Є доволі серйозні ознаки того, що влада вважає ворогами номер один навіть не російських окупантівРадше такими є залишки незалежних та якісних медіа, які нагадують: "А що там з мирним планом?", викривають місця, куди тікають провладні депутати. І найстрашніше — постійно ставлять незручні питання про Єрмака та Татарова.
Головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва зробила заяву про те, що Офіс президента обдзвонює потенційних спікерів від влади та рекламодавців та суворо не рекомендує їм мати справу з виданням. З посту журналістки можна зрозуміти, що все це особливо активізувалось після нашумілого спілкування президента Зеленського з оглядачем Романом Кравцем, коли останній задав доволі просте питання про Олега Татарова.
Трохи пізніше УП назвало імʼя того, хто саме віднедавна викреслює топмедіа зі списків запрошених редакцій на зустрічі з президентом. Саме він телефонує з криками до людей, які ігнорують ці заборони. Це новопризначений радник Зеленського та його спічрайтер Дмитро Литвин, який до карколомної карʼєри на Банковій був клерком на Інтері та писав колонки про те, чому нам треба розпустити ЗСУ ще в період Януковича.
Хоча багато хто витягнув на світ Божий фото Севгіль Мусаєвої зі знаменитих шашликів і написав: "Ну, от і посмакували", — тенденції тривожні.
Адже спроба тиснути на рекламодавців і відмова спікера в день заходу — це намагання знизити ліквідність активу та позбавити його грошей. Далі приходить багатий упакований дядько, який пропонує продати актив. І далі — видання стирають із лиця землі, як це уже було за Сергія Курченка, який придбав медіахолдинг UMH group Бориса Ложкіна.
Десь за такою схемою старих регіоналів — їхні помічники та обслуга, які є нинішньою владою, весь минулий рік ходили з пропозиціями до різних впливових ЗМІ. Але за фактом косплей завжди гірший за оригінал. І підібгати під себе все те, що живе і працює поза рамками єдиного телевізійного марафону — не виходить.
Ба більше, боротьба з каналами "Еспресо", "Прямим" та "5 каналом" зробила їх серйозними альтернативами новин та аналітики. Ще у квітні 2024 року у новому звіті Держдеп США присвятив окремі пункти про випилювання цих медіа з ефіру у звіті про порушення прав свободи слова.
Нагадаю, що три опозиційні канали у квітні 2022 року без причин і без пояснень відключили від цифрового мовлення. На будь-які запити — тиша і намагання удати, що так і було.
З нашумілих історій неугодних журналістів — легендарне стеження цілим департаментом СБУ за корпоративним виданням Bihus.info. Два десятки оперативників Департаменту захисту нацдержавності витратили мільйони на шалену спецоперацію — знімали, як водії та оператори на відпочинку розкурили "косяк", а журналістки спали у готельних номерах.
Метою цього свавілля було дискредитувати кожне розслідування команди про корупціонерів, колаборантів та державних зрадників, які мають стосунок до Банкової.
Майже в унісон було поливання брудом Юрія Ніколова — редактора видання "Наші гроші". Пан Юрій не ходить на корпоративи, тому купка найнятих молодчиків прийшла й обписала йому двері матюками та погрозами. А анонімні телеграми пишуть полотна про те, як журналіст шикує — зʼїздив, мовляв, з дитиною на вихідні в Карпати, або називають його "алкоголіком" та "ухилянтом".
Утім ані намагання насадити "темники" в Укрінформі, ані відверта зневага до "Цензор.нет", NV, УП — беззубі й не можуть створити потрібну альтернативу.
Телеграм-канали, на які Офіс президента викидає значні ресурси, не забезпечують належного іміджу єдиного лідера і єдину партію, як за китайського комунізму. В YouTube — повний провал із позитивними блогерами, яких набрали з колишніх прокурорів, зеків, свити Медведчука та смітників Партії регіонів. Залишається тільки інстаграмниць типу Аліни Шаманської тягти як амбасадорів роботи з прифронтовими громадами.
На шостому році перебування Зе-команди на Банковій з ними не хоче працювати жодна людина з репутацією та професійними навичками. Тож лишається Лещенко і третьосортні колумністи каналу ІНТЕР.
Політтехнологи партії влади не приховують, що єдине, що їх може врятувати на наступних виборах — це втома суспільства та безальтернативність. Але вони програли битву за медіапростір, як би не старались позбавити непідконтрольні ЗМІ грошей, ліцензій та спікерів.
Коли ключові радники президента в істериці телефонують бізнесу і чиновникам, аби ті не спілкувались із "Українською правдою" — це проблема аж ніяк не Севгіль чи Альони Притули.
Бо медіа з історією бачили різних і переживали всяке. А чи буде і надалі успішним Зеленський з купкою анонімних телеграмів та бездарних піарників — велике питання.
За іронією долі — кандидат в президенти Зеленський в пухнастому светрі перше інтервʼю якраз таки дав УП і Роману Кравцю. Тоді молодий репортер дуже подобався перспективному політику і складні питання не викликали в нього істерики. Тож може вийти так, що остання стаття про епоху Зеленського теж вийде тут. Але це уже буде аж ніяк не тепла розмова, а свідчення про цензуру, тиск і намагання знищити спадщину Георгія Гонгадзе.
