Диктатор зробив війну Росії в Україні справою всього свого життя, але заплутався в тенетах оманливих сподівань
Нещодавно в одному з виступів російський диктатор Путін заявив, як передало російське інформаційне агентство “Інтерфакс”, що “Росія ніколи не відмовлялася від переговорів з Україною, але на основі домовленостей, досягнутих у Стамбулі у 2022 році. Чи готові ми з ними вести переговори? Ми ніколи не відмовлялися від цього. Але не на основі якихось ефемерних вимог, а на основі тих документів, які були узгоджені та фактично парафовані у Стамбулі. За його словами, тоді практично всі параметри можливої мирної угоди з представниками уряду в Києві були досягнуті, але потім у процес втрутилася Велика Британія та українська влада “пішла іншим шляхом”.
Москва готова висувати претензії всім, але, звісно, не самій собі. Путін хоче капітуляції України, а те, що досягненню цих його намірів заважають Сполучені Штати, Велика Британія та весь колективний Захід, викликає у нього безсилу злість. Тепер він вже почав лякати Велику Британію і Америку війною, якщо їхні ракети використовуватимуться для завдавання ударів по аеродромах та іншим військовим об’єктам в глибині Російської Федерації.
Щоб довести Заходу, що Москва налаштована рішуче, на підставі матеріалів ФСБ, було позбавлено акредитації у РФ шістьох британських дипломатів. Це співробітники посольства Британії: Джессіка Дейвенпорт, Грейс Елвін, Ендрю Дафт Каллум, Кетрін Макдоннал, Томас Джон Хіксон і Блейк Паттел. Якщо в Кремлі думають, що вони цим можуть підштовхнути Велику Британію до припинення допомоги Україні, то дуже помиляються.
Залякування Великої Британії війною – це ще одна порожня путінська загроза, як і його ядерні погрози. Путін не хоче війни з НАТО, бо чудово знає, що її швидко програє. Конфлікту з Північноатлантичним альянсом він намагається уникнути, адже він би набагато більше підірвав його престиж, ніж якщо британці та американці дадуть Україні добро на завдавання ракетних ударів в глибину російських територій. Де базуються літаки та ракети, які московити запускають по Україні.
Позбавлення акредитації британських дипломатів мало б взагалі наштовхнути на думку, що всі західні держави, які допомагають Україні, повинні відкликати своїх дипломатів з Росії додому. Що вони там взагалі роблять? Про що можна домовлятися з диктатором, який збожеволів від безмежної влади диктатором?
Путін видає себе за захисника російської безпеки. Але він не зміг вирішити питання принизливого для його іміджу захоплення російської землі. А з появою перспективи того, що незабаром Україна зможе використовувати ракети великої дальності для націлювання на російські аеродроми, найближче майбутнє виглядає дуже складним для цього кремлівського маніяка.
Як би хтось погано не думав про Путіна, насправді він ще значно гірший. Незважаючи ні на що, він має намір залишити за Росією чотири частково окуповані українські області плюс Крим. Він вважає, що його агресія мусить бути винагороджена. До того ж, немає жодних гарантій, що він знову не нападе на Україну, коли Росія переозброїть і відновить свої побиті збройні сили. Адже Путін давно вже відмовився від зобов’язань Росії поважати суверенітет України.
В Кремлі завжди були готові до “мирних переговорів” – проте передумова їх проведення залишається незмінною: дайте нам усе, що ми вимагаємо, або угоди взагалі не буде. Путін не хоче погоджуватись на щось інше. За його задумом, Донбас віддають Росії. Дві південні області України – Херсонська та Запорозька, частини яких окуповані Москвою, залишаються за Російською Федерацією. Україна визнає, що Крим тепер належить Росії. Вся колосальна шкода, яку РФ завдала війною Україні, не відшкодовується, тому – жодних репарацій. Навряд чи такий підхід Кремля взагалі може стати основою для якихось “переговорів”.
Реальна мирна угода мусить включати великі фінансові репарації Україні для відновлення наших міст, сіл та всіх основних об’єктів інфраструктури, а також компенсацію родичам тих хоробрих українських бійців та цивільних осіб, які втратили життя під час російсько-української війни.
В дійсності Росія може мати мир наступного дня після того, як вона залишить територію України. Однак московські телевізійні пропагандисти й далі продовжують поширювати брехливі наративи, мовляв, мерзенний, несправедливий світ згуртувався проти Путіна та під диктатом Америки нав’язує Москві жорстокий світовий порядок НАТО. Можна підозрювати, що росіяни ще не дійшли згоди щодо того, як пояснити світові, що більше, ніж через два з половиною роки після понад місячної кампанії по взяттю Києва, вони зазнають у відповідь вторгнення з боку України.
Єдиний спосіб, в який може це все закінчитися, або російські війська вийдуть і поступляться всіма окупованими українськими територіями, або Путін нещасливо впаде вниз по сходах, прямуючи до Грановитої палати Кремля, і хтось інший, готовий думати краще про інтереси Росії, займе його місце. А поки що ідея Путіна щодо “мирних переговорів” з Україною полягає в тому, що українці капітулюють і відмовляться від будь-яких претензій на незалежність. Все відбувається, як у прислів’ї: “Якщо ти потиснеш руку росіянину, порахуй пальці”.
Тиран зробив війну Росії в Україні справою всього свого життя. Він повністю відданий цій війні, бо розуміє, що від цього залежить його виживання як лідера РФ. Однак він не єдиний, хто має право голосу. І чим вища кількість жертв цього м’ясника, тим більше він ризикує, що утвориться опозиція його владі серед російських вищих еліт та військового генералітету.
А поки що путінська позиція стосовно України залишається максималістською. Але Україна не може торгувати своєю землею заради ефемерної безпеки. І якщо заглибитись в справжню ідеологію Путіна, то стає цілком зрозуміло, що єдине, на що він готовий погодитися, – розпад усієї концепції української нації. Що звучить так: Україна є частиною “русского мира”. І якщо він не отримує собі все, то в його розумінні, він не отримує нічого.
Тому будь-які переговори на цьому етапі війни неможливі. Росія не буде висувати жодних розумних вимог і не прийматиме їх від когось, доки в Кремлі не стане загальновідомо, що за жодних обставин вони не зможуть досягнути своїх гіперболізованих бажань.
Найшвидше вони усвідомлять це, як тільки побачать, що Захід не припинить допомагати Україні зброєю. А втрати Російської Федерації, в намаганні виграти війну на власних умовах, перевершать допустимий поріг міцності. Оскільки ресурси чоловічого населення Росії далеко не безконечні. Тому дестабілізація РФ вже є досить близькою.
Крім того, змінюється імідж деспота, у якій було так багато вкладено пропагандистських зусиль. Раніше росіяни вважали Путіна ледве не стратегічним генієм. Тепер вже багато хто з них почав розуміти, яка він насправді недалека особа. Але небезпечна і аморальна, що піклується не про населення Росії, а про своє власне его, самооцінку та нестримне збагачення.
Роблячи спроби покращити свої майбутні переговорні позиції, він намагається продовжувати наступати в той час, коли можливості Росії для таких масованих наступів починають вичерпуватися. Та Путін очікує, що українці вичерпають свої оборонні можливості та складуть зброю, а Захід після цього погодиться віддати Російській Федерації усю Україну.
Хоча на перевірку це такі ж нічим не підкріпленні геополітичні ілюзії, як і перемога над Україною за декілька тижнів. Невіглас може мати величезні повноваження, але від цього він всерівно не перестає бути невігласом. Видаючи себе за могутню особистість, він сам поступово починає заплутуватись в тенетах своїх оманливих сподівань.
На справді, якщо Кремль буде кидати в топку війни своїх військових такими темпами, то до середини 2025 року щонайменше 1 мільйон російських солдат може загинути на фронтах непримиримого протистояння. Це буде дуже дорого коштувати Кремлю. І не існує сценарію, за якого все піде добре для Московщини, якщо Захід не хитатиметься щодо надання своєї допомоги Україні. Що можна очікувати від Путіна? Він ніколи не збирався вести переговори на рівних, і це потрібно розуміти намагаючись заглянути у майбутнє.
Московити завжди були жорстокими та дикими, тому, якщо їм не буде заподіяно болю, вони не відмовляться від агресії проти України, навіть не зважаючи на величезні втрати. Вбивство росіянами цивільних осіб в Україні, зруйновані будинки, лікарні, школи, дитячі садочки, церкви, невійськові об’єкти – є геноцидом українців. І це питання потрібно зараз піднімати перед міжнародною спільнотою, а не колись потім, через 30 або 50 років.
Геополітичного терориста Путіна необхідно якнайшвидше зупинити. Росія мусить заплатити повну ціну за усі ті злочини, які вона здійснила на території України. Заплативши всіма своїми замороженими активами в закордонних банках, конфіскованими маєтками і палацами олігархів в Європі та скрізь по світу, яхтами, літаками та всією нерухомістю наближеної до деспота московської злочинної камарильї.
Путін неадекватний, але він знає, що більшість диктаторів втрачають владу через те, що еліти режиму підтримують переворот, коли правитель виглядає слабким. Однак йому все важче стало демонструвати перед своїми подільниками “силу”, яка останнім часом починає більше виглядати, як слабкість. Але поки росіяни не вирішать, що вони хочуть позбутися цього агресивного соціопата, мир буде міражем на далекому горизонті.
Поштовхом до війни Росії стала імперська реваншистська система переконань Путіна, який ніяк не здатен змиритися з тим, що Україна, котра довгих 337 років колонізовувала Московщина, відновила свою державність. Тому він всіма доступними йому засобами намагається встановити контроль Російської Федерації над українцями.
Та українці, як ніколи рішуче, захищають свою незалежність, демократію та свободу. І це не те, проти чого будь-який іноземний загарбник повинен робити ставку. У війні завжди існують ризики, однак продумані ризики можуть принести неочікувані результати для тих, хто наважився ризикнути.
