31 грудня, зустрічаючи новий рік, усі ми знали, що 2024-й буде роком війни, а не виборів. Але настало 1 січня — і Зеленський повернув тему виборів до порядку денного
Два місяці тому Зеленський закрив тему виборів. "Зараз час битви, від якої залежить доля держави й людей; вибори не на часі", — заявив він у відеозверненні до українців 6 листопада. Незабаром представники керівництва Верховної Ради та парламентських фракцій та груп (зокрема перший віце-спікер Ради Олександр Корнієнко та лідер фракції "слуг народу" Давид Арахамія) підписалися під документом, де йдеться, що майбутні вибори нардепів та президента будуть проведені лише після завершення війни і не менше ніж через шість місяців після закінчення воєнного стану.
Дилема для українців
Проте 1 січня британський журнал The Economist розповів про новорічне інтерв'ю Зеленського. Зрозуміло, що воно адресоване західному читачеві. Тим не менш, Зеленський вважав за необхідне розповісти там про дилему, яка постає перед українцями: мобілізація чи вибори. Ось як про це йдеться у журналі:
"Мобілізація — це не лише питання відправлення солдатів на фронт. Йдеться про всіх нас. Це мобілізація всіх зусиль. Це єдиний спосіб захистити нашу державу та деокупувати нашу землю. Давайте будемо чесними, ми перейшли на внутрішню політику", — каже Зеленський. Це вибір, який належить зробити українцям. "Якщо ми продовжуємо фокусуватися на внутрішній політиці, нам потрібно призначити вибори. Змінити законодавство, Конституцію. Але забудьте про контрнаступні дії та деокупацію".
Як сприйме ці слова українського президента західна аудиторія? Напевно, вона зрозуміє все буквально: виявляється, український народ переключився з війни на внутрішню політику, і якщо він продовжуватиме фокусуватися на внутрішній політиці, то влада буде змушена призначити вибори, змінювати закони та Конституцію.
З погляду українців така інтерпретація, звісно, смішна. У країні діє воєнний стан, під час якого масові збори та акції заборонені законом, і проведення виборів також заборонено законом. У таких умовах усі рішення залежать від влади, а не від народу. Навіть дилема — мобілізація чи вибори — стоїть не перед народом, а перед владою. Як влада вирішить, так і буде.
А оскільки ця дилема вже озвучена, і не ким іншим, як самим Зеленським, причому не десь, а в The Economist, тобто фактично на весь світ, напрошується висновок, що влада зараз зважує обидва варіанти і ще не вирішила, який їй краще.
І це вже додало хаосу у наше життя. Ми й так не мали чіткого уявлення, якими є плани влади на 2024 рік, але принаймні припускали, що вони є. А зараз виходить, що влада ще навіть не визначилась із планами, а лише опрацьовує варіанти та озвучує їх, щоб перевірити реакцію західних партнерів та свого народу.
Що таке другий варіант
Другий варіант, озвучений Зеленським, це не лише вибори, а й зміни до Конституції. Що конкретно треба міняти, він не сказав.
Втім, чотири місяці тому Зеленський уже дав зрозуміти, в якому напрямку йдуть думки на Банковій. В інтерв'ю Наталі Мосейчук (Раєвській), показаному на телемарафоні 27 серпня, він розповів, що є багато питань щодо того, як у Конституції розподілено владні повноваження. "Я думаю, що суспільство має один інструмент — референдум, — наголосив він. — Люди скажуть: ми хотіли б, як воно є — парламентсько-президентську республіку. Або ми хотіли б зробити президентсько-парламентську. Або ми хочемо парламентську. Або ми хочемо президентську. У нас не так багато форматів".
Не виключено, що замість референдуму Банкова захоче зробити це питання ключовим на президентських виборах. Щось на кшталт: "Голосуючи за Зеленського, обираєш сильну президентську владу".
Якби йшлося лише про вибори, то їх можна було б провести, не скасовуючи воєнного стану. Для цього достатньо внести "удосконалення" у два закони. Але змінювати Конституцію під час воєнного стану забороняє сама Конституція.
Отже, для реалізації цього варіанта у тому вигляді, як його озвучив Зеленський, знадобиться на якийсь час скасовувати воєнний стан. Причому для внесення змін до Конституції потрібні два голосування на двох різних сесіях парламенту. А якщо спробувати втиснути у цей проміжок часу дві виборчі кампанії (президентську та парламентську), то це може тривати півроку та більше. У такому разі дійсно, як сказав Зеленський в інтерв'ю The Economist, "забудьте про контрнаступні дії та деокупацію".
Який варіант основний
Зеленський постарався викликати у західних слухачів та читачів враження, що він особисто — на боці першого варіанту. Він є буквально апологетом мобілізації.
Ось як про це розповідає The Economist: "Щоб вистояти у цій війні, мобілізуватися має не лише Захід, а й насамперед Україна. "Ми маємо розраховувати на власні сили", — каже Зеленський. […] За словами Зеленського, "мобілізація українського суспільства та світу", яка була на початку війни, сьогодні відсутня. "Це треба змінити". Опитування показують, що зниження мобілізаційного віку з нинішніх 27 років та скорочення підстав для звільнення від призову не користуються популярністю. Але український лідер наполягає, що альтернативи немає".
Якби ці слова були підкріплені рішучими діями для підготовки нової хвилі мобілізації, то можна було б упевнено стверджувати, що цей варіант — основний, а другий, тобто вибори, має ймовірність 1%, максимум — 5%. Повторимо, ніхто не може змусити Зеленського провести вибори, а чинне законодавство прямо забороняє їх під час воєнного стану. І ніхто не може змусити Зеленського скасувати воєнний стан. Посилання на думку народу в умовах єдиного телемарафону та заборони масових акцій — це не більш як риторичний прийом.
Доказом рішучих дій (або принаймні рішучих намірів) міг би стати законопроект №10378 про мобілізацію, який став головною темою політичних дискусій напередодні нового року. Однак є ціла низка підстав припускати, що цей законопроект — це обманка. Тобто він внесений зовсім не для того, щоб його депутати прийняли.
По-перше, якби Зеленський справді хотів його ухвалення, це був би президентський законопроект, а не урядовий. І Зеленський агітував би за нього, а не перекладав відповідальність на військових та депутатів.
По-друге, цей проект розроблено без фінансово-економічного обґрунтування. У пояснювальній записці міністр оборони Рустем Умєров стверджує: "Реалізація запропонованого проекту закону не потребує додаткових видатків з державного бюджету України". Можна було б сказати, що Умєров (і Кабмін) має дивне почуття гумору, але зараз не до жартів, зараз стоїть питання, як врятувати країну.
По-третє, міністр фінансів Сергій Марченко чудово знав, що цей проект розробляється Міністерством оборони, але ані під час його підготовки, ані під час розгляду питання на засіданні Кабміну не наполягав на тому, щоб Міноборони надало фінансові розрахунки. А коли законопроект було затверджено Кабміном та внесено до Ради, Марченко відреагував дуже дивними заявами. "Я дав би можливість Генеральному штабу разом з Міноборони знайти підходи в цьому питанні і запропонувати рішення, як вони бачать оптимізацію витрат. Тому що я вже кілька разів вказував, що ми виснажили наш внутрішній потенціал для фінансування військових потреб", — заявив він 27 грудня. Тобто міністр фінансів навіть не збирається сам шукати джерела фінансування мобілізації — за його словами, хай Генштаб та Міноборони шукають. Чи можна після таких заяв повірити, що цей проект буде реалізовано?
По-четверте, 30 грудня радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк підтвердив, що законопроект №10378 вносився зовсім не для того, щоб депутати за нього проголосували. "Чи буде він [прийнятий] у такому вигляді? Ні. Безумовно, для того і вноситься певний законопроєкт — для обговорення. Після того, як буде все враховано, будуть внесені відповідні зміни, ми отримаємо більш-менш оптимальний законопроект, — заявив він в ефірі телемарафону. — Після цього, безумовно, парламент буде його голосувати в першому, другому читанні, і будемо мати новий закон про мобілізацію".
Кожен, хто хоч трохи знайомий із законодавчою процедурою, знає, що зміни до тексту законопроекту вносяться у другому читанні. Тому якщо Подоляк оголошує, що проект №10378 буде змінено ще до першого читання, це означає, що замість нього буде внесено якийсь новий законопроект.
А проект №10378 — це лише обманка, вкинута в інформпростір, як зізнався Подоляк, "для обговорення". Тобто Банковій знадобилося, щоби в суспільстві спалахнула дискусія про мобілізацію. Причому Зеленський стоїть ніби над цією суперечкою. І лише від нього залежить остаточне рішення.
Як Банкова розв'язала собі руки
Раніше всі були впевнені, що варіант один — воювати. Проте новорічне інтерв'ю Зеленського журналу The Economist показує, що Банкова має в запасі й інший варіант. Він називається "вибори та внесення змін до Конституції", але його необхідною умовою є скасування воєнного стану, а отже, заморозка війни у той чи інший спосіб.
З інтерв'ю Зеленського вже зрозуміло, як це пояснюватиметься західним друзям: я особисто за мобілізацію, але народ проти; я хочу фокусуватися на війні, але народ сфокусувався на внутрішній політиці.
Це не означає, що Банкова обов'язково скористається цією опцією. Але важливим є сам факт, що вона розв'язала собі руки. І тепер може працювати одночасно над обома варіантами, зважуючи ризики та можливі вигоди. А який варіант, зрештою, буде реалізований — про це зараз не знає, напевно, і сам Зеленський.
