На тлі проукраїнського Саміту миру путін запустив [дез]інформаційну кампанію: «Європа не повинна страждати через війну в Україні, якщо з нею можна покінчити коштом самих українців». Таргет пропаганди — виборці ЄС.
Бункерний ставив на перемогу Трампа, але в затягуванні війни втратив ключового союзника — Китай. Тому російський диктатор намагається [вкотре] позбавити Україну підтримки Заходу.
Між ЄС та КНР спалахнула справжнісінька торговельна війна: Захід збирається обкласти шаленим митом (до 40%) китайські електрокари, Пекін налаштований вчинити так само з європейськими харчами, зокрема — свининою. Це лише початок, і гасити конфлікт двом ринкам заважає, зокрема, нерозвʼязане «українське питання». Відтак Китай зацікавлений обмежити таймер російської війни проти України.
Пекін пробує синхронізуватися з Брюсселем, непублічно готуючи на осінь наступний мирний саміт у Саудівській Аравії, але вже за участі Китаю та РФ. Євродипломати наполягли, аби порядок денний швейцарського саміту був скорочений з 10 пунктів до 3 "гуманітарних".
Концентровано недавній саміт можна описати 2-ма меседжами: Захід говорив про злочини путіна та недопустимість заморожування війни по лінії фронту, тоді як Глобальний Південь — про доцільність залучення РФ до наступного раунду переговорів. Спільний знаменник, схоже, знайдено, форум може стати трампліном для наступної "мирної" зустрічі лідерів світу, вже за участі КНР і РФ.
Очевидно, що тепер Пекін змушуватиме москву попуститися зі своїми хотілками до рівня, що задовольнить великих світових гравців і буде прийнятний для України (про кордони 1991 року наразі не говоримо). Реальність сильно відрізнятиметься від геополітичних фантазій путіна.
Тепер про нову стратегію бункерного: не спромігшись вплинути на політиків Заходу, він намагається достукатися до їхніх виборців: меседж простий — «завершити війну можна значно простіше, аніж говорять ваші правителі». Для путіна це єдиний шанс уникнути «миротворчого» тиску з боку Китаю.
Оголошуючи минулої пʼятниці свій "мирний план", путін запропонував Заходу закінчити війну в обмін на здачу Україною 4 областей та оту омріяну «демілітаризацію—денацифікацію». Це — римейк стамбульських угод з нарощеними територіальними претензіями.
Для більшого галасу "внєшняя развєдка" злила у західні медіа свою версію "Стамбула". Цікаво, що The New York Times де-факто оприлюднила фейковий документ — початкові, березневі хотілки росіян, але під квітневою датою… Бо навіть путін на пресконференції показував іншу версію фінального тексту, де рукою Давида Арахамії було внесено правки, зокрема й щодо чисельності особового складу ЗСУ, озброєнь тощо. І це «збіг обставин», що «незалежна» The NYT опублікувала російську версію стамбульських угод одразу після пʼятничного виступу російського диктатора.
Тепер детальніше про мету кампанії: окрім премʼєрів Італії та Канади, більшість лідерів G7 перебувають у нестабільній розтяжці.
Главі британського уряду Сунаку залишилося менше 3-х тижнів до виборів, після яких його партія, очевидно, позбудеться влади. Президент Макрон оголосив позачергові вибори після того, як його партія програла ультраправим вибори до Європарламенту. Канцлер Шольц і його соціал-демократи також продули ці вибори, а про політичну історію Джо Байдена годі й говорити. Восени варто очікувати й відставки премʼєра Японії Фуміо Кісіди.
На нацвиборах у ЄС ситуація не оптимістичніша, там перемагають ультраправі, і націоналістична ідея стоїть на боці «легкого» путінського миру. Послання путіна підливає олії в цей вогонь, натякаючи, що на Україну достатньо натиснути — і G7 з ЄС надовго забудуть про цю проблему.
Як Київ, так і москва відчувають брак часу, намагаючись прискорити події на свою користь. Саме тому ЄС, а тепер і Україна, так поспішають з пошуком прийнятної формули миру, бо вже незабаром у світі може наступити інша політична реальність.
