Вибори до Конгресу США закінчилися розгромом Республіканської партії. Із "президента-переможця" Дональд Трамп перетворився на "кульгаву качку".
"Ви ще не втомилися перемагати?!" – два роки тому постійно запитував американців Дональд Трамп. 3 листопада 2026 року американці відповіли: вони справді втомилися, і від Трампа, і від його нескінченних "перемог".
Причому втомилися значною мірою його колишні прихильники. У низці штатів республіканці застосували добре відому в Україні тактику штучного перекроювання виборчих округів, спираючись на підсумки виборів-2024. Це не допомогло – за демократів на цих виборах проголосувало чимало тих, хто два роки тому голосував за Трампа-президента.
Наприклад, республіканці втратили більшу частину підтримки серед афро- та латиноамериканців, чиї голоси у 2024-му стали важливою частиною впевненої перемоги Трампа.
Вялі спроби якось поставити під сумнів підсумки виборів у Білому домі швидко відкинули в міру підрахунку голосів. Розрив виявився надто великим, щоб серйозно опиратися. Зрештою, перемогу опозиції визнав навіть сам Трамп.
Невдовзі і для нього самого, і для всіх у світі, хто активно веде справи з американцями, почнуться зовсім інші часи. "Синя (колір демократів) хвиля", про яку напередодні виборів говорили соціологи, фактично виявилася "синім цунамі".
Ще на початку цього року подібних результатів на осінніх виборах не очікував ніхто: ні деморалізовані провалом 2024-го демократи, ні тим паче Трамп з його однопартійцями.
У Сенаті було достатньо просто відстояти кілька місць у традиційно "червоних" (колір республіканців) штатах. З Палатою представників справи виглядали складніше, але республіканці сподівалися, що перекроювання округів допоможе їм утримати мінімальну перевагу і там.
Фатальним стало одне-єдине рішення – початок війни в Ірані. Після видимих перших успіхів, на кшталт ліквідації верховного лідера Алі Хаменеї, незабаром стало зрозуміло, що режим вистояв.
Сама війна, з невизначеною метою та великими витратами, призвела до конкретних результатів: зростання світових цін на нафту, як наслідок – і до зростання цін в американських магазинах.
Одним пострілом Трамп прострелив собі одразу обидві ноги, порушивши головні передвиборчі обіцянки: не починати війни по всьому світу і підвищити добробут американців.
Далі все пішло по похилій. Чим більше Трамп вихвалявся тим, як він майже розгромив Іран, і применшував значення інфляції, тим більше це дратувало виборців, показували соціологічні дослідження.
Але навіть це могло й не призвести до такої електоральної катастрофи, якби президент США не був настільки впевнений у власній політичній інтуїції.
У низці виборчих перегонів він, по суті, у ручному порядку виставив проти демократів відверто слабких кандидатів. Наприклад, Кена Пакстона в Техасі – зрештою глибоко "червоний" штат нищівно виграв демократ Джеймс Таларіко. Або сестру покійного сенатора Ліндсі Грема, Дарлін, яка не має політичного досвіду – у Південній Кароліні вона програла демократці Енні Ендрюс.У Канзасі у вибір кандидата Трамп не втручався, але й це не допомогло – вперше з 1932 року штат представлятиме сенатор від демократів.
Протягом останніх пари місяців перед голосуванням Трамп вирішив рятувати ситуацію особисто, вирушивши у велике турне штатами. Утім, не факт, що це пішло партії на користь, з огляду на рекордно низькі рейтинги самого президента США.
Як повідомляли американські ЗМІ, стратеги партії навіть намагалися відмовляти Трампа від участі в деяких мітингах або принаймні проводити їх подалі від спірних округів. Розуміючи, що президентська активність там може схилити шальки терезів на користь їхніх опонентів. Або ж просто уникали згадок про президента у своїй агітації – кілька років тому таке просто неможливо було уявити.
"Уявіть, що в бюлетені – я!" – постійно закликав виборців Трамп під час турне. Виборці уявили. Зрештою, проміжні вибори перетворилися на референдум про довіру Трампу. Який він і програв.
Одразу після виборів Трамп, визнавши поразку своєї партії, заявив, що "працюватиме з демократами в Конгресі".
Але більш правдоподібним виглядає інший варіант, озвучений ним за кілька днів до голосування – що він перетвориться на "містера вето".
Справді, навіть без Конгресу в президента США залишається безліч повноважень. Одне з головних – саме право вето на будь-які ухвалені законопроєкти. Для його подолання потрібно по дві третини голосів в обох палатах Конгресу – стільки місць демократи навіть на настільки вдалих виборах не зберуть.
Натомість тепер у демократів з'явиться можливість активно розслідувати все, що Трамп і його команда зробили за останні два роки. І ігнорувати ці повістки на слухання в Сенат і Палату не можна.
Таким чином, американська політика в найближчому майбутньому повністю "провалиться" всередину самої себе – і Трамп, і його соратники, і його опоненти будуть цілодобово зайняті розслідуваннями, слуханнями, звинуваченнями, відповідями на звинувачення тощо, на все інше часу просто не залишиться.
У крайньому разі справа може дійти навіть до імпічменту, причому не обов'язково самого Трампа. Демократи вже двічі оголошували йому імпічмент у Палаті представників, але для відсторонення президента від посади потрібно, щоб ці звинувачення затвердив Сенат, 67 голосами зі 100. У демократів, за найкращого для них варіанту розвитку подій, буде 56.
А от для окремих членів його команди перспективи імпічменту цілком реальні. Наприклад, для міністра війни Піта Гегсета, який викликає відверте роздратування не лише в демократів, а й у багатьох республіканців.Утім, підсумки виборів дають і Трампу певний простір для маневру. Тепер не тільки він – єдиний відповідальний за стан справ у країні. У вмінні перекладати відповідальність за провали на інших президентові США не відмовиш (хоча на нинішніх виборах це йому й не допомогло).
Але якщо фактично американці не помітять підвищення рівня свого життя, через пару років, до президентських виборів-2028, від "синього цунамі" не залишиться й бризок.
Подальші сценарії розвитку подій залежать від відповідей на кілька ключових питань.
За останнє десятиліття Трамп зробив усе, щоб зробити Республіканську партію повністю підконтрольною. Майже всі партійці, навіть старі, авторитетні представники партійного істеблішменту прийняли ці правила гри.
Але вони працюють, поки сам Трамп на коні, і поки альянс із ним допомагає персональній кар'єрі окремого конгресмена чи сенатора.
Показовим був 2020 рік, коли після поразки на президентських виборах від Трампа відвернулися майже всі, крім його ближнього кола.
Зараз ситуація виглядає не такою драматичною, адже в нього попереду – ще цілих два роки президентства. Є численна, хоча й поріділа армія особистих фанатів.
Але буквально з ранку 4 листопада республіканський політикум переніcся думками в 2028 рік, до президентських виборів, на які Трамп не піде, – і до чергових виборів до Конгресу.
Чи варто зберігати Трампу лояльність, чи краще вже зараз дистанціюватися від нього – від цього питання залежатиме і те, чи знайдуться голоси на подолання президентських вето або навіть на імпічмент.
Хоча Трамп уже заявив, що за підсумками виборів не варто очікувати перестановок у його кабінеті, нікого не здивує, якщо багато членів його команди вже зараз віддадуть перевагу піти, не чекаючи виклику до Конгресу, а то й кримінальних переслідувань.
Звісно, президент США вправі видавати навіть превентивні помилування (коли людину не можна притягнути до відповідальності в майбутньому за вже скоєні федеральні злочини), але з огляду на стиль роботи команди Трампа, йому доведеться штампувати їх постійно, одним і тим самим людям. Імовірно, це теж сподобається не всім.
Безумовно, значна частина часу в Трампа йтиме на те, щоб відбиватися від нападок з боку демократичного Конгресу.
В умовно "конструктивній" частині його повноваження будуть помітно обмежені. Трамп, безумовно, намагатиметься кермувати країною в колишньому стилі, видаючи президентські укази й виходячи за межі повноважень. Але навіть у минулі два роки їх постійно блокували суди, що вже казати про майбутнє. Втім, у зовнішній політиці в Трампа апріорі буде ширше поле для маневрів.
Власне, ключове питання Трамп має поставити самому собі: яка його власна мета на два президентські роки, що залишилися. Оберегти себе та свій близький круг від переслідувань? І далі заробляти на всьому, від продажу Біблій до енергетичних проєктів на Близькому Сході? Забезпечити перемогу кандидата-республіканця на виборах-2028? Залишити по собі пам'ятну спадщину?
Якщо останнє, то мова не обов'язково піде про глобальні звершення на кшталт миру в Україні чи на Близькому Сході. Трампа щиро цікавлять насамперед матеріальні об'єкти, як-от перебудова Білого дому та околиць.
Навіть у своїй останній промові перед виборами до Конгресу, яка мала максимально мотивувати республіканців іти на вибори, він багато міркував про ремонт басейну перед Меморіалом Лінкольна та лагодження іржавих труб.
Обрані зараз конгресмени й сенатори складуть присягу лише 3 січня наступного року. Відтак у Трампа залишається рівно два місяці абсолютної влади, принаймні номінально.
Цілком можливо, що за цей період він з останніх сил спробує довести до ладу свої глобальні починання: ліквідація іранської ядерної програми або припинення російсько-української війни.
Відтак теоретично ризик різних ескалацій, військових чи дипломатичних, зараз може зрости. З іншого боку, хоча новий Конгрес збереться лише через пару місяців, "кульгавою качкою" для американського політикуму Трамп став уже зараз. І не лише для нього.
"Добрі демократи перемогли поганого Трампа, ура!" – така оцінка подій із Києва була б надзвичайним спрощенням.
З одного боку, після всіх "гойдалок", які Трамп влаштував Україні за останні два роки загалом і останні кілька тижнів зокрема, радість від його поразки, тим більше такої гучної, цілком зрозуміла.
З іншого, з ним та його універсальними соратниками на кшталт Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера справу доведеться мати й надалі. Зокрема, вже наступного тижня на переговорах в Абу-Дабі.
Втім, зараз ці переговори виглядають ще менш обнадійливими, ніж раніше. Через те, що Трамп тепер виглядає "кульгавою качкою" не лише для Вашингтона, а й для Москви.
Як повідомляв Bloomberg, у РФ зараз думають лише над тим, як далі послабити американські санкції та продовжувати війну.
У кремлівському геополітичному лексиконі Трамп зараз, найімовірніше, – це просто "лох", який "не зміг нарешать вибори". А з лохами не "домовляються" (про переустрій світу), їх "доять" (послаблюють санкції).
У крайньому разі Кремль може й далі пробувати спокушати Трампа "взаємовигідними угодами". Втім, якщо й за "червоного" Конгресу такі спроби викликали серйозний опір, то за "синього" опції для маневру в Трампа будуть серйозно обмежені.
Але при цьому не варто вважати, що всі демократи за Україну горою. Як і всередині Республіканської партії, там є радикальне крило – різні "демократичні соціалісти" та інші ліві чи навіть ліворадикали.
Щодо допомоги Україні вони нерідко налаштовані мало не більш критично, ніж їхні запеклі вороги, праворадикальні MAGA-республіканці. І в нинішньому Конгресі позиції лівого крила демократів помітно посиляться.
Тому щодо Києва в обох партіях Конгресу знайдуться і проукраїнські, і антиукраїнські діячі. Хоча деяких Україна, на жаль, не нарахується.
Так, "синьою хвилею" з Конгресу змило не лише антиукраїнську українку Вікторію Спартц, а й, наприклад, затятого проукраїнського республіканця Браяна Фіцпатріка, якого багато разів відвідував Київ і який активно намагався зірвати "дизельну угоду".
Втім, наявність опозиції "президент США – Конгрес США" дає достатньо простору для маневру. Все одно парламентарям доведеться домовлятися з Білим домом, навіть якщо в ньому сидить така людина, як Дональд Трамп.
Зазвичай це досягається шляхом взаємних поступок і складання законопроєктів-франкенштейнів, куди включають хотілки як парламентської більшості, так і Білого дому. Допомога Україні або збереження антиросійських санкцій цілком можуть бути частиною таких пакетних домовленостей.
"Ми тільки навчилися говорити мовою демократів, про цінності, місію, захист свободи і так далі. А тепер доводиться все це забувати і говорити мовою республіканців, про взаємні інтереси: "ми вам це дамо, а ви нам те", – говорив РБК-Україна один із представників української команди влади невдовзі після виборів-2024. Тепер доведеться заново згадувати забуте.
