Мирне життя закінчилося не лише для Курської, а й для Бєлгородської і Брянської областей РФ
Новий тиждень війни розпочався з повідомлень про бої у прикордонному Красноярузькому районі на заході Бєлгородської області РФ. Це вже четвертий район російської території, охоплений бойовими діями, разом із Кореневським, Суджанським та Бєловським районами Курської області.
Російські ТГ-канали розповідають, що ЗСУ розпочали атаку поблизу автомобільного пункту пропуску "Колотилівка" у Красноярузькому районі. Донедавна це був останній пункт пропуску, який працював на російсько-українському кордоні, але з 6 серпня його закрито. Саме того дня ЗСУ розпочали наступ у Курській області.
Губернатор Бєлгородської області Вячеслав Гладков зранку 12 серпня оголосив евакуацію мешканців Красноярузького району. "У нас тривожний ранок, — повідомив він. — Ми починаємо переміщення людей, які живуть у Красноярузькому районі, у безпечніші місця".
Розширення замість поглиблення
Починалося все з наступу на фронті завширшки 10 км. У перші дні було зовсім не зрозуміло, що є пріоритетом для українського командування: поглиблення наступу чи розширення.
Чималої популярності набула версія про те, що метою ЗСУ у цьому наступі є місто Курчатов, в якому розташована Курська атомна електростанція. Росіяни, до речі, сприйняли загрозу всерйоз і почали копати траншеї за 15 км на південь від АЕС.
Проте зараз, наприкінці першого тижня наступу, можна дійти висновку (звісно, дуже обережного), що на цьому етапі пріоритетом є не поглиблення, а розширення. Ширина фронту вже наближається до 100 км, проте лише на деяких ділянках наші війська просунулися більш ніж на 10 км.
Напевно, це викличе розчарування у тих, хто вже намалював у себе в голові картинку, як ЗСУ кидають усі резерви на прорив до Курчатова та захоплення Курської АЕС. Аргументом на користь цієї версії є надія потім "обміняти" їх на місто Енергодар та Запорізьку АЕС, окуповані Росією. А головний аргумент проти — це побоювання, що якщо наші війська стрімко прорвуться до Курчатова, то потім вони можуть опинитися в оточенні. Щоб довго (тижнями та місяцями) утримувати АЕС, потрібно мати міцний тил.
Тому поглиблення ніхто не скасовував, але спочатку, мабуть, все ж таки стоїть завдання розширення наступу.
Хаос навколо сірої зони
Звісно, цей варіант здивує тих, хто вважає, що потрібно всі сили сконцентрувати на одному напрямку удару. Але один локальний удар має сенс тоді, коли необхідно захопити конкретний об'єкт. А от якщо метою є максимальне збільшення площі сірої зони і навколо неї зони хаосу, тоді необхідна серія ударів у різних точках на широкій лінії. Раніше це була лінія кордону, тепер це вже лінія фронту.
І ми бачимо, як це працює на свіжому прикладі Бєлгородської області. Атака на одній точці змушує евакуювати цілий район.
У Курській області сіра зона перевищує площею український плацдарм приблизно вдвічі, а її край проходить за 30-40 км від кордону. Сіра зона — це та місцевість, яка ще не зайнята ЗСУ, але вже не підконтрольна російському режиму. Звідти втекла вся місцева адміністрація разом із поліцією, ФСБ та МНС. Там діють українські диверсійно-розвідувальні групи. А спроби пробитися туди російських військ стримує українська артилерія.
Ще ширша зона евакуації. Спочатку вона включала тільки Суджанський район, потім до нього додалися Кореневський, Глушковський, Рильський, Хомутовський райони на півночі і Бєловський район на півдні (ще південніше лежить Красноярузький район Бєлгородської області, який теж евакуюється).
А зона хаосу ще масштабніша. Наприклад, у місті Льгові (населення 17 тисяч осіб) та Льговському районі евакуацію не оголошено, але народ звідти масово біжить, побоюючись прориву ЗСУ. "Вулиці порожні. Практично всі магазини закриті. Саме час для мародерства, а будь-який чужинець, що раптом вирішив приїхати сюди, здається ворожим елементом", — розповідають російські "Аргументы и факты". Автори репортажу з Льгова цитують 78-річну мешканку, яка залишає місто разом із ними: "Дуже страшно в місті. Магазини закриті. Аптеки закриті. Виїхати я не могла. Сусіди мої, у кого машини були, всі виїхали. Молодь вся виїхала до знайомих".
Майже така ж ситуація у місті Курчатові (39 тисяч осіб) та Курчатовському районі. Там якщо не паніка, то як мінімум дезорганізація та руйнація звичного способу життя. 9 серпня російські медіа повідомили, що під'їзди до Курської АЕС перекрито, на будівництві Курської АЕС-2 (її введення в експлуатацію заплановано на 2025 рік) все знеструмлено, а будівельники залишили об'єкт.
До цього потрібно додати повідомлення у соцмережах про те, що Курська АЕС вже замінована. Не дивно буде, якщо Путін сам її підірве. 11 серпня росіяни вже влаштували фарс у вигляді нібито "пожежі на Запорізькій АЕС". Кремлівська маріонетка Євгеній Балицький назвав пожежу "результатом обстрілу міста Енергодара з боку ЗСУ", хоча насправді жодної пожежі не було, просто окупанти привезли до градирні АЕС шини та підпалили, щоб створити великий стовп диму.
Якщо хаос навколо сірої зони наростатиме, ефект може виявитися навіть значнішим, ніж якби Курська АЕС була захоплена ЗСУ.
Тепер слідом за Курщиною у цю зону хаосу втягнуто і Бєлгородщину. Якщо врахувати, що Бєлгород розташований за 35 км від кордону з Україною, то перспектива паніки та дезорганізації виникає перед усією областю.
Брянськ на черзі
Національний антитерористичний комітет РФ, головою якого за посадою є директор ФСБ Олександр Бортніков, 10 серпня оголосив режим контртерористичної операції (КТО) у трьох областях РФ: Брянській, Курській та Бєлгородській. Це означає, що для мешканців кожної з цих областей мирне життя закінчилося.
Кремль не знає, де буде завдано нових ударів ЗСУ. Тому він мусить чекати їх звідусіль.
12 серпня Путін провів нараду, на якій спеціально заспокоїв та обнадіяв жителів Брянщини. Він розповів, що хоч війна ще не прийшла до них, але незабаром це буде виправлено. "Якщо сьогодні у Брянській області відносно спокійно, це ще не означає, що завтра ця ситуація там також збережеться", — сказав Путін.
Ще він поділився підозрами про мету українського наступу на території РФ: "Для нас очевидно, що ворог і далі намагатиметься дестабілізувати ситуацію в прикордонних регіонах з метою розгойдати внутрішню політичну ситуацію в нашій країні".
Тобто Путін сам зізнався, що для нього найстрашніше в українському наступі — це не плацдарм ЗСУ на російській території, а політичний хаос у Росії.
І Путін не лише так каже — він так думає і так діє. Він боїться не воєнних успіхів ЗСУ, а політичної дестабілізації у РФ. Тому не називає війну війною. Натомість у трьох областях оголошено КТО, якою керує не генштаб російських військ, а директор ФСБ.
Нова воєнна реальність
Але це не означає, що Путін та Бортніков ігнорують нову воєнну реальність. Вони змушені дбати про посилення оборони у кожній із трьох областей, де оголошено КТО. Усюди потрібно зміцнювати фортифікації, нарощувати угруповання військ, забезпечувати їх технікою, боєприпасами та дронами.
Тому Путін уже знімає підрозділи з окупованих територій України і перекидає їх на російські території, які очікують на прихід ЗСУ. Тобто КТО в буквальному сенсі відбирає сили у СВО — "спеціальної воєнної операції", як Путін називає російське вторгнення в Україну. Чим більше сил йому знадобиться для КТО, тим слабшою буде СВО.
Український наступ створив Путіну ще одну проблему: йому доведеться прибирати із зони КТО своїх солдатів-строковиків. У зоні СВО офіційно російських строковиків немає, лише контрактники та мобілізовані. Але підрозділи вздовж кордону з Україною, навпаки, комплектувалися переважно строковиками (бо контрактники необхідні на війні).
Путін, звісно, може сказати, що КТО — це не СВО, тому нехай строковики стоять на кордоні та захищають Росію від "терористів". Але такий захист навряд чи буде ефективним. Бо строковики, на відміну від контрактників, не наймалися на війну, і швидше здадуться в полон, ніж ризикуватимуть своїм життям заради Путіна.
Отже, український наступ породжує хаос не лише у трьох областях РФ, а й у всій російській військовій машині. Однак, не слід розраховувати на швидкий результат. Для швидкого результату потрібні резерви, на порядок потужніші, ніж ті, які ми маємо. Але наразі навіть наявними силами наша армія вселяє в Путіна страх хаосу і змушує в цьому зізнаватися.
