"Побував між Сциллою та Харибдою". Десь так можна схарактеризувати візит Володимира Зеленського до США з усіма його пристрастями, пригодами та ставленні двох кандидатів у президенти США до УкраїниНе поїхати до Вашингтона Зеленський не міг. І не тільки тому, що вже щонайменше місяць розказує про новий план перемоги, який не бачило ані експертне середовище, ані навіть дружні журналісти телемарафону. На третьому році повномасштабної війни, та ще й через фокус уваги на зарубу Ізраїлю з "Хезболлою" тяжко тримати увагу до нашої війни. Тож доводиться періодично нагадувати про себе. Хоча низка дипломатів і експертів-міжнародників кажуть, що їхати в США в пік виборів — це те саме, що попасти в зграю лосів у період шлюбних ігрищ. Без стусанів, помʼятого одягу та лайки не обійдеться.
Зеленський поїхав до США за 40 днів до дати виборів, коли політтехнологи Камали Гарріс та Дональда Трампа були серйозно зациклені на пошуках ключа для того, аби вирвати перевагу в ключових штатах. Де ота сама скандальна Пенсильванія якраз і є основним трофеєм — хто її візьме, той і стане президентом.
Тож не поїздка на завод у Скрентон та не амбасадорка в США Оксана Маркарова винні. Зіграло те, що Гарріс і Трамп намагаються дошкулити одне одному українським питанням.
Навіть після зустрічей із Зеленським обоє залишитись на своєму. Трамп переконував свою аудиторію, що за президентства Гарріс обовʼязково розпочнеться Третя світова війна. Кандидатка від Демократичної партії дорікала конкуренту, що він продасть нас Росії з усіма бельбухами. Трамп натомість твердить, що його особисті таланти та знайомство з Путіним дадуть змогу завершити війну.
Треба чесно говорити, що план А української влади зайшов у глухий кут. Харизма пана Зеленського уже не спрацьовує так же чітко і якісно, як на початку повномасштабного вторгнення. І варто шукати нові формули, з якими можна говорити з західними політиками.
А якщо ми говоримо про США — то тут ми будемо змушені повитирати пости про "сучого Трампа" і розмовляти з республіканцями. Адже не секрет, що в конгресі нині заправляють вони й саме від цього органу залежить підтримка армії на полі бою у 2025-му зброєю та грошима.
Видання The Economist чи не вперше дало програмну статтю, де чітко визнало, що без вмонтування України в системи безпеки Заходу вісь зла переможе. Але нам варто покращити власне збройне виробництво. А владі нарешті треба говорити з суспільством, аби воно не втрачало здоровий глузд та не фрагментувалось.
Разом все це виклики й задачі не лише до виборів президента США, а й після. Бо навіть у разі поразки Трампа Республіканська партія нікуди не випарується. А основні збройні лобісти й потенційні спонсори наших виробництв засіли якраз там.
Коли ти нині гортаєш мережу Х, то можна побачити низку спекуляцій про Україну від тих людей, які зараз активно розповсюджують думку, що допомагати Україні не варто, бо ж там у Києві одні золоті куполи, а в нас у Лос-Анджелесі бомжі в наметах ночують.
Хоча, в тому, що ця маніпуляція взагалі взялась, якраз і винувата риторика Трампа.
Бо всього з різницею в один день на виборчих мітингах він розказував, що тут "усе зруйноване, люди мертві, країна в руїнах. України більше немає, це не Україна. Ви більше ніколи не зможете замінити ці міста і селища, і ви ніколи не зможете замінити мертвих людей".
А вже наступного дня після зустрічі з Зеленським риторика змінилась на таке: "Я приїду в Україну. Це прекрасна країна з прекрасною погодою і прекрасним усім".
На жаль, нинішній президент США та його оточення чутливі до ядерних погроз Росії. І поки не наважились запросити Україну в НАТО, що суттєво допомогло б оперативніше отримувати озброєння від західних країн.
Утім, нам треба думати уже зараз, що буде після ідеального політичного шторму в США і які наші нові точки опори. Що ми можемо запропонувати сенаторам та конгресменам від обох партій, аби підтримка була не на словах, а на дії.
Українським урядовцям епохи Зеленського і після нього доведеться вивчити істину, що в країну, яка придумала військову логістику й на цьому виграла дві світових війни та стала світовим лідером, не їдуть без ділових пропозицій, бізнес-планів та пропозицій тісних колаб, аби в Лос-Анджелесі було менше наметів з безхатьками.
За гризнею фіналістів президентських виборів загубилось, що саме привіз Зеленський до США і чи почув його аргументи Байден. Бо ж добре, що в комірчинах Пентагону знайшлось іще 8 мільярдів доларів для нас. Однак цього мало на тлі заяв Кремля про те, що він "перемагає НАТО на території України". З важливим нюансом — ми не є членом НАТО, утім змушені утилізувати весь збройний потенціал СРСР, який якраз під війни з Заходом і був заготовлений.
Очевидно, західні лідери та Зеленський серйозні речі та реальні обриси плану перемоги будуть готувати лише в середині жовтня. Тоді, по-перше, буде зустріч західних лідерів у Берліні. А ще планується новий "Рамштайн".
Тож у Банкової є час дещо поправити нерви після американських політичних гірок і дещо виправити помилки в комунікації з Заходом. І цей той момент, коли хочеться побажати Зеленському успіху. Бо президенти приходять і йдуть, а наша незалежність має лишитися.
