Європейський парламент 29 лютого ухвалив резолюцію щодо Росії і одразу після неї — резолюцію щодо України. В принципі, вони приурочені до різних подій: вбивства Навального 16 лютого та другої річниці російського вторгнення 24 лютого. Проте євродепутати спеціально поставили їх поряд.
Спочатку була проголосована резолюція
P9_TA(2024)0118 "Вбивство Олексія Навального та необхідність дій ЄС на підтримку політв'язнів та пригніченого громадянського суспільства в Росії". За — 506, проти — 9, утрималися — 32.
І одразу після неї — резолюція
P9_TA(2024)0119 "Необхідність непохитної підтримки України з боку ЄС після двох років агресивної війни Росії проти України". За — 451, проти — 46, утрималися — 49.
Фактично друга є продовженням першої. Або навіть так: перша оголошує цілі, а друга вказує засоби їх досягнення.
Нова формула демократизації Росії
Європарламент тривожиться, звісно, насамперед не за нас із вами, а за мешканців країн Євросоюзу. І головний меседж обох резолюцій у тому, що зараз Росія є для ЄС величезною загрозою, яку можна усунути лише шляхом розвалу Росії.
Звісно, прямо так не сказано, але сенс саме такий. Сказано трохи тонше: "Вирішальна перемога України може призвести до реальних змін у системі Російської Федерації, зокрема до деімперіалізації, деколонізації та рефедералізації, які є необхідними умовами для встановлення демократії в Росії".
Тобто, просто заміни Путіна на когось іншого недостатньо. І навіть зміни режиму недостатньо. Росію потрібно позбавити колоній (від Кавказу до Бурятії та від Карелії до Чукотки?), залишок переформатувати на реальну (а не декларативну) федерацію з ослабленим центром. І провести деімперіалізацію, як мінімум, подібну до денацифікації Німеччини після Другої світової.
Як бачимо, за два роки великої російсько-української війни у мізках євродепутатів відбулося серйозне зрушення у бік адекватного сприйняття реальності. Та й вбивство Навального теж допомогло. У мрію Навального про "прекрасну Росію майбутнього" вже не вірить майже ніхто в Європі.
Фактично Європарламент визнав крах надій на те, що якщо допомогти Росії демократизуватися, то вона сама собою деімперіалізується. Ці надії були нездійсненні, бо плутали причину і слідство. Тепер план нарешті перевернуть із голови на ноги: спочатку необхідно Росію деімперіалізувати — і лише після цього можна буде братися за її демократизацію.
Разом з тим, прийшло усвідомлення того, що навіть якщо Україна зуміє витіснити російські війська на кордони 1991 року, це не буде вирішенням проблеми. Бо імперська Росія, як і раніше, буде смертельною загрозою не тільки для України, а й для ЄС. Щоб вирішити цю проблему, потрібно усунути загрозу.
Європарламент вважає, що найлегше це зробити руками України. "ЄС, його держави-члени та партнери-однодумці у всьому світі повинні продовжувати свою політичну, економічну, фінансову та військову підтримку України, включаючи підтримку громадянського суспільства та довгострокову підтримку відновлення України, оскільки це найкраща відповідь на репресивну та агресивну практику, що застосовується в даний час час кремлівським режимом", — йдеться в резолюції щодо Росії.
Подвійна війна України
Резолюція щодо України розвиває цю концепцію. З точки зору Європарламенту наша війна проти Росії подвійна: ми воюємо проти симбіозу авторитаризму та імперіалізму.
"Агресивна війна Росії є найбільшим військовим конфліктом на європейському континенті з часу закінчення Другої світової війни і відображає зростаючий конфлікт між авторитаризмом та демократією", — стверджують євродепутати. Важливо, що в їхніх очах це не просто найбільший конфлікт, а зростаючий, тобто далі може бути гірше. І вони описують цю перспективу: "Підсумок війни та позиція міжнародної спільноти відіграють вирішальну роль, впливаючи на майбутні дії інших авторитарних режимів, які уважно спостерігають за перебігом війни та оцінюють, наскільки вони мають простір для проведення агресивної зовнішньої політики, зокрема, військовими засобами".
Тобто поразка України була б поразкою всього демократичного світу. І вона підігріла б загарбницькі апетити як Росії, так і інших авторитарних режимів.
Європарламент, звісно, особливо боїться за країни ЄС. "Загарбницька війна Росії демонструє її імперіалістичне ставлення до своїх сусідів, — констатує він. — Поки Росія залишається державою, що проводить ревізіоністську політику, вона продовжуватиме свої зусилля для підтримки постійно нависаючої загрози агресії на європейському континенті".
Проте Європарламент не обмежується констатацією очевидних речей. Зазначивши, що російська агресивна війна докорінно змінила геополітичну ситуацію в Європі та за її межами та загрожує її архітектурі безпеки, він наголосив, що відповідь на це вимагає сміливих та всеосяжних політичних, безпекових та фінансових рішень з боку ЄС. Тут маються на увазі рішення, спрямовані на зміцнення обороноздатності як Євросоюзу, так і України.
Зокрема, євродепутати виступили за "неухильне збільшення постачання в Україну всіх видів звичайних озброєнь без винятку", "послідовне надання військової допомоги Україні доти, доки це необхідно, і в будь-якій формі, яка потрібна для перемоги України". Вони наголосили, що Україна особливо потребує сучасних систем ППО, ракет великої дальності, таких як TAURUS, Storm Shadow/SCALP тощо, сучасних бойових літаків, різних типів артилерії та боєприпасів (зокрема, 155-мм), безпілотників та антидронової зброї. У резолюції згадані й цифри: країни ЄС та НАТО мають збільшити військову допомогу Україні з менше ніж 0,1% (у 2023 році) до 0,25% свого ВВП, тобто у 2,5 раза.
Зрештою це виявиться внеском у безпеку Євросоюзу, оскільки Україна стане членом ЄС. Європарламент "вважає, що членство України в ЄС є геостратегічною інвестицією в єдину і сильну Європу". Він наголошує, що під час процесу вступу до ЄС необхідно вжити конкретних кроків щодо інтеграції України в політику та програми ЄС у галузі оборони та кібербезпеки.
Виходить, що наша війна подвійна ще й у іншому сенсі: ми воюємо за себе та за весь Євросоюз. А він це оплачує, поряд із США та іншими країнами.
"Членство по заслугах"
Нинішній Європарламент наразі перебуває наприкінці своєї каденції. За три місяці, 6-9 червня, відбудуться чергові вибори євродепутатів. Безперечно, під час передвиборної кампанії обговорюватимуться не лише внутрішні проблеми ЄС, а й перспективи Росії, України та російсько-української війни.
У цьому плані для нас вигідно, щоб у європейській суспільній свідомості зміцнювався образ Росії як симбіозу авторитаризму та імперіалізму. Щоб обговорювалися не мрії про "прекрасну Росію майбутнього", а спільну війну з "войовничим, автократичним і клептократичним кремлівським режимом", за термінологією Європарламенту.
Протилежну агітацію будуть вести різного роду україноскептики та українофоби. Вони намагатимуться спекулювати на наших недоліках. Тому важливо не надавати їм зайвих аргументів.
У цьому зв'язку процитуємо два пункти резолюції щодо України. У пункті 42 Європарламент "висловлює стурбованість обмеженням виїзду за кордон депутатів Верховної Ради України; вважає, що це можна розцінювати як огульне обмеження політичної діяльності обраних членів парламенту, зокрема представників опозиції; твердо вірить, що під час війни не можна ігнорувати будь-який політичний ресурс, який може представляти справу України на будь-якому міжнародному форумі".
А в пункті 26 євродепутати наполягають, що членство в ЄС потрібно заслужити гарною (тобто демократичною) поведінкою. Європарламент "нагадує, що процес вступу до ЄС буде заснований на заслугах і що методологія розширення наголошує на найважливіших галузях поваги до верховенства закону, фундаментальних цінностей, прав людини, демократії та боротьби з корупцією; вважає, що процес вступу, твердо заснований на заслугах, відповідає інтересам як України, так і ЄС".
З боку наших європейських друзів це підказка, як ми можемо полегшити їм їхню передвиборну кампанію. Вони переконують європейських обивателів, що Україна є форпостом демократії у протистоянні з авторитаризмом. І вони сподіваються, що наша влада зіграє цю роль.
Від цього залежатиме, чи залишаться нинішні резолюції Європарламенту просто набором побажань — чи вони будуть реалізовані в рішеннях Європейської ради та Єврокомісії. Наприклад, у вигляді нарощування військової та фінансової допомоги Україні.
