Російська Федерація підходить до того критичного моменту, коли вся ця перезріла і гнила будівля незабаром може зі страшним гуркотом рухнути
Російсько-українське цивілізаційне протистояння показало важливість психологічної війни в сучасних конфліктах, де боротьба за наративи може бути такою ж вирішальною, як і фізичне протистояння. Зрозуміло, що стратегічне входження військ України в Курськ не тільки кидає виклик ілюзіям Кремля щодо контролю за своїми територіями, але й служить потужним нагадуванням про непередбачувану природу цього конфлікту. Це схоже на свідчення того, що інформаційний фронт став вирішальним полем битви, де навіть невеликі перемоги можуть мати значний вплив на глобальне їх сприйняття та моральний дух українських воїнів.
Головне, що вже зараз ми можемо говорити про “курський синдром” росіян, який підточує позиції Путіна у війні в Україні. Адже Курська битва України висвітлила дві дуже важливі речі. По-перше, біженці з Курська починають роз’їжджатися по всій Росії у пошуках місця для проживання. Тож вони несуть повідомлення про те, яким неочікуваним бумерангом повертається до росіян війна Путіна в Україні. По-друге, матері вже почали скаржитися, що призовників відправляють у бій. А це з часом може стати каталізатором народного невдоволення в Російській Федерації.
Диктатор дуже роздратований, тому він робить помилки одна за одною. Він поставив не армію, а ФСБ – службу державної безпеки – керувати Курською кампанією, цим самим пожертвувавши ефективним командуванням і контролем. Для чого це зроблено? Явно не для безпеки Росії. В першу чергу, Путіна хвилює власна безпека. І тут відкривається можливість зіграти на страху кремлівця номер один за своє життя.
Не дивлячись на те, що спочатку він намагався ігнорувати присутність українських військ у Курській області РФ, Путін опинився на політичній розтяжці. Вважаючи, що продовження ним знищення мирного населення та інфраструктури змусить Україну здатися. Але саме присутність українських сил у Курську, а не самі війська, може розглядатися як своєрідний політичний вірус.
Пандемія починається з невідомого вірусу, який поширюється серед населення. У цьому випадку політичний вірус може бути тихим визнання того, що так звана “спецоперація” Путіна провалилася. Російська військова машина почне сповільнюватися та хрипіти, оскільки населення Російської Федерації все більше і більше втомлюватиметься від кількості жертв, які приносить їм ця війна.
Не дивлячись на те, що поки що Путіну вдається утримувати владу над Росією, внутрішній тиск від російського суспільства, яке отримало від війни Росії в Україні величезні негативи, збільшується. Він вважає, що силовики будуть готові піти з ним до кінця Росії, проте це зовсім не так. Коли вони відчують на собі куди неухильно котиться РФ, то задля власного самозбереження можуть усунути Путіна від влади.
Тим паче, що за більше як два з половиною роки війни українцям вдалося показати слабкість Росії, а отже і самого Путіна. Режим якого зараз тримається на ідеологічних догмах російського імперського реваншизму та шаленій мілітаристській телевізійній пропаганді. Але тепер й ці ресурси путінського режиму починають вичерпуватися. І Російська Федерація підходить до того критичного моменту, коли вся ця перезріла і гнила будівля незабаром може зі страшним гуркотом рухнути.
Своїм вторгненням на Курщину українські військові створили нову альтернативну основу для війни. І її цілком можна зарахувати, як бойову перемогу. Диктатор не готовий відмовитися від своєї війни в Україні, однак події в курській області РФ висвітлили, що російська терористична армія не має стратегічного резерву для оперативного використання, а єдині сили, які вони можуть кинути в бій, – це солдати строкової служби.
А це вже те, що справді може хвилювати росіян: вони готові дозволити контрактникам гинути на фронтах війни, але коли справа доходить до їхніх власних дітей, справа набирає зовсім інших обертів. Також значна кількість військових, які потрапили в полон, погано позначається на моральному стані росіян. І обмеження для українських військ в просуванні у цьому регіоні Росії можуть бути лише матеріально-технічними.
Крім того, українські військові посилають меседж росіянам, які живуть на цій довгій ділянці українсько-російського кордону. Він полягає в тому, що безпечної зони для проживання у московитів тепер немає ніде. А кілька українських нових балістичних ракет, які здатні долетіти до Кремля, можуть значно посилити це повідомлення.
Путін робить все можливе, щоб заглушити правду про цю страшну криваву війну. Він зараз терорист номер один у світі, одна з найнебезпечніших політичних персон на планеті. І його гігантське его ніколи не дозволить йому добровільно відступитися від України.
Тому Захід повинен дозволити українцям використовувати всі наявні сили для боротьби з московитами будь-де. Якщо диктатора не зупинити в Україні, то західникам і НАТО доведеться робити це в Польщі, чи Німеччині. Адже диктаторам потрібен ворог, щоб тримати своє населення в агресивному тонусі та зосередженим на чомусь іншому, ніж повалення самого диктатора.
Зараз Україна почала робити те, що потрібно було реалізовувати набагато раніше – перенести війну і на територію Росії. Все це зроблено попри те, що президент Сполучених Штатів Джо Байден завжди побоювався переступити через мішок Путіна повний “червоних ліній”. І донедавна його адміністрація взагалі відмовлялася надавати Україні дозвіл на використання американської зброї на території Росії.
Тепер нездатність Путіна рішуче відреагувати на вторгнення України на територію Росії свідчить, що він справді не має для цього ресурсів. Хоча це ніяк не може його зупинити. Він й далі фатально переконаний та вірить у свою винятковість і непогрішність. А це дуже небезпечне поєднання.
Образно кажучи, Путін зараз опинився в положенні шкільного хулігана, який прорахувався і влаштував бійку з тим хлопцем, котрий здавався йому безнадійно слабшим. Тепер у нього закривавлений ніс і він не знає, як йому закінчити цю бійку. Адже свою поразку диктатор визнавати не бажає.
Починаючи свою несправедливу війну в Україні він не врахував багато чого. Адже якщо він не любить і не цікавиться Інтернетом, це не означає, що підвладне його рішенням населення не може черпати з нього потрібну йому інформацію. Світ знаходиться в ХХІ столітті, і Кремль не здатен сьогодні контролювати безліч способів доступу людей до новин та оперативної альтернативної інформації.
Росіяни повинні знати, що ця війна – це ганьба і потенційна для них катастрофа. Що придумана Путіним нісенітниця про якийсь давній Золотий вік давньоруського народу, ідеологічні вигадки Кремля, оскільки нинішня Московщина не має жодного відношення до древньої Русі з її центром в Києві.
Але одурманений телевізійною пропагандою російський народ поводиться, як стадо мовчазних овець. Де пастух розуміє, що стадо сильніше за нього, що воно може його знищити, але він його не боїться, бо знає, як пустити в дію важелі впливу, використовуючи своїх навчених для контролю баранів лютих собак-вовкодавів. Росіяни бояться хаосу та громадянської війни, а ФСБ та інші силові структури РФ роблять усе для того, щоб упередити, чи подавити будь-які зародки заворушень, повстань або протестів.
Якщо перечитати неупереджені дослідження про історію російського царизму, то тоді стають краще зрозумілими теперішні звірства в Україні романово-радянсько-путінської Орди. Цей народ ніколи не може самостійно позбутися свого самозваного царя. Зробити це зможуть лише апаратники з його оточення, опираючись на ту частину ФСБ, яка хоче показати себе готовою до змін в Російській Федерації.
Путін ніколи не був надзвичайно розвиненим. Але оскільки він вміє тримати “покерне обличчя” і щось проголошувати з високих трибун, дехто на Заході вважав, що він має певний рівень інтелекту. Але цей “інтелект” на даний час привів його і його “спеціальну військову операцію” до наступних досягнень:
– Омолодження та розширення НАТО – вступ Фінляндії означає, що Росія має новий прямий кордон із Північноатлантичним альянсом протяжністю більш як 1000 кілометрів.
– Половина російського Чорноморського флоту зараз знаходиться на дні Чорного моря.
– Російська армія вже втратила понад 600 тисяч своїх солдатів, і це приголомшлива кількість.
– Він показав всьому світові, наскільки слабкою, корумпованою, погано керованою та недостатньо оснащеною є російська армія.
– Підтримка населенням Путіна дуже крихка. Раптові поштовхи для російського політичного ландшафту завжди неочікувані. А як вчить вся попередня московська історія, усунення деспота від влади може відбутися у будь-який момент.
– Путін втрачає статус жорсткого політика за кордоном, тому що міф про могутність російської армії, його червоні лінії та його блеф залякування Армагеддоном більше вже не працюють.
– Одурений почуттям власної значущості диктатор не може примусити гнилу путінську систему працювати. В Кремлі здатні лише приймати рішення, які забезпечують її крах.
Російсько-українська війна – це війна Путіна, і Захід мусить подбати про те, щоб він не отримав в ній жодної винагороди. Параноя та пиха Путіна призвели до того, що у світі залишається все менше тих, хто вважає правильним отримання у власність Москвою окупованих нею міжнародно визнаних українських територій.
Всі “мирні пропозиції Путіна” зводяться до того, що для початку Москва вимагає від України прийняти російський протекторат. А далі, через декілька кроків, добровільно демонтувати свою державність. Чого не встиг реалізувати у 2014 році ставленик Кремля Янукович.
Захід має терміново надати Україні всю зброю, яку Україна просить, щоб вигнати московських агресорів з українських земель і здобути перемогу над підступним ворогом. Як показує весь хід російсько-української війни, жодних альтернативних рішень з цього питання не існує.
