Майбутнє України у ці надважкі для нашої держави часи постійно балансує на вагах історії. І дуже важливо, щоб нарешті переважило балансування в бік Заходу. В цьому сенсі початок роботи колишнього прем’єрміністра Нідерландів Марка Рютте на посаді генерального секретаря НАТО стає великим шансом для України.
Рютте обрав для першого закордонного візиту саме Київ, і це говорить про те, що українське питання стане пріоритетним для нового генсека Альянсу. Марк Рютте підтвердив непохитну підтримку нашої держави, наголосивши, що “Україна ближча до НАТО, ніж будь-коли раніше, і вона продовжуватиме йти цим шляхом, поки не забезпечить собі членство в НАТО… Для мене було важливо – приїхати в Україну на початку мандату, щоб абсолютно чітко показати і вам, народу України, та усім, хто спостерігає, що НАТО продовжує підтримувати Україну”.
Переконаний друг України Рютте здатен очолити в Північноатлантичному альянсі прихильників пришвидшеного приєднання України до НАТО. Тим більше, що ситуація з прийняттям України набуває нового виміру, коли президент США Джо Байден подає сигнал, що він готовий переглянути статус заявки України на членство в альянсі.
Як це буде відбуватися, та які механізми мусять застосувати симпатики вступу України до Північноатлантичного альянсу – побачимо незабаром. Проте до видимих плюсів ситуації, котра об’єктивно складається для України, можна зарахувати, що Марк Рютте надзвичайно досвідчений політик та ефективний організатор, орієнтований на досягнення конкретних результатів.
Як генеральний секретар НАТО Марк Рютте відіграватиме ключову роль в об’єднанні втомлених від російсько-української війни союзників, підштовхуючи їх до збільшення внесків у боротьбу з російськими агресорами, до того ж, йому доведеться думати, як подолати бар’єри і розчистити Україні дорогу до НАТО. Це дуже непросте завдання. Адже Угорщина та Словаччина – не бажають її членства в Альянсі.
Коли Російська Федерація вторглася в Україну, у НАТО було три варіанти: війна з Росією, надання військової допомоги Україні, або дозволити Москві взяти гору, відповідаючи на її вторгнення тільки санкціями. Обраний Північноатлантичним альянсом курс є найбільш прагматичним, але явно недостатнім для того, щоб вигнати російських окупантів з усіх українських земель.
Держави-члени НАТО мають продовжувати посилювати свою участь у допомозі Україні, щоб не дати Росії перемогти. Питання в тому, як далеко готовий зайти Альянс? Чи існує стратегія знекровлення Росії, поки не буде досягнуто розумного рішення? Чи досяжний – чи навіть бажаний розпад Російської Федерації? Чим взагалі має закінчитися російсько-українська війна, коли головною метою диктатора Путіна стало знищення української державності?
Відповідь на усі ці питання пролягає через глобальне протистояння США-Китай, і це наразі найпомітніша лінія, в яку лише вписується війна Росія-Україна. Сьогодні лідер Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін, не тільки марить міфом щодо окремішньої китайської цивілізації, але й просуває ідею тоталітарного домінування в кожному аспекті суспільного життя як нового шаблону для суспільств у всьому світі.
Нині Китай нарощує чисельність армії до такого рівня, щоб вона могла виграти агресивну війну проти будь-якого противника. Попри те, що ніхто не має намірів нападати на Китай, він не полишає намірів завоювати Тайвань. А місцеве населення – силоміць “перевиховати” правильно комуністично мислити та підпорядковуватися державі.
Для досягнення цієї мети Китай готовий застосувати силу й розпочати світову війну. І це не припущення – Сі своїх намірів не приховує. Власне, у цей контекст органічно вписується китайська допомога Путіну в його кривавій війні в Україні. Але Сі Цзіньпіна поки що стримує питання, чи вдасться Москві досягти успіхів в російсько-українській війні.
Пекін має чіткі цілі – змінити основоположні принципи міжнародної системи. Саме для цього йому потрібні Російська Федерація, Іран, Північна Корея і Венесуела, які добровільно погодилися стати політичними васалами Китаю.
Марк Рютте, як новий генсек НАТО, розуміє серйзність геополітичних викликв з боку цієї осі зла, і змушений вже зараз думати над тим, як нейтралізувати та мінімізувати впливи Китаю і Росії на Європейський континент – адже йдеться про їхні наміри домінувати над світом. А Китай вже показав, що може бути далі, коли йому необачно відкрили можливість проникнення в Африку, на Близький Схід та Південну Америку. Його експансіоністські військові та монополістичні інтереси поширюються на увесь світ, і Європа тут не виняток.
Тоталітарний Китай несе великі загрози світовому порядку. А Сі Цзіньпін уже показав себе безжальним диктатором, який не збирається ні з ким рахуватися. Це доводить багато прикладів його войовничої внутрішньої та міжнародної політики: ув’язнення та геноцид уйгурів, постійні загрози суверенітету Тайваню, численні порушення прав людини в Китаї, арешти тисяч іноземців у КНР, тісні союзницькі відносини з Росією.
Нового очільника НАТО Марка Рютте не може не хвилювати посилення Глобального Півдня і нові виклики НАТО у цьому зв’язку. Оскільки Росія та Китай успішно використовують БРІКС, щоб приєднати Індію та Бразилію до блоку цих тоталітарних держав. І якщо Південно-Африканська республіка – це майже програна справа, то Бразилія та Індія були і знову повинні бути союзниками Заходу, але зараз вони тяжіють до його противників.
Туреччина має 100 років трансакційної дипломатії, використовуючи на свою користь протистояння Росії із Заходом за будь-якої зручної нагоди. Турецька Республіка тепер відверто позиціонує себе, як “неприєднану” ісламську автократію в НАТО, і ця її “особлива позиція” не може не хвилювати генсека Рютте.
Не говорячи вже про те, що палестинсько-ізраїльська війна відтягує сили НАТО і увагу від України. Навіть після останнього ракетного удару Ірану по Ізраїлю, більшість впливових політиків цієї країни ще не готові визнати того факту, що Україна та Ізраїль воюють з одним ворогом. Намагаючись закріпити за собою голоси більш як мільйонної російськомовної алії, ізраїльський політичний істеблішмент воліє закривати очі й на те, що саме Москва, через посередництво Ірану, спровокувала напад ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року.
Марк Рютте очолив Північноатлантичний альянс у критичний для об’єднаної Європи і світу момент. Він – затятий європеєць і різкий критик Росії. Головний його козир – бачення міжнародної політичної шахівниці не низкою відокремлених конфліктів, а цілісно. Він вбачає в своєму призначенні велику історичну місію, що випала на його долю. Розуміючи, що саме від правильності його рішень може залежати дуже багато.
Питання в тому, чи зможе впоратися Рютте з усіма викликами, які нині виникають перед західною цивілізацією? Особливо враховуючи, що наступним президентом Сполучених Штатів може стати Дональд Трамп із його обіцянками урізати фінансування, а то й взагалі – вийти з НАТО.
У важкі часи міжнародної кризи та війни Росії в Україні, найскладнішим завданням для генсека буде утримати разом 32 союзників по НАТО з їхніми різними інтересами. Навіть його критики визнають, що Рютте має необхідні дипломатичні здібності. Але чи спрацюють в Альянсі ті підходи та методи, які він успішно застосовував на посаді прем’єрміністра Нідерландів?
Рютте – хороший антикризовий менеджер, але усе, що він робив вдало досі – відбувалося на національному рівні. Чи вдасться екстраполювати ці навички на весь Альянс? І хоча НАТОвський старт Рютте відрізняється від того, з чого починали його попередники, але й виклики – змінилися.
Марк Рютте готовий кинути виклик Путіну. Він неодноразово заявляв, що хоче збільшити підтримку України. Також першим серед своїх пріоритетів він назвав забезпечення обороноздатності НАТО. Підкресливши, що “Ми повинні ліквідувати загрозу з боку території Росії”.
У цьому сенсі Рютте має не лише намагатися зберегти американську підтримку України, але, перш за все, збільшити європейську підтримку Української держави. Також важливо, щоб європейська оборона була зміцнена – тобто країни-члени повинні витрачати на оборону більше 2% свого національного доходу, щоб у разі виникнення непередбачуваних обставин, європейські союзники по НАТО могли самостійно захищати свій власний континент.
Вічне сподівання на американську підтримку вже показало свою помилковість. Можливо, Рютте зможе тимчасово послабити ізоляціоністські тенденції в Сполучених Штатах – незалежно від того, наступним президентом буде Камала Гарріс чи Дональд Трамп – але в будь-якому випадку американці повернуть свій військовий курс більше в бік Китаю та решти Азії.
Держави НАТО мають різні погляди на безпеку, і він повинен утримувати їхню єдність. Завдання Рютте – продовжувати переконувати американців, що вони провідний союзник, а не лише один із 32 членів Альянсу, який вже почав втрачати інтерес до НАТО.
Марк Рютте на правильному місці в найпотужнішому військовому Альянсі у світі. Він чудово розуміє, що не можна допустити поразки України, бо тоді програє і Європа, і весь колективний Захід. Але якими будуть його перші реальні кроки в НАТО, можна буде побачити тільки після засідання 12 жовтня Контактної групи щодо України на американській військово-повітряній базі в Рамштайні.
