В інтерв’ю британському журналісту Пірсу Моргану президент Володимир Зеленський заявив, що почувається зрадженим США як партнером. З ним погоджуються не лише українці, а й європейські лідери. Просто не говорять про це гучно
Це було вже!
Фраза-мем другого президента України Леоніда Кучми дуже добре характеризує вчинок американської адміністрації. Нашу країну Штати зраджують не вперше, але вперше продають ворогу і фактично примушують до капітуляції. Перша велика зрада — примус до укладення Будапештського меморандуму. 5 грудня 1994 року в угорській столиці Леонід Кучма, президент США Білл Клінтон, британський прем’єр Джон Мейджор та російський президент Борис Єльцин поставили підписи на папірці, котрий, як з’ясувалося через 20 років, не давав нашій державі жодних гарантій безпеки. У 2014 році, після анексії Криму та війни на Донбасі, вже інший американський президент Барак Обама просто стояв осторонь. У 2023 році він пояснював: США не втрутилися, бо в Криму було багато симпатиків Росії. Беззуба позиція Штатів та президента Обами лише посилили апетити Путіна.
Третя зрада — виїзд американської дипломатичної місії з України перед повномасштабним вторгненням. Тут, звісно, можна розповідати про цінність життя дипломатів, але якби залишилися американці, навряд чи тікали б інші посольства: якщо киває п’ятами гегемон, інші біжать слідом.
Після того, як Київ вистояв під тиском агресора, США почали робити щось більше за виказування глибокого занепокоєння. За президентства Джо Байдена в українців до американської влади претензій не виникало, хіба одна: повільне надання військової допомоги. Як тоді слушно зауважували експерти: Вашингтон робить так, щоб не перемогла жодна зі сторін.
У квітні 2024 року Палата представників, а за нею і Сенат схвалили історичне рішення про надання Україні майже $61 млрд. Однак із запізненням на півроку. Байден вніс запит на таку суму до Конгресу у жовтні 2023 року, проте республіканці заблокували рішення під тиском трампістів — ті вимагали від Білого дому зробити жорсткішим міграційне законодавство та дати гроші на посилення кордону з Мексикою. Потім придумали ще одну причину затягувати час — погоджувалися підтримати окремо допомогу Ізраїлю, а вже потім колись Україні. Адміністрація Байдена відмовилася дробити пакет допомоги. Політичний футбол ледь не завершився великою зрадою для України — законопроект ухвалили тільки після того, коли частину суми (не військові видатки) оформили як умовно-поворотну позику.
З поверненням Трампа до Овального кабінету розпочалась серія вкрай неприємних для України подій. Згадаємо про три найбільш болючі. Перша — сварка Трампа із Зеленським 28 лютого 2025 року, публічний тиск на нього. Наслідком цього стало призупинення надання розвідданих Україні одночасно з зупинкою військової допомоги 5 березня минулого року. Недружній вчинок американців негативно вплинув на роботу ППО та ускладнив координацію далекобійних ударів по російських військових цілях в тилу. Згодом США відновили надання розвідданих, але повторили свій шантаж у жовтні цього року.
Друга болюча зрада — домовленості Трампа з Путіним на Алясці 15 серпня минулого року, результатом чого став так званий "мирний план", а насправді план капітуляції України, який Вашингтон намагався нав’язати Києву. Спільними зусиллями з європейськими партнерами до кінця 2025 року вдалося відбитися від шаленого тиску Трампа.
Третя зрада відбувається просто зараз. Причому у взаєминах із Росією зупинятися глава Білого дому не збирається навіть попри те, що після "дизельної угоди" шанси республіканців не програти проміжні вибори хоча б до Сенату суттєво зменшилися. Але в цій ситуації вчинки Трампа не дивують, дивує слабка відповідь його опонентів. 12 сенаторів з обох партій вимагають скасування дизельної угоди, проте це лише 12 сенаторів. Ще група конгресменів з обох партій зареєструвала "Акт Рейгана" — законопроект, який заблокує будь-які покупки російської нафти і нафтопродуктів. Однак поки це лише гарна ініціатива, яка навряд чи втілиться в життя, якщо на проміжних виборах 3 листопада демократи не отримають більшість в обох палатах Конгресу. Вистачає заяв з осудом дій адміністрації від різних політків, як от від віце-президента за першої каденції Трампа Майка Пенса — він звинуватив колишнього боса у нехтуванні пам’яттю сенатора Ліндсі Грема. Але реального тиску на главу Білого дому всередині країни немає, тож усі сподівання — на свідомість американських виборців.
Кого ще зраджували Штати
Відомі хрестоматійні історії — зрада Південного В’єтнаму та ганебна втеча американців із Афганістану. Перша історія датується 1973 роком, коли Штати підписали Паризьку мирну угоду і вивели війська з В’єтнаму. Від американців підпис ставив Генрі Кіссінджер. США гарантували продовження військової та фінансової допомоги союзникам у Сайгоні, однак уже дуже скоро суттєво зменшили допомогу. На цьому тлі армія комуністичного Північного В’єтнаму пішла у наступ і в квітні 1975 року Сайгон був захоплений. Для населення південної частини країни це стало трагедією, а американці просто вмили руки. На той момент президент Річард Ніксон вже подав у відставку, аби не втратити посаду в результаті імпічменту через Вотергетський скандал. Трамп має всі шанси повторити долю Ніксона наступного року.
Друга хрестоматійна зрада — виведення американських військ з Афганістану у серпні 2021 року. Евакуація афганців, які допомагали американцям, перетворилася на безлад із людськими жертвами. Трамп нещадно критикував Байдена за таку ганьбу і стверджував, що ніколи б не допустив такого. Але саме його адміністрація 29 лютого 2020 року підписала угоду з талібами, за якою американські та натівські військові мали покинути Афганістан до 1 травня 2021 року — Байден лише реалізував цю угоду. Вийшло, м’яко кажучи, некрасиво.
Так само некрасиво вийшло з венесуельською опозицією. На початку 2019 року у Венесуелі сталася політична криза, тодішній голова парламенту країни Хуан Гуайдо проголосив себе виконувачем обов’язків президента, оскільки Ніколас Мадуро — узурпатор. США (тоді президентом був Трамп) визнали Гуайдо президентом, однак за каденції Байдена Білий дім переглянув свою позицію, послабивши санкції проти режиму в Каракасі заради венесуельської нафти. На початку січня 2023 року двовладдя в країні закінчилося, Мадуро придушив опозиціонерів.
Як відомо, за другої каденції Трампа Мадуро викрали і вивезли до США, проте де-факто у Венесуелі і далі керують представники його режиму, просто віце-президентка Делсі Родрігес пішла на співпрацю з американцями, — їй залишили крісло в обмін на контроль США за нафтовими родовищами країни. Тож хоч Трамп і звільнив венесуельців від диктатора, вільних виборів в країні досі не відбулось — американського президента влаштовує мати справу з місцевими політиками, які просто перевзулися.
Кім, Іран, курди та порожні обіцянки: як Трамп став рекордсменом зі зрад партнерів
Загалом чи не найбільше зрад припало на президентство нинішнього глави Білого дому. За першої каденції він покинув сирійських курдів, яких американці використовували для боротьби з ісламістами, — у 2019 році США просто вивели своїх військових із півночі Сирії, залишивши союзників сам-на-сам із їхніми ворогами.
Та куди більше значення для подальшого світопорядку мали інші два рішення.
Перше — вихід США з ядерної угоди з Іраном, укладеної при Обамі. Нинішні події на Близькому Сході — відголосок У травні 2018-го Трамп в односторонньому порядку вивів Штати з угоди, яка діяла з 2015 року, повернув жорсткі санкції проти Ірану та ще й запровадив вторинні заборони. В цій угоді підписантами були не лише американці, а й європейські партнери по НАТО — Британія, Франція, Німеччина. Вважається, що саме після цього іранська влада відмовилася від взятих у 2015 році зобов’язань по ядерній програмі.
Друге рішення — дружба з північнокорейським диктатором Кім Чен Ином, з яким Трамп зустрічався тричі. Нічого путнього з цього не вийшло — самий лише піар, але союзники США в тихоокеанському регіоні, передовсім Японія, дивилися на ці шоу з тривогою. Якщо лідер найпотужнішої держави світу ставить на свій рівень одного із найбільших диктаторів, від такого президента можна очікувати будь-якої зради. Нині Вашингтон знову хоче поновити контакти з Пхеньяном.
Остання іранська воєнна авантюра Трампа вивила величезну проблему: американці не змогли захистити від повітряних атак Ірану лояльні до США країни Близького Сходу. А в травні цього року Вашингтон ухвалив рішення скоротити військову присутність в Європі під приводом того, що посилюватиме війська в регіоні Тихого океану, аби протистояти експансії Китаю. При цьому Трамп провів кілька доволі дружніх зустрічей із Сі Цзіньпіном і не схоже, що він переймається експансіонізмом Пекіна. Швидше за все, це помста за відмову переважної більшості країн НАТО сприяти війні США проти Ірану.
На завершення — показова історія з постійною американською базою в Польщі. У травні цього року Пентагон без попередження скасував планове розгортання в Польщі 4 тисяч американських вояків. Коли вибухнув скандал, особисто Трамп пообіцяв спрямувати до Польщі 5 тисяч військових, мотивуючи це рішення тим, що польський президент Кароль Навроцький йому друг. Однак із розгортанням не поспішали. І от у вересні Трамп пообіцяв створити у Польщі постійну військову базу, яку назвуть його іменем. У Варшаві зраділи, навіть заявили про готовність фінансувати базу власним коштом. Та навряд чи хтось здивується, коли нічого з цього не вийде, бо Трамп побалакає з Путіним і в нього кардинально зміняться плани.
Відступи США від обіцянок та стратегічного партнерства, втім, не повинні посилювати антиамериканські настрої в Україні. Громадянське суспільство та притомні політичні сили за океаном знайдуть протидію своєму сьогоднішньому президенту, якщо він і далі зливатиметься в обіймах із диктаторами.
