Російська дезінформаційна машина - це не набір випадкових вкидань, а ретельно вибудувана система. Її найкраще уявити як айсберг, де найгучніша пропаганда - лише вершина, видима частина, за якою ховається складна і глибока інфраструктура.За кожним чиновником або телеведучим на державних каналах стоїть безліч менш помітних гравців - від сайтів і блогів до акаунтів у соцмережах, «незалежних» коментаторів і псевдоекспертів. Ці канали підсилюють один одного, сперечаються, висміюють, плутають і розкручують неправдиві наративи, працюючи на спільну мету - зміцнення впливу Кремля в інформаційному просторі.
Російські кампанії з маніпулювання інформацією за кордоном базуються на добре профінансованій і ретельно організованій системі. Вона охоплює як відкриті, так і приховані структури, включає державні та недержавні елементи і здатна швидко адаптуватися, застосовуючи індивідуальні підходи залежно від регіону - як поруч із Росією, так і за тисячі кілометрів.
Дослідження вже називали цю систему цифровою гідрою, підкреслюючи її здатність розвиватися і трансформуватися. Третій звіт Служби зовнішньополітичної діяльності ЄС (EEAS) пропонує новий погляд на цю архітектуру через технічні та поведінкові індикатори. Такий підхід дає змогу глибше зрозуміти, як працюють сайти, соцмережі та інші цифрові канали дезінформації, і побачити, що ховається за фасадом.
Деякі прокремлівські ресурси відкрито демонструють свої зв'язки з владою. Наприклад, головний редактор RT заявляла, що телеканал важливий для Росії так само, як Міністерство оборони. При цьому сам RT активно запускає проєкти, маскуючи їхнє походження і джерела фінансування.
Там, де навмисно приховуються фінансові або редакційні зв'язки, фахівці використовують технічні та поведінкові індикатори. До перших належать цифрові відбитки - хостинг, домени, інфраструктура. До других - характер публікацій, шаблони, що повторюються, використання ШІ та автоматичних репостів. Це допомагає класифікувати джерела дезінформації залежно від їхньої близькості до Кремля і розуміти їхню роль у загальній системі.
Уся архітектура дезінформації ділиться на чотири шари. Верхній - офіційні державні канали: міністерства, відомства, представники Кремля. Це відкриті рупори, які задають тон усій системі. Вони першими озвучують фейки, які потім підхоплюються іншими учасниками - від ЗМІ до анонімних телеграм-каналів. Іноді вони самі посилаються на ці анонімні джерела, просуваючи теорії змови на високий політичний рівень. Міжнародні форуми стають для них інструментом легалізації неправдивих наративів.
Другий шар - контрольовані державні ЗМІ. Це великі федеральні телеканали, RT, Sputnik. Їхні зв'язки з владою очевидні, а редакційна політика повністю підпорядкована державному порядку денному. Багато з них були санкціоновані Євросоюзом за роль у підтримці війни проти України.
Третій шар - канали, афілійовані з державою, але такі, що не розкривають цих зв'язків. Вони працюють у «сірій зоні», видаючи себе за незалежні джерела. Приклад - NewsFront, зареєстрований в анексованому Криму, що діє різними європейськими мовами. Він створений людьми, пов'язаними з російськими спецслужбами, і роками просуває прокремлівські наративи. Його діяльність розкривали і онлайн-платформи, і урядові розслідування. Аналогічним чином діяла й операція «Доппельгангер», у рамках якої було створено мережу фальшивих сайтів для впливу на українську та європейську аудиторію.
Четвертий і найприхованіший шар - канали, орієнтовані на державу. Формально вони не пов'язані з Кремлем, але демонструють стійкий збіг за змістом, тактикою та інфраструктурою. Це акаунти, блоги, сайти-імітатори, які беруть участь в операціях на кшталт False Façade і Portal Kombat. Вони ще не приписані безпосередньо Кремлю, але відіграють важливу системну роль у його дезінформаційній архітектурі.
Вивчення і картографування всіх цих каналів за ступенем близькості до російської держави - це не просто класифікація. Це спосіб зрозуміти, як працює складна система інформаційного впливу, і навчитися їй протистояти.