Гібридна симуляція: Як Росія використовує ОРДЛО в своїх геополітичних інтересах

Активізація українською дипломатією міжнародної діяльності з пошуку шляхів розв’язання конфлікту на Сході нашої держави, яка за своїм змістом виходить за рамки бажаного для Російської Федерації геополітичного сценарію, призвели до вжиття офіційним Кремлем чергових контрзаходів, котрі за своєю сукупністю продовжують містити елементи цільових маніпуляцій, провокацій, гібридної війни та прямої збройної агресії з боку підконтрольних незаконних збройних формувань (НЗФ), що діють на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях (ТОТ у ДЛО).

Зокрема, Росія продовжує акцентувати увагу на тому, що на Донбасі розвивається суто «внутрішньо український» конфлікт, наслідки якого переживає як офіційний Київ так і його європейські партнери. Останні, під тиском США, змушені зберігати і вводити антиросійські санкції, що у свою чергу негативно відображається на макроекономіці ЄС.

Разом із тим, зазначена послідовна позиція РФ не знаходить підтримки, як серед учасників Нормандського формату, так і переважної більшості інших членів європейської спільноти. Як наслідок, усвідомлюючи нестійкість власних позицій, Москва намагається маніпулювати переговорними процесами, виставляючи в першу чергу себе та окуповані території на сході України в якості «жертв агресії».

Маніпулятивні дії Кремля в ОРДЛО по недопущенню вирішення конфлікту на сході України

Зважаючи на інтеграційні спрямування нашої держави до ЄС та НАТО, вирішення конфлікту у східних регіонах України за будь-яким сценарієм фактично не вигідне для РФ, адже створює для країни-агресора реальну загрозу власної безпеки, а також формує міжнародну повістку для висунення з боку США і ЄС вимог щодо перегляду й зміни фактичного статусу Криму.

В цих умовах країна-агресор створює і використовує будь-які приводи не допустити реалізації вигідного ЄС й нашій державі компромісу по Донбасу, через що продовжує дискредитацію України та здійснює заходи по зриву (недопущенню) запланованої на квітень поточного року чергової зустрічі у Нормандському форматі.

Підтвердження такої стратегії вбачаються в направленні 12.02.2020 Кремлем повідомлення про скликання 18.02.2020 засідання Ради Безпеки ООН за тематикою п’ятої річниці з дня підписання Мінських угод. В цей же період відмічається динаміка щоденного поступового загострення ситуації на лінії розмежування (щодобове зростання кількості провокаційних обстрілів підрозділів ООС), апогеєм чого стало проведення з боку окупаційних військ зранку 18.02.2020 наступальної операції на напрямку н.п. Оріхове (в ході якого бойовиками було захоплено кілька позицій підрозділів ОС).

Діючи на упередження із з метою перекладення відповідальності, зранку 18.02.2020 «НМ ЛНР» опублікувало екстрене повідомлення, в якому, у притаманному ракурсі, звинуватила українську сторону в цільовій провокації, що полягала у спробі прориву на підконтрольну ополченцям територію в районі н.п. Голубівське української ДРГ у складі 10 військовослужбовців 93 омбр, якому передувала масована артилерійська підготовка та робота БПЛА.

Також, ЗМІ квазідержав й провідні видання РФ одночасно нарощують кількість публікацій на теми зростання інтенсивності обстрілів українськими військовими підконтрольної ополченцям території, що призводять до жертв серед місцевого цивільного населення, руйнації об’єктів критичної інфраструктури (ЛЕП, тепломереж, соціальних об’єктів), які провокують посилення гуманітарної катастрофи на ТОТ.

Переслідуючи ціль створити інформаційний резонанс, дипломатичний корпус РФ та представники окупаційних адміністрації, вдаються й до контрольованого критичного проросійського трактування проміжних результатів 56-ї конференції з безпеки в Мюнхені (14-16.02.2020), як приклад — різкого засудження нових українських ініціатив по реалізації «Комплексу заходів щодо виконання Мінського протоколу». При цьому, контраргументи наводяться ними не по відношенню до якоїсь конкретної ініціативи, а в комплексі проти всієї, підтриманої європейськими партнерами, дипломатичної позиції, в тому числі, що:

- з української сторони не виконано жодного пункту Мінських угод, а будь-які спроби їх перегляду провокують денонсацію всього комплексу домовленостей;

- особливий статус Донбасу є вирішальною умовою врегулювання конфлікту, а Київ так і не представив концепцій відповідних законодавчих актів і термінів їх прийняття (навіть в частині імплементації механізму, закладеного у формулі Штайнмаєра);

- політичний шлях вирішення конфлікту в регіоні полягає лише у необхідності встановлення прямого контакту (переговорів) між владою України та представниками самопроголошених «республік» (в рамках цього ж діалогу можливим стане й обговорення ініціативи по т.зв. «спільному патрулюванню кордону»);

- передчасна передача контролю над кордоном створить підстави для реалізації Україною силового сценарію на Донбасі.

Головний посил цієї діяльності Кремля полягає в спробах донести міжнародній спільноті тезу, що «…не потрібно пропонувати жодних нових ідей, якщо відсутня робота над виконанням вже наявних, а поява обхідних планів лише викликає невиконання досягнутих домовленостей». Подібну позицію, зокрема, озвучив міністр закордонних справ РФ С.Лавров, звинувативши Київ у невиконанні домовленостей Паризького саміту, що провокує зрив запланованої на квітень чергової зустрічі в нормандському форматі.

Маючи за проміжну мету не допустити проведення зазначеної зустрічі та намагаючись вивести цю проблематику за межі сприйняття світовим співтовариством виключно як «російської позиції», Кремль залучає на свій бік наявний в нашій державі контрольований проросійський політичний істеблішмент, зорієнтований на електорат ТОТ. Так, із серією заяв щодо високих ризиків зриву наступної зустрічі в «нормандському форматі» виступили члени політичної партії «Опозиційна платформа — За життя», які також висунули вимогу українській владі з направлення всіх зусиль на реалізацію попередніх домовленостей.

Проміжна позиція Росії, її ймовірні короткострокові дії міжнародній арені й наслідки для України

В сукупності, наведене вище свідчить про неготовність і небажання Кремля до перегляду Мінських угод й проведення чергової зустрічі лідерів Нормандського формату до моменту початку Україною фактичного виконання і в суворій послідовності комплексу заходів по Мінському протоколу (в першу чергу ініціювання внесення змін до Конституції про особливий статус Донбасу і проведення виборів до виведення російського військового контингенту).

В таких умовах, під тиском західних партнерів, Російська Федерація, в стратегічному контексті, все ж зможе погодитись на проведення чергової зустрічі лідерів «Н4», яка носитиме суто декларативний характер без погодження реальних кроків для врегулювання конфлікту. Як наслідок, у подальшому існує висока ймовірність тривалого замороження вказаного переговорного процесу до моменту формування сприятливих для РФ умов: зміна в Україні або ЄС влади або їх підходів у вирішенні конфлікту.

Це й же сценарій дозволить Москві застосувати до європейських партнерів (в першу чергу ФРН та Франції) тактику поступового «виснаження» («змученості») «від українського конфлікту», в т.ч. через неможливість відновлення і розвитку цими країнами (і ЄС в цілому), вигідного торгівельно-економічного співробітництва, що в кінцевому випадку призведе до зниження рівня демократичної підтримки нашої держави у боротьбі з країною-агресором.

Висновки

Подальше провадження РФ подібного сценарію на оперативно-тактичному й тактичному рівнях, дозволить як Кремлю так і його «маріонетковим державам» набути додаткових переваг у веденні нових переговорів. Зокрема, за прикладом засідання Радбезу ООН 18.02.2020 цілком прогнозованою є гібридна реакція РФ напередодні інших міжнародних заходів за участю Кремля, де прямо або побічно підніматимуться українські питання. Зокрема, в умовах наближення дати святкування в Москві 75 річниці Дня перемоги у Другій світовій війні, комплексного обговорення в Генеральній Асамблеї ООН російської агресії чи активізації антиросійської риторики під час розслідування трагедії з Малазійським рейсом «МН-17» існують високі ризики вчинення Росією чергових локальних наступальних операцій на лінії розмежування, які вкотре подаватимуться як показові деструктивні й агресивні дії української сторони.

Крім цього, досягнення компромісів у питання проведення обміну полоненими стимулюватиме цільові заходи правоохоронних і спеціальних структур ОРДЛО до формування т.зв. «обмінного фонду полонених» (зокрема, аналіз публікацій періодичних видань квазідержав в останній час вказує значне збільшення фактів затримань на ТОТ лояльних до України громадян з подальшим їх засудженням до різних строків ув’язнення під вигаданими й законодавчо протиправними підставами).

Проведена російськими окупаційними військами на сході України 18.02.2020 наступальна операцію на напрямку н.п. Голубівське – н.п. Оріхове крім інформаційного приводу, ймовірно, має під собою й тактичні цілі. З одного боку це нівелює позицію української сторони в готовності відкриття нового транспортного коридору на напрямку н.п. Золоте.

Так, не виключено, що РФ і контрольована нею окупаційна влада опиратиметься на недоцільності відкриття коридору через триваючі обстріли і потенційні загрози подорожуючим, з одночасним тиском в питанні відкриття нового сполучення на напрямку н.п. Щастя.

З іншого боку, у випадку погодження саме цієї ділянки для нового транспортного сполучення — зайняття бойовиками нового плацдарму й висот дозволяє їм встановити більш ефективний контроль над цим коридором (за прикладом ПКВВ «Маріїнка», де позиція бойовиків на териконі «Крокодил» дозволяє за необхідності, вести ефективне ураження нашої інфраструктури і позицій ОС).