лише школам, де угорськомовне викладання є у 75% або більше класів. Будапешт вимагає цей статус, якщо в школі є хоча б один угорськомовний клас, з усіма наслідками для таких шкіл.
- Забезпечити право обрання мови навчання для вишів та закладів профтехосвіти, у тому числі приватних.
Компроміс видається можливим, але залежить від п.3.
- Забезпечити можливість за заявою випускників шкіл отримати переклад угорською мовою завдань ЗНО та НМТ (крім завдань з української мови та літератури, іноземних мов).
Сторони домовилися про компроміс.
- Територіальною сферою застосування законодавства про використання мов є не "адміністративна одиниця", а "населений пункт" (що юридично не є адміністративною одиницею). Просимо використовувати поняття "населений пункт" та "адміністративна одиниця" в якості територіальної сфери застосування.
Сторони домовилися про компроміс.
- Наявність відповідної відсоткової кількості населення не дає автоматичного права на використання мови, потрібне ще ухвалення відповідного рішення місцевою владою. Прохання не повʼязувати застосування мовних прав з рішенням будь-якого органу (як-от місцевої ради) за умови дотримання необхідного співвідношення чисельності населення, а забезпечити їх національній меншині відповідно до закону (з урахуванням даних останнього перепису населення – наразі 2001 року).
Проблемне питання з дуже розбіжними позиціями. Угорщина, по суті, вимагає визнати всю Закарпатську область територією традиційного проживання угорців, із відповідними змінами, починаючи з двомовних вивісок навіть у тих пунктах, де угорці масово ніколи не проживали, або проживали колись, а зараз їх майже не лишилося.
Також серйозною проблемою є фіксація 2001 року – відтоді багато етнічних угорців поїхали з України; це пропонується ігнорувати.
- Умовою реалізації мовних прав національної меншини, що проживає на даній території "традиційно" (щонайменше 100 років), є принаймні 10% населення, а для "значної кількості" меншини – 15%. Просимо у випадку "традиційно" (щонайменше 100 років) проживаючої національної меншини скасувати умову наявності 10% населення.
Дуже проблемний пункт у частині щодо скасування вимоги про 10%. Про наслідки – див п.7.
- Мовні обмеження в повсякденному житті та непропорційне покарання за порушення мовних правил. Просимо на законодавчому рівні повністю зняти мовні обмеження у відображенні топонімів та географічних назв мовою національної меншини, у контактах з органами державної влади та в закладах охорони здоровʼя, під час спортивних заходів, в галузі туризму, а також щодо обовʼязкового відображення інформації українською мовою або використання субтитрів при поширенні будь-якої публічної інформації (наприклад, у кіно, театрі, на плакатах, у рекламі).
Компроміс видається можливим.
- Скасування концепції культурної автономії. Просимо включити поняття культурної автономії в правову систему. Просимо забезпечити право вільного використання національної символіки та право вільно відзначати національні свята.
Угорщина відмовилася від вимоги про автономію, тепер компроміс видається реальнішим, але є серйозний камінь спотикання щодо вільного використання угорської державної символіки у роботі органів місцевої влади.
- Обмеження використання угорської мови в політичному житті, запровадження обовʼязкового володіння державною мовою в суспільному житті та скасування можливості незалежного політичного представництва. Просимо забезпечити вільне використання мов під час парламентських та місцевих виборів і референдумів, скасування умовностей щодо використання мови національної меншини в суспільному житті та забезпечити права на представництво в парламенті.
Один з ключових проблемних пунктів. Угорщина тут вийшла за межі навіть своєї концепції про те, що вона вимагає лише скасування змін, запроваджених після 2014 року. По суті, йдеться про реформу виборчої системи, щоб забезпечити представництво угорської меншини у Верховній Раді. Утім, через граничну абсурдність ідеї Будапешт вже почав давати сигнали про готовність від неї відмовитися (хоч і не зняв вимогу повністю).
Однак у цьому пункті є низка інших конфліктних складових – зокрема, про скасування вимоги про знання української мови для всіх обраних посадовців; дозвіл на виступ угорською на засіданнях рад тощо. Компроміс наразі не знайдений.
