Захід мусить змінити свою стратегію щодо Росії, бо інакше він програє цю війну
На початку 2014 року, коли Росія анексувала Крим, дипломат від дружньої європейської країни повідав мені, що треба розіграти гру в «доброго і поганого поліцейського», щоб виграти час для зміцнення й відвоювання втрачених територій. Це займе час, – каже він, – але час на нашому боці, бо війна – це, по суті, змагання економічної міці й фінансових ресурсів; Росія ставатиме все слабшою, а колективний Захід з Україною все сильнішими.
Пригадуючи цю розмову з висоти 2024 року, так виглядає, що це і є «грандіозна стратегія», ухвалена нашими партнерами ще тоді від самого початку. Вона нагадує відому байку про жабу в окропі, яка врешті таки звариться, якщо підвищувати температуру дуже повільно і поступово. До того ж, така стратегія цілком узгоджується з тактичними закликами і кроками «не провокуймо агресора» і «керування ескалацією». Головний сенс цього підходу в тому, аби не довести до ситуації, коли Москва може застосувати ядерну зброю, відтак нам не можна дозволити собі різких рухів, ба навіть і риторики.
Що ж, минуло понад 10 років, ми ще дуже далекі від закінчення війни, а ворог оговтався й відновлює наступ. Тож давайте поміркуємо, чому ця західна стратегія не спрацювала і ніколи не спрацює.
1
Метод «жаби в окропі» може бути ефективним у двох випадках: якщо супротивник не второпав, що відбувається, та/або коли він не може йому нічого протиставити. Очевидно, що Росія давно все збагнула і здатна протидіяти. Млявість процесу дарує Росії час, аби пристосуватися і диверсифікувати.
2
Кремлю не потрібні жодні провокації, щоб напасти на іншу країну. Якщо він вирішить влупити по Осло чи Мадриду або залізти в Латвію чи Естонію, він це зробить, незважаючи на волання Заходу. Тільки груба превентивна сила його зупинить. Сьогодні Путін завжди робить кроки на випередження, тоді як Захід змушений реагувати обороняючись. Президент Макрон спробував створити для Москви пастку стратегічної невизначеності, аби та мусила постійно вгадувати наміри НАТО. Але цей спосіб тільки підбадьорює Путіна, адже він вважає невизначеність ознакою відсутності єдності і зрозумілої політики.
3
Поняття ресурсів доволі широке. Росія справді може стати дуже бідною країною, але допоки в неї достатньо людської біомаси й можливостей виготовляти зброю, вона може вести цю війну вельми тривалий час. До того ж, китайська допомога електронікою та іншим важливим обладнанням, а тим паче озброєнням, зробить цю війну вічною, як слушно зауважив Держсекретар Блінкен.
4
Зволікання Заходу коштують йому дуже дорого в конкретно грошовому вимірі. Демократії змушені платити двічі: спочатку коли вони продовжують купувати будь-які російські товари, фінансуючи воєнну машину РФ, і потім, коли вони надають допомогу Україні, щоби та захищалася від агресора. Мабуть, це не дуже розумна політика.
5
Нездатність Заходу виконати роботу швидко і рішуче підриває його авторитет в очах країн Руху Неприєднання. Після попервах великої симпатії і моральної підтримки України, ці держави тепер вже прагнуть дистанціюватися від цієї затяжної війни, натомість все більше дивлячись у бік Китаю і, про всякий випадок, залишаючи двері для Росії напіввідкритими.
6
Російська Федерація досі залишається все ще міцно інтегрованою в глобальну економіку. Коли ці зв’язки обрубати дуже різко й цілковито, станеться дуже великий шок для її економіки, створюючи сильну соціальну напругу, яка може каталізувати необхідні внутрішні зміни. Якщо ж ця ізоляція триває дуже повільно, Росія отримує вдосталь часу для пристосування і може далі функціонувати як Північна Корея безкінечно довго.
7
Наразі Володимир Путін виглядає цілком раціональним і при глузді, хоча й, безперечно, по-своєму збоченим; він дуже боїться за власне життя, що робить цю обставину нашим сильним козирем. З плином часу і неминучим старінням він і його поплічники можуть реально впасти в маразм чи божевілля, що різко підвищить ризики ядерної війни. Отже, нам треба діяти чимшвидше.
Нарешті, так виглядає, що швидкі кліматичні зміни й нагромадження природних катастроф ніяк не враховуються у воєнних калькуляціях європейців та американців. За якийсь десяток років Південна Європа буде переживати безперервні затяжні посухи й поперемінні жахливі повені зі знищенням агровиробництва, і життя на цих землях невдовзі стане просто нестерпним. Атлантична меридіональна перекидна циркуляція (частиною якої є Гольфстрім) сповільнюється, що призведе до дуже холодної зими в Північній і Північно-Західній Європі. Танення альпійських льодовиків і спустошення ґрунтових вод збільшить напругу і конфлікти всюди на континенті. Подібні виклики чекають і на США.
Тим часом величезний євразійський простір, зайнятий Російською Федерацією, з погляду клімату почуватиметься у відносному стабільному комфорті. Більше того, ці землі стануть кліматично одними з найбезпечніших і найліпших для проживання на планеті. Росія може взагалі нічого не робити в очікуванні, коли «труп» Європи впаде до її ніг.
Тобто насправді час якраз грає на користь Росії. Поки Європа сидить і чогось чекає, керуючи ескалацією, вона наближає власну погибель. Людство не зможе вирішити гострі проблеми нестерпного антропогенного тиску чи кліматичної кризи, поки воно спершу не вирішить геополітичну проблему імперіалістичної Росії.
То як міг би виглядати бліцкриг?
По-перше, Захід повинен зробити чітку заяву про те, що Росія є ворогом, що ми всі перебуваємо у стані війни і що вся західна військова потуга може і буде застосована для розгрому Росії. Військова допомога Україні мусить бути швидкою, абсолютною і не обставленою жодними умовами.
Важливою передумовою перемоги має стати якнайскоріше переміщення війни на територію Російської Федерації. Збройним Силам України слід надати дозвіл гатити по російській території західною зброєю, а якщо це не зупинить агресію, тоді українське військо зайде на територію РФ, аби примусити агресора до миру.
Коли Путін почне погрожувати застосуванням ядерної зброї, його поставлять перед фактом, що він особисто стане законною і негайною військовою ціллю; це єдиний аргумент, який він розуміє.
● Запровадження тотального і негайного ембарго на рух товарів і людей до і з Росії.
● Виведення всіх громадян західних країн з РФ з метою уникнення ситуацій із заручниками.
● Видворення всіх громадян РФ із західних країн, включаючи всіх працівників посольств.
● Доведення до відома Пекіна, що якщо він і далі допомагатиме Москві, то всі його економічні й фінансові зв’язки з Заходом будуть раптово призупинені.
Якщо кілька менших держав-членів НАТО будуть ухилятися від підтримки такого плану дій, – то й нехай; одностайність в даному випадку неважлива, якщо братимуть участь ключові гравці.
Бліцкриг тому так і зветься, що він триває недовго. Ми не захопимо Москву за три дні, але вона може впасти за кілька місяців, якщо вищезгадані заходи будуть вжиті дуже швидко і по-справжньому. Вона впаде через лавину одночасних великих струсів: військова поразка, економічний колапс, суспільні страхи і заворушення, внутрішній бунт еліт, логістичний хаос, неможливість втекти за межі країни, потужний психологічний стрес і т.і. Росії просто не вистачить часу, щоб адаптуватися. Відносно короткий період бліцкригу не зруйнує європейську економіку, ані не розірве назавжди економічні відносини з Китаєм. Швидка перемога також допоможе заспокоїти знервовані європейські суспільства, заощадить величезну купу грошей і створить шанс для вирішення багатьох інших важливих проблем.
Що ж стосується зброї масового знищення, то військові США перебуватимуть у тісному контакті з центром управління і всіма локаціями їхнього розміщення в РФ, щоби запобігти ядерному розповсюдженню. Так, без ризику тут не обійтися. Але ризик від бездіяльності чи недостатніх дій не менший, якщо не більш вагомий. Сподіватимемось, що неминуча зміна стратегії Заходу щодо Росії не забере багато часу. Зрештою, впродовж останніх десяти років міжнародні партнери України в кінці кінців завжди робили те, що вони спочатку категорично відмовлялися робити. То навіщо вкотре повторювати старі помилки? Зволікання вартують життів, розмивають довіру і приносять ганьбу й неминучу поразку. Настав час Заходу діяти агресивно проти агресора.
