Виступ Тімоті Снайдера на засіданні Ради безпеки ООН 14 березня 2023 рокуПані та панове, я виступаю перед вами як історик регіону, як історик Східної Європи й, зокрема, як історик масових вбивств і політичних злодіянь. Я радий, що мене попросили поінформувати вас про використання терміну «русофобія» російськими державними діячами. Я вважаю, що така дискусія може прояснити дещо про характер агресивної війни Росії в Україні та незаконної окупації Росією української території. Я скажу коротко та обмежуся двома моментами.
Моє перше зауваження полягає в тому, що шкода росіянам і російській культурі – це, перш за все, результат політики Російської Федерації. Якщо ми стурбовані збитком росіянам і російській культурі, то нас повинна непокоїти політика російської держави.
Моє друге зауваження полягатиме в тому, що термін «русофобія», який ми обговорюємо сьогодні, використовувався під час цієї війни як форма імперської пропаганди, в якій агресор претендує на роль жертви. Минулого року це послужило виправданням воєнних злочинів Росії в Україні.
Дозвольте мені почати з першого пункту. Передумова обговорення «русофобії», полягає в тому, що ми стурбовані заподіянням шкоди росіянам. Це передумова, яку я, безумовно, поділяю. Я поділяю занепокоєння щодо росіян. Я поділяю занепокоєння щодо російської культури. Згадаймо ж дії останнього року, що завдали найбільшої шкоди росіянам і російській культурі. Я коротко назву десять.
■ Примушення найбільш творчих і продуктивних росіян до еміграції. Російське вторгнення в Україну призвело до того, що близько 750 000 росіян покинули Росію, включаючи деяких з найбільш творчих і продуктивних людей. Це непоправна шкода російській культурі, і це результат російської політики.
■ Знищення незалежної російської журналістики, щоб росіяни не могли знати навколишній світ. Це теж російська політика, і вона завдає непоправної шкоди російській культурі.
■ Загальна цензура і придушення свободи слова в Росії. В Україні ви можете говорити все, що хочете, російською або українською. В Росії – ні. Якщо ви стоїте в Росії з плакатом «Ні війні», вас заарештують і, скоріш за все, посадять. Якщо ви стоїте в Україні з плакатом «Ні війні», якою б мовою він не був, з вами нічого не трапиться. Росія – країна однієї основної мови, де мало що можна говорити. Україна – країна двох мов, де можна говорити що завгодно. Коли я відвідую Україну, люди повідомляють мені про воєнні злочини Росії, використовуючи обидві мови, українську чи російську, як їм зручніше.
■ Атака на російську культуру шляхом цензури шкільних підручників, ослаблення вітчизняних культурних установ, знищення музеїв і неурядових організацій, що займаються російською історією. Все це політика Росії.
■ Збочення пам'яті про Другу світову війну шляхом ведення агресивних воєн у 2014 та 2022 роках, тобто позбавлення всіх майбутніх поколінь росіян цієї спадщини. Такою є російська політика. Вона завдала великої шкоди російській культурі.
■ Приниження російської культури в усьому світі й кінець того, що раніше називалося «русскім міром» за кордоном. Раніше в Україні було багато людей, які ставилися прихильно до Росії та російської культури. Цьому поклали край два російські вторгнення. Ці вторгнення були політикою російської держави.
■ Масові вбивства російськомовних в Україні. В результаті російської агресивної війни в Україні загинуло більше носіїв російської мови, ніж в результаті будь-якої іншої дії сьогодні.
■ Вторгнення Росії в Україну призвело до масової загибелі російських громадян, що воювали як солдати в її агресивній війні. Близько 200 000 росіян загинули або отримали каліцтва. Це, звичайно, просто російська політика. Це російська політика – відправляти молодих росіян помирати в Україну.
■ Воєнні злочини, травма і почуття провини. Ця війна означає, що покоління молодих росіян, тих, хто виживе, буде замішане у воєнних злочинах і на все життя буде оповите травмою і почуттям провини. Це велика шкода для російської культури. Вся ця шкода росіянам і російській культурі була завдана самим російським урядом, в основному упродовж останнього року. Тож, якби ми були щиро стурбовані збитком для росіян, ми б задумалися про це. Але, можливо, найгірша російська політика стосовно росіян – остання.
■ Постійне навчання росіян переконанню, що геноцид – це нормально. Ми бачимо це в неодноразових заявах президента Росії про те, що України не існує. Ми бачимо це у фантазіях про геноцид у російських державних ЗМІ. Ми бачимо це протягом року, коли державне телебачення щодня виходить на мільйони або десятки мільйонів громадян Росії. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців свинями. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців паразитами. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців хробаками. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення представляє українців сатаністами або упирями. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення заявляє, що українських дітей потрібно топити. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення заявляє, що українські будинки потрібно спалювати разом з людьми всередині. Ми бачимо це, коли люди з'являються на російському державному телебаченні та кажуть: «Їх взагалі не повинно бути. Ми повинні їх розстріляти». Ми бачимо це, коли хтось з'являється на російському державному телебаченні й каже: «Ми вб'ємо 1 мільйон, ми вб'ємо 5 мільйонів, ми можемо знищити вас усіх», – маючи на увазі всіх українців.
Отже, якби ми були щиро стурбовані шкодою для росіян, то ми були б стурбовані тим, що російська політика робить з росіянами. Твердження про те, що українці є «русофобами», є ще одним елементом розпалювання російської мови ненависті на російському державному телебаченні. У російських ЗМІ ці та інші твердження про українців змішуються з твердженням, що українці – русофоби. Так, наприклад, у виступі на російському державному телебаченні, де спікер запропонував знищити всіх українців, він аргументував це тим, що їх усіх треба винищувати, тому що вони проявляють «русофобію».
Твердження про те, що українців потрібно вбивати, тому що у них психічне захворювання, відоме як «русофобія», шкідливе для росіян, тому що воно виховує їх у дусі геноциду. Але, звичайно, таке твердження набагато гірше для українців.
Це підводить мене до другого пункту. Термін «русофобія» – це риторична стратегія, відома нам з історії імперіалізму.
Коли імперія нападає, імперія стверджує, що вона є жертвою. Риторика про те, що українці якимось чином є «русофобами», використовується російською державою для виправдання агресивної війни. Мова дуже важлива. Але найбільше важливі обставини, в якій вона використовується. Ось ці обставини: російське вторгнення в саму Україну, руйнування цілих українських міст, страта українських місцевих лідерів, насильницька депортація українських дітей, переміщення майже половини українського населення, руйнування сотень лікарень і тисяч шкіл, навмисне припинення подачі води і тепла в зимовий час. Такими є обставини. Це те, що відбувається насправді.
Термін «русофобія» використовується в цих обставинах для просування твердження про те, що імперська держава є жертвою, навіть попри те, що імперська держава, Росія, веде жорстоку війну. Це історично типова поведінка. Імперська влада дегуманізує фактичну жертву і сама претендує на те, щоб бути жертвою. Коли жертва (в цьому випадку Україна) виступає проти нападу, вбивства, колонізації, імперія каже, що хотіти, щоб її дали спокій, нерозумно, це хвороба. Це «фобія».
Це твердження про те, що жертви ірраціональні, що вони «фобні», що вони мають «фобію», має на меті відвернути увагу від реального досвіду жертв у реальному світі, який, звісно, є досвідом агресії, війни та жорстокості. Термін «русофобія» – це імперська стратегія, спрямована на те, щоб перевести тему з реальної агресивної війни на почуття агресорів, тим самим підважуючи існування і досвід людей, яким заподіяно найбільшої шкоди. Імперіаліст каже: «Ми тут єдині люди. Ми – справжні жертви. І наші ображені почуття означають більше, ніж життя інших людей».
Тепер воєнні злочини Росії в Україні можуть бути й будуть оцінюватися за українським законодавством, тому що вони відбуваються на українській території, і за міжнародним правом. Неозброєним оком видно, що йде агресивна війна, злочини проти людяності та геноцид.
Вживання слова «русофобія» в цій ситуації, твердження про те, що українці психічно хворі, а не переживають звірства, є колоніальною риторикою. Це служить частиною ширшої практики розпалювання ненависті. Ось чому ця сесія важлива: вона допомагає нам побачити знавіснілі висловлювання Росії про геноцид. Ідея про те, що в українців є хвороба під назвою «русофобія», використовується як аргумент для їхнього знищення, поряд з аргументами про те, що вони паразити, сатаністи й так далі.
Твердження, що ви жертва, коли насправді ви агресор, не є захистом. Насправді це частина злочину. Розпалювання ненависті, спрямоване проти українців, не є частиною захисту Російської Федерації або її громадян. Це елемент злочинів, які російські громадяни скоюють на українській території. У цьому сенсі, скликавши це засідання, російська держава знайшла новий спосіб зізнатися у воєнних злочинах. Дякую вам за вашу увагу.
Переклад Сергія Громенка
