Московський патріархат готується до «найскладнішого періоду в своїй історії»
16 листопада 2022 року президент Володимир Зеленський в ефірі національного телемарафону заявив, що Державну службу з етнополітики та свободи совісті – інституцію, яка займається релігійними питаннями, – необхідно зміцнювати та зробити більш незалежною. І тоді ж глава держави додав, що зараз консультується з Віктором Єленським, відомим релігієзнавцем та одним із ініціаторів автокефалії ПЦУ.
1 грудня РНБО ухвалила рішення про розширення повноважень Держслужби з етнополітики та свободи совісті. А вже 6 грудня Кабінет міністрів перевів відомство у пряме підпорядкування уряду, підвищивши таким чином його статус до рівня центральних органів виконавчої влади. Очільницю служби Олену Богдан було звільнено, а на її місце 16 грудня Кабмін погодив кандидатуру Віктора Єленського, якого хвалив президент.
У патріотичному таборі відверто радіють новому призначенню, адже новий глава Держслужби за часів президентства Петра Порошенка був одним із найініціативніших політичних діячів, які відстоювали надання Українській церкві автокефалії і відкрито критикували Московський патріархат.
В УПЦ МП навпаки перебувають у стані розпачу. Там переконані, що після призначення Віктора Єленського головою ДЕСС «ставлення Зеленського і державного апарату до Московського патріархату зміниться у гірший бік», Володимир Зеленський, якщо «розтопче» Московську церкву, буцімто втратить підтримку виборців
Хоча на офіційному сайті Державної служби у розділі «Керівництво» досі висить портрет Олени Богдан, «Главкому» стало відомо, що Віктор Єленський вже почав займатися питаннями реорганізації відомства. То хто ж такий Віктор Єленський, чому саме йому президент Володимир Зеленський видав «карт-бланш» на реформу релігійної політики в України і чому так страшно представникам УПЦ МП?
Найбільший «компромат» на Єленського
Віктор Єленський народився 26 березня 1957 року в місті Чадан Тувинського автономного округу РРФСР, де працювали його батьки. Того ж року вони повернулися до Києва, де пізніше Віктор Євгенович закінчить школу, а в 1982 році – історичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. У 1986 році брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС у складі спецбатальйону 731, що працював в особливо небезпечній зоні. Після чого молодий науковець повністю присвятив себе релігієзнавству та питанням релігійної політики.
Опоненти Віктора Єленського часто закидають йому, що «в релігію» він прийшов з атеїзму. Наприклад, у Вікіпедії доволі критично наголошується: «В радянський період Єленський характеризував протестантизм та іудаїзм, який були предметами його досліджень, винятково з атеїстичних позицій. Також виправдовував комуністичну політику щодо релігії». І трохи нижче, як ілюстрація, перераховуються деякі праці Віктора Єленського періоду 1988-1991 років, зокрема й кандидатська дисертація «Протестантське сектантство в радянському суспільстві: аналіз адаптивних процесів» (1989).
Дійсно, до 1991 року радянські релігієзнавці, як і переважна більшість істориків, філософів, етнографів, соціологів, навіть письменників і поетів, всю свою творчість мали узгоджувати з антирелігійними установками державного керівництва. Але «комуністичну політику» Віктор Єленський не виправдовував. Ось що він писав у статті «Держава і церква в СРСР: з історії передквітневого двадцятиліття» («Людина і світ», №1 (364), січень 1991 року): «Логікою Системи атеїзмові було відведено функцію гвинтика у велетенській ідеологічній машині, яка не дозволяла обивателю «схибити», взяти під найменший сумнів раз і назавжди усталені схеми».
Фахівців з релігієзнавства у Радянському Союзі готували виключно антирелігійні установи. Наприклад, в Україні 1 червня 1978 року була відкрита Київська філія Інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук при ЦК КПРС (1978 року перейменована на Міжреспубліканську філію Інституту). «Главкому» вдалося ознайомитися з документами Інституту (фонд 255), що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України. Є там і відомості про Віктора Єленського, які проливають світло на деякі епізоди його біографії.
Згідно з наказом №49 за підписом директора Інституту наукового атеїзму Олексія Онищенка від 21 жовтня 1987 року, Єленський В.Є. був зарахований «на посаду молодшого наукового співробітника сектору теорії та практики атеїстичного виховання». З цього ж документу можна дізнатися, що Віктор Євгенович в Інститут був переведений з Ради у справах релігій при Раді міністрів УРСР. Тобто структури, яка сьогодні у деяких функціях регулювання державно-церковних відносин чимось схожа на Державну службу з етнополітики та свободи совісті. 10 листопада 1988 року Віктору Єленському присвоєне вчене звання старшого наукового співробітника.
У червні 1991 року київська філія Інституту наукового атеїзму була розформована. Віктор Єленський спочатку перейде на роботу в Інститут соціології, а з 1992-го – стане провідним співробітником Інституту філософії НАН України ім. Г.С.Сковороди.
Досвід роботи в Інституті наукового атеїзму Віктор Євгенович не вважає чимось крамольним і тим паче компрометуючим. У своїй статті в журналі «Людина і світ» він напише: «Атеїзм – це цілком закономірний продукт цивілізації, який відстоює природність людського буття, а не є лише антитезою релігії». Ці слова підтверджуються популярністю праць, що видаються величезними накладами (і в Україні також), сучасних науковців-атеїстів, агностиків та засновників «скептичних спілок»: Карла Саґана, Стівена Гокінґа, Річарда Докінза, Стівена Новелла, Крістофера Гітченса, Сема Гарріса, Майкла Шермера, Паскаля Буайє, Ніка Лейна, Діка Свааба, Роберта Сапольські та інші. Тому опоненти Віктора Єленського, коли кидають у нього «атеїстичним» камінням, водночас закидують ним широку наукову спільноту.
Від журналіста-релігієзнавця до релігійного політика
Після проголошення Незалежності України Віктор Єленський зосереджується на трьох напрямах роботи: релігійна журналістика, викладацька діяльність і дослідження глобальних релігійних трансформацій.
У 1995-2004 роках він був головним редактором релігієзнавчого журналу «Людина і світ», який у той драматичний період міжцерковних відносин перетворився на майданчик для жвавих наукових дискусій щодо релігійно-суспільного розвитку країни.
Водночас з 1993 року Віктор Єленський вів спеціальну релігійну рубрику на Радіо «Свобода». З цим ЗМІ він працював доволі тривалий час, а в 2005-2008 роках навіть очолював Київське бюро Радіо «Свобода».
Паралельно, у 2001 році, Віктор Єленський стає головою Української асоціації релігійної свободи. На прохання Комітету у справах культури Парламентської асамблеї Ради Європи підготував проєкт Меморандуму, на основі якого ПАРЄ ухвалила Рекомендацію №1556 (2002) «Релігія і зміни у Центрально-Східній Європі».
У 1998 році стажувався у Колумбійському університеті (США). 2003 року Віктор Єленський захистив докторську дисертацію на тему: «Релігійно-суспільні зміни в процесі посткомуністичних трансформацій: Україна в центрально-східноєвропейському контексті». У 2004 році був стипендіатом програми Фулбрайт Україна, досліджував проблеми релігійної свободи та національної ідентичності в Університеті Брігема Янга (США).
Після приходу до влади Віктора Ющенка й ініціативи президента об’єднати українське православ’я задля отримання автокефалії Віктор Єленський, як журналіст і релігієзнавець, долучається до процесу. У 2007 році він намагався «розговорити» на цю тему тодішнього предстоятеля УПЦ МП Володимира (Сабодана). Проте українська філія Московського патріархату категорично виступила проти об’єднання православних на розумних і толерантних умовах держави – через створення Спільної богословської комісії. Як відомо, спроба Ющенка отримати автокефалію у 2008 році провалилася.
Після журналістського етапу Віктор Єленський – переважно на викладацькій роботі. Читав лекції в Дипломатичній академії при МЗС України, Українському католицькому університеті, Національному педуніверситеті ім. Михайла Драгоманова.
Вторгнення російських військ і окупація Криму внесли корективи у життя Єленського. У березні 2014 року він стає радником прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. І того ж року на позачергових виборах до Верховної Ради обирається народним депутатом від партії «Народний фронт».
16 червня 2016 року Верховна Рада оприлюднила офіційне зверненням до Вселенського патріарха Варфоломія І з проханням «регулювати церковну кризу» в Україні шляхом надання Православній Церкві Томосу про автокефалію. Одним із авторів цього послання був Віктор Єленський, який надалі брав участь у підготовці всіх законодавчих актів, спрямованих на врегулювання релігійного розбрату в православному середовищі.
Звісно, що активна участь в отриманні Православною церквою України автокефалії зробила його чільним членом списку «ворогів» УПЦ МП.
Що тепер чекає на Московський патріархат в Україні?
То як зміниться державна політика щодо УПЦ МП? І як вибудовуватиме свою стратегію і тактику Віктор Єленський на посаді голови Державної служби з етнополітики та свободи совісті, та й ще з широкими повноваженнями? Про це можна зробити попередні висновки з його інтерв’ю та заяв у ЗМІ.
Віктор Єленський не приховує свого критичного і навіть негативного ставлення до Моспатріархату. Ще в 2013 році у своїй ґрунтовній монографії «Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця ХХ – початку ХХІ століття» він критикував главу РПЦ Кирила (Гундяєва), який втручався у політичні процеси в Україні, «як своїми акціями, заявами та посланнями, так і своєю доктриною «русского мира», що стала прапором російського націоналізму і антивестернізму, реально працюючи на формування москвоцентричної східнослов’янської ідентичності».
У 2017 році, ще перебуваючи у стінах Верховної Ради, Віктор Єленський передбачав, що УПЦ МП самостійно не позбудеться контролю з боку Москви. Керівники Української православної церкви, попри воєнну агресію і окупацію частини України, «у всіх випадках, коли йдеться про відносини між країною-агресором і Україною, так або інакше стають на бік країни-агресора».
Кардинально не змінилося таке «синівське» ставлення до Кремля з боку керівництва УПЦ МП і після повномасштабного вторгнення путінських військ у лютому 2022 року. Представники Московського патріархату навіть не засудили Кирила за його криваву риторику і підтримку війни, а лише на Соборі 27 травня висловили йому «незгоду». Саме тому Віктор Єленський вважає, що структурам Московської церкви немає місця в Україні. «Позиція Моспатріархату та персонально патріарха Кирила була максимально людиноненависницькою у цій війні. Навіть в середньовічній історії важко знайти взірці такого безпрецедентного канібалізму, як демонструє патріарх Кирило. Це означає, що Московська патріархія не може мати жодного місця на українській землі ні під яким соусом, ні під якими евфемізмами», – наголосив він «Укрінформу».
Підтримує новий голова Держслужби і перевірку СБУ храмів та громад УПЦ МП, не вважаючи їх «гоніннями на церкву», на чому зараз спекулює Московський патріархат не лише серед українських громадян, а й намагається донести цей наратив до урядів західних країн. «Є таке поняття, як сателітизація чогось… Це означає, що за певних умов держава вживає дій, що виходять за межі звичайного права. Тобто держава вдається до якихось спеціальних інструментів, якщо, умовно кажучи, можна прослідкувати певний ланцюжок. У випадку УПЦ МП він такий: якщо на службі звучить, що «Україні вигідна війна» або «Україна хотіла напасти на Росію», можна вважати, що це говорить не просто якась людина, а людина, яка входить у конкретну організацію, афілійовану з Московським патріархатом, який, зі свого боку, контролюється російським урядом. Тоді державні органи можуть втручатися, перевіряти. Так, це втручання у внутрішню діяльність тієї чи іншої релігійної організації, але легітимне втручання, засноване на законі», – прокоментував 25 листопада «Фокусу» роботу СБУ Віктор Єленський.
Разом з тим Віктор Єленський відкидає будь-які спекуляції на тему «заборони» УПЦ або ж її повної ліквідації. 20 листопада в інтерв’ю «Українському радіо» релігієзнавець зазначив, що у держави є всі юридичні важелі, які «дозволяють поставити цю церкву в адекватне становище».
Для цього вона має: 1) повністю порвати з Московським патріархатом; 2) вислати предстоятелям помісних православних Церков так звані «мирні» грамоти про те, що УПЦ виходить з підпорядкування РПЦ; 3) внести відповідні зміни в оновлений статут (до речі, відповідно до рішення РНБО від 1 грудня, питання релігієзнавчої експертизи статуту УПЦ МП буде одним із перших завдань Віктора Єленського на посаді голови Державної служби з етнополітики та свободи совісті).
Отже, якщо новий міністр релігій реалізує озвучені декларації на практиці, то вже у 2023 році Московський патріархат може повністю зникнути з релігійної карти України.
