Русифікація завше брала українця залізною хваткою, але в сатиновій перчатці
Це варто проговорити і обдумати в собі. Аби ситі лжеопозиціонери із рф десь на спільних майданчиках не вішали на тебе ярлика «травмований». А отже — думка хворих людей неважлива.
Ти не помітив, як із твого плей-листа зникла україномовна Ірина Білик. І зʼявились «Руки вверх», «Блестящие». Памʼятаю, я зайшла уперше на пару першого курсу, а з низки мобілок лунала «большє не забить ето лєто» пєвіци Максім. А потім і наші масово породили тотально російськомовний продукт — «Віагри» всякі. І Насті з Потапами. «Врємя і стєкло». Ще і в інтервʼю розказували, що не можуть знайти слухачів, бо матеріал українською мовою. Але виявилось, що українські пісні дуже пасують горлу Дорофєєвої і зробили її одною із топспівачок. А писати матеріал можна і з чоловіком удома.
Вранці, коли ти збирався у школу — на телебаченні була програма «Подьем», де Юра Горбунов і Маша Єфросиніна прогиналися перед дорогими гостями із москви — безруковими і крутими. Як Маша, яка добре знала мову — намагалась випендритись пітєрскім акцентом, можна зняти окреме кіно.
Увечері ти дивився «Голос» та «Х-Фактор», де українські таланти шукали такі, як Сосєдов — що це за особа і його компетенції достеменно невідомі. Але головне, що це був суддя із москви. Ще траплялись Дубцова і Сєрьога. Бо метрополія має навʼязати колонії, що вона несамостійна і неспроможна обслужити себе сама.
У школі ти вивчав куцу українську літературу, де Лесю Українку зображали знедоленою калікою, а Шевченка нафталіновим опудалом а-ля упоротий лис — лише в рушнику. Тебе нудило від вінегрету покриток, кріпаків, суїциду і замерзання дітей в полі. На противагу — Толстой кружив тебе в елітах, балах, французькій мові і іменах Кітті та Пʼєр. Вибір, що ти вважав більш крутим — очевидний. Уже після ти знайдеш твори, яких не було в шкільній програмі — і офігієш від крутості Лесі, Франка і Григоровича. Генії, топи, будителі. Модники з бурхливим життям, коханками, коханцями, подорожами, дружбою з елітами і спадком на віки.
Ти рано виходила заміж. І перший танок танцювала під «Сказку моей жизни». Чи під «Я люблю тебя до слез» Сашка Сєрова — українця з Миколаївщини, який став потужним русскім. І тепер на концерти лізе без трусів. Якось я знайшла його старі записи буковинського періоду — він був голосистим і модним красавчиком. Коли був у своїй ідентичності.
Твій випускний був неможливий без співів «Школьная пора», «Школьные годы чудесные», «Крылатые качели». Бо смаки вчительки музики і завучки, яка понаїхала в твою школу десь іздалеку і закінчила росфілологію — були специфічні і далекі від естетики. Про порпання в пластах українських пісень і культури якось не йшлось. А на практиці виявилось, що Квітка Цісик дуже підходить під вальс. Як і попсові «Повільно», «Обійми» та «Вітрила».
Твій батя дивився серіали про настоящих мужикофф, де був сплошний Міхаіл Пореченков та Машков. І обовʼязково в ролях ментів, ФСБшників і бравих радянських офіцерів. А в ролі поганців могли бути некрасиві огидні вкраїнчики. Якщо ще із прізвищем Ступка — взагалі бомба!
Твоя мама дивилась серіали про неосвічених клуш із сіл з деревʼяними хатами, єдиною мрією котрих було вискочити заміж по зальоту за московського бізнесмена. Бажано мільйонера. Можна з причепом.
Тоді підсовували серіали про «Ранеток» і «Кадетів», які спродюсував добрий дядя Саша Роднянський. Все це для того, аби намертво привʼязати дитину до русского мира.
Твоя завучка погрожувала тобі двійкою з фізики, бо ти вирішив пропетляти від свята 9 Травня з ряженими ветеранами чого попало. Але не Другої світової. Це могли бути тесть прокурора, ветеран праці СРСР і просто мужик, який пересидів війну у коханки в москві.
В руки тобі буде попадатися глянець, де Віра Галушка «Брежнєва» буде визнана самой красівой женщіной росії. А колишня міс Україна Інна Цимбалюк охомутає московського бізнесмена. Цей бізнесюк на практиці виявиться підстаркуватим биканом глибококримінальної зовнішності. Але багато хто мріяв про таке «жіноче щастя»?
На Інтері Настя Даугулє і Андрюша Доманський разчехляли тобі на концертах до всяких свят, як правильно Родіну любить. Общую Родіну — одну на трьох. Безумовно, там не було мови про Україну як щось окремішне.
Всі вихідні твоя родина проводила з «Кварталом». Там інтелігентні люди були в московських буклях і на вишуканому пітерському акценті, а сільські рагулі — у вишиванках, з вусами та україномовні. Володимир Зеленський таких зобразив кілотонни.
Якщо ти йшов в академію МВС чи здобувати освіту майбутнього прокурорчика — у твоєму плеєрі поселялись «Офіцєри, расєянє». І так тебе із милої маминої булочки плавило на татарівського мєнта.
Часом ти хотів просвітлитись у політиці. І аналітику тобі пропонували понаєхавші ведучі та редактори, бо своїх же журфаки не навипускали гронами. Тож умовний Кісєльов за всі гроші світу запрошував сало в шортах Бикова. І разом вони доводили пересічному глядачу, чому вулиця Антоновича — погано, а Горького дуже хорошо. Тебе привчили, що кращий політичний аналітик — син правника Сталіна, який легалізував концтабори та репресії. Часто репресії проти твоїх предків.
РПЦ у цей час розповсюджувала наративчики, що «Бог не розуміє української, і тому треба ходити в канонічну церкву». Що хрестини в інших конфесіях не дійсні. І багато хто вірив. Вірить донині.
Не дивно, що з такою повісточкою з великою ЦА та на будь-яких виборах твоє місто було обліплено біг-бордами про «защитим русский», «Томос — геть!» і «будем жить с россией дружно». Часто все це придумував понаєхавший за всі гроші світу політтехнолог із Москви, бо це було модно в наших політиків.
Саме так би був приспаний, обманутий. І загрузнув обома ногами в довгій війні на виживання.
Бо сенси — важливі. І є сенс, що ти кидаєш не лише в шлунок, а й в голову.
