[xvalue_foto1]У Москви немає варіантів – їй потрібно створити кризу. Й учергове РФ демонструє готовність використовувати енергетичну сировину в якості зброїДруга половина квітня характеризувалася різким загостренням україно-російських відносин. Ворожі дії з боку Росії, про які я пишу в цій колонці, стануть серйозним випробуванням на зовнішньополітичному і економічному напрямах для команди обраного Президента України.
24 квітня Президент Росії В.Путін підписав указ, яким спростив процедуру надання російського громадянства жителям тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей – без обов'язкових іспитів з історії та дотримання вимоги щодо проживання в Росії більше п'яти років. Це нарочито ворожі дії й стратегічний виклик як для України, так і для новообраного Президента В.Зеленського, в програмі якого говорилося про мир на Донбасі.
Однак, провокативна складова тут превалює – якщо хоч трохи зануритися у деталі, виникає кілька серйозних запитань щодо практичної реалізації указу Путіна. Навіть з позицій внутрішньої безпеки РФ – так званий «спрощений порядок» абсолютно не означає «масову роздачу паспортів», про яку говорять деякі оглядачі.
Наприклад, для отримання паспорта за спрощеним порядком, необхідно прожити на території РФ не менше 3 років (при «звичайному» отриманні – не менше 5 років). Але, можливо Росія вже давно вважає окуповані території своїми, як і Крим? Тоді це ще раз підтверджує факт захоплення частини території суверенної держави і повинно мати наслідки далеко більші, ніж просто санкції. Крім того, як роз'яснили в Пенсійному фонді РФ, жителі Донецької та Луганської областей України, які отримають російське громадянство в спрощеному порядку, зможуть отримувати російські пенсії по старості лише у випадку переїзду на постійне проживання на територію РФ.
Рішення Путіна відразу після підписання указу засудили в США і ЄС. У Держдепі США заявили, що Росія такою «вкрай провокаційною дією підсилює свій наступ на суверенітет і територіальну цілісність України».
Але після цього Росія вирішила підвищити ставки принаймні щодо інформаційної складової. 27 квітня президент РФ Путін заявив – «Ми взагалі думаємо про те, щоб надавати в спрощеному порядку громадянам України наше громадянство». Втім, питання про видачу російських паспортів усім громадянам України ще обговорюється і остаточного рішення не прийнято, про це 29 квітня повідомив прес-секретар президента РФ.
До речі, в індексі паспортів компанії Henley & Partners, який є міжнародним рейтингом країн за рівнем свободи пересування, яку вони надають своїм громадянам, Україна посідає 40 місце, в той час як Росія – 47 місце.
Швидше за все, «паспортна» заява Путіна є радше спробою посилити давно існуючу кризу, яка останнім часом перейшла в тліючу фазу, ніж практичною постановкою питання.
Але «паспортному тиску» передували економічні заходи – Уряд РФ рішенням від 18 квітня підготував умови для повної заборони експорту в Україну з Росії сирої нафти і нафтопродуктів, а також створив умови для суттєвого обмеження поставок вугілля. Зокрема, постачання бензинів, дизпалива, пропану, бутанів й інших зріджених газів з 1 червня буде можливе тільки при наявності дозволу уряду РФ. На підставі окремого дозволу можна буде поставляти в нашу країну кам'яне вугілля. По суті, створено механізм для припинення поставок палива в нашу країну. За даними російської митної служби, на нафтопродукти в 2018 році припало 43% російського експорту в Україну, сума поставок склала близько 4 млрд дол. (за даними компанії Argus, у 2018 році російська нафта в Україну не поставлялася).
Необхідно буде замістити приблизно 150 тис. тонн нафтопродуктів. Це не призведе до паливного дефіциту – скраплений газ у більших, аніж зараз, обсягах будуть завозити через наші чорноморські порти, будуть збільшені поставки бензинів і дизпалива з Білорусі та Литви, ймовірно, зросте обсяг переробки нафти на Кременчуцькому НПЗ. Додатковим варіантом вирішення проблеми може бути збільшення поставок нафтопродуктів з Азербайджану, Польщі, Румунії.
Але травень може бути складним і не виключена деяка цінова турбулентність.
По-перше, для переорієнтації логістики буде потрібно приблизно місяць. По-друге, білоруські Мозирський і Новополоцький НПЗ знизили обсяг переробки нафти у зв'язку з тим, що Росія в кінці квітня прокачувала нафтопроводом «Дружба» неякісну нафту (частка органічних хлоридів в кілька десятків разів перевищувала допустиму норму). Мимоволі виникає питання – це чергова демонстрація Росією готовності використовувати енергетичну сировину в якості зброї?
Очевидно, що психологічний тиск, який чиниться Путіним на нашу країну, має під собою серйозну економічну підоснову.
Яку? Вважаю, вона пов'язана з тим, що в середині квітня по газо-транзитним планам Росії обійти Україну до закінчення терміну дії нинішнього транзитного договору було завдано подвійний удар.
По-перше, проектна компанія газопроводу Nord Stream-2 була змушена погодитися подати нову заявку регулятору Данії на прокладку труб цього газопроводу в Балтійському морі. Це загрожує затримкою будівництва на термін до півроку. Таким чином, до кінця року газопровід не буде побудований.
По-друге, Рада ЄС остаточно затвердила поправки до газової директиви, згідно з якою правила, що регулюють внутрішній газовий ринок Євросоюзу, будуть застосовуватися до трубопроводів із третіх країн, в тому числі до Nord Stream-2. Це означає, що у газопроводу повинен бути не залежний від «Газпрому» оператор (зараз це на 100% структура «Газпрому» – Nord Stream 2 AG), а до потужностей отримають доступ треті особи. Отже, половину потужності Nord Stream-2 «Газпром» повинен буде віддати під незалежного оператора з неросійським газом.
При цьому, «Газпром» зберігає свої зобов’язання з постачання газу в Європу. І в таких ускладнених умовах «Газпром» змушений буде вести переговори з Україною про транзит з 2020 року (нинішній контракт закінчується 31 грудня 2019 року) істотних обсягів газу – в рази більше, ніж називалися главою «Газпрому» О.Міллером – 10-15 млрд куб.м. в рік. Навіть за умови досить гіпотетичного запуску двох ниток «Турецького потоку», завантаження Трансбалканського газопроводу в реверсному режимі й при збереженні обсягів поставок російського газу в Європу на рівні 2018 року, потреба в українському транзиті складе, як мінімум, близько 70 млрд куб. м. (у 2018 році транзит газу через Україну склав 87 млрд куб. м.).
«Нафтогаз» назвав умовою укладення транзитного договору прокачування не менше 60 млрд куб. м. газу на рік через територію України. «Газпром» вимагає обмежитися 15 млрд куб. м., але навіть суто арифметично вимоги «Газпрому» нереалістичні – з урахуванням ситуації довкола Nord Stream-2 і «Турецького потоку», він просто не зможе виконати свої контракти з країнами і Європи. Тобто, Росія займається елементарним шантажем. Що і підтвердилося 27 квітня, коли Путін на прес-конференції в Пекіні заявив, що Україна залишиться без газопостачання, якщо не продовжить договір про транзит російського газу.
«Паспортні» заяви і паливні обмеження – черговий ворожий крок з боку Росії. Але інших варіантів у неї немає – у другій половині року очікуються переговори щодо продовження договору про транзит газу, і карти в РФ доволі слабкі. У Москви немає варіантів – їй потрібна криза. Але далеко не факт, що військова криза принесе Росії успіх, оскільки українська армія на кілька порядків сильніша, ніж була 5 років тому, а підтримка нашої країни з боку США і ЄС в разі військового загострення значно зросте, що може вилитися в посилення санкційного тиску на Росію.
Спроби обійти нашу країну новими газопроводами не увінчалися успіхом до терміну закінчення транзитного договору. «Турецький потік» на даний момент може прокачувати до Європи 15 млрд куб. м. газу, Nord Stream-2, практично без сумнівів, не буде введений в експлуатацію до 31 грудня 2019 року, поширення на нього дії Газової директиви ЄС знижує можливості транзиту російського газу вдвічі від тих, які планувало керівництво РФ. Вирішення питання воно бачить в звичному для себе створенні кризи, щоб спробувати обміняти його рішення на вигідні для себе умови укладення транзитного договору.
Схоже, що життєздатність для Росії нинішньої моделі відносин з Україною з відшліфованими формулюваннями і звичними кліше вже не настільки очевидна, вона тепер значно менше діє на населення РФ. А нова модель, судячи з усього, ще не вироблена. Тому, поки відпрацьовується «транзитне питання», яке Росії необхідно вирішувати в будь-якому випадку. Ця проблема і стане першим серйозним випробуванням для нового Президента України у відносинах з РФ. Але з урахуванням вихідних позицій – ситуація з Nord Stream-2 і «Турецьким потоком» – думаю, Україна має засади для успішного подолання цього випробування.
